WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Виникнення судимості - Реферат

Виникнення судимості - Реферат

Справді, не важко бачити, що такі словосполучення, як "особа, раніше судима", чи "особа, яка раніше судилася", вказують лише на те, що дана особа була судимою в минулому. Між тим у цих випадках у дійсності закон має на увазі не просто осіб, які колись судилися, а лише тих з них, які на момент вчинення нового злочину і далі перебували у стані судимості. Якщо ж на час скоєння повторного злочину судимість даної особи за попередній злочин була вже припинена, то така кваліфікуюча ознака, як вчинення відповідного злочину особою, судимою за той чи інший делікт, буде відсутня, хоча вона і залишається "раніше судимою" чи такою, що "раніше судилася". Такої ж позиції з цього приводу дотримується і судова практика. Наприклад, у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. №3 "Про судову практику в справах про хуліганство" вказано, що при кваліфікації хуліганства за ч.2 ст.206 КК за ознакою вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство, "суди повинні мати на увазі, що минула судимість враховується лише в тих випадках, коли вона не знята або не погашена у встановленому законом порядку" [12, с.195]. Що ж до таких назв, як "особа, засуджена", "особа, яка була засуджена", "особа, яка раніше була засуджена", то вони взагалі вказують лише на факт засудження особи, хоча у відповідних кримінально-правових нормах йдеться не просто про засуджених, а знову ж таки про осіб, які мають судимість. Наприклад, у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 березня 1973 р. №2 "Про судову практику в справах про обман покупців", зазначається, що кваліфікація обману покупців за ч.2 ст.155 КК за ознакою вчинення його особою, яка раніше була засуджена за такий же злочин чи злочин, передбачений ст.1551 КК, можлива лише тоді, коли судимість за попередній злочин не була припинена у встановленому законом порядку [12, с.155-156]. Однак цілком зрозуміло, що як за семантичним, так і за юридичним значенням "засуджена особа" ("особа, яка була засуджена", "особа, яка раніше була засуджена) і "особа, яка має судимість" ("судима особа") – це різні поняття. Різним є і час появи цих суб'єктів права: особа стає засудженою з моменту винесення (проголошення) обвинувального вироку суду щодо неї, а судимою – лише з моменту набрання ним чинності. Крім того, як це вже зазначалося раніше, не кожний обвинувальний вирок породжує судимість, хоча особа в усіх випадках його винесення і визнається засудженою. Інакше кажучи, не кожна засуджена особа є в той же час і особою, яка має судимість, хоча кожна особа, що має судимість, є одночасно і особою засудженою.

Зважаючи на викладене, особу, в якої вже виникла, але ще не припинилася судимість, найбільш правильно було б іменувати "особа, яка має судимість". Використання цієї назви у КК дозволило б адекватно відобразити зміст позначуваного нею поняття, прислужилося б уніфікації термінології, сприяло б правильному розумінню і однаковому застосуванню відповідних кримінально-правових норм на практиці, що в свою чергу робило б зайвим видання з приводу розглядуваного питання спеціальних інтерпретаційних актів.

На відміну від чинного КК проектом нового КК, прийнятим Верховною Радою України у першому читанні, питання виникнення судимості пропонується врегулювати на законодавчому рівні. У ч.1 ст.82 названого документа вказується, що "особа визнається такою, що має судимість, з дня набуття чинності обвинувальним вироком". Однак запропоноване вирішення цього питання треба визнати не зовсім вдалим.

По-перше, для позначення факту досягнення вироком такої його якості (властивості), як обов'язковість, КПК, до прерогативи якого якраз і належить вирішення цього питання, користується термінологічним зворотом "набрання законної сили", тому саме ним і повинен послуговуватися КК, а не створювати для цього свою власну термінологію ("набуття чинності"), причому без жодної на те потреби і без будь-яких для того підстав. Відзначимо, що зворот "набрання законної сили" вживається і в усіх інших нормативних актах, у тому числі і в Конституції (ст.84, 126).

По-друге, не може бути визнано задовільним і положення про те, що особа визнається судимою саме з дня набуття чинності обвинувальним вироком, бо тут знову-таки не враховано встановленого КПК порядку набрання цим процесуальним актом законної сили. Річ у тім, що таке визначення початку виникнення судимості було б прийнятним тільки тоді, коли б кожний обвинувальний вирок набирав законної сили саме з певного дня. Проте таким є лише обвинувальний вирок, який не було оскаржено і на який не було внесено касаційного подання; відповідно до ст.401 КПК він набирає законної сили з дня, наступного після закінчення строку на касаційне оскарження та внесення касаційного подання. Стосовно ж вироку, який не підлягає касаційному оскарженню і внесенню на нього касаційного подання, і вироку, який було оскаржено чи на який було внесено подання, якщо його не скасовано, то вони набирають законної сили не з певного дня, а відразу ж відповідно після його проголошення і оголошення касаційної ухвали. Тому для позначення часу, з якого обвинувальний вирок суду набирає законної сили, а отже, і часу виникнення судимості, повинно використовуватися слово, яке враховувало б усі можливі випадки вступу в дію цього акту правосуддя. Видається, що цій вимозі відповідає слово "момент". З огляду на це у ч.1 ст.82 проекту слід записати, що особа визнається такою, що має судимість, з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї.

По-третє, як уже згадувалось, судимість породжує не будь-який обвинувальний вирок, а лише той, яким особа засуджена до покарання без остаточного і повного звільнення від його відбування, що також має бути враховано при визначенні виникнення судимості.

Література
  1. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. – К.: РИО МВД Украины, 1995.

  2. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 15 серпня 1997 р. / Відп. редактори В.Ф.Бойко, В.Г.Гончаренко. – К.:Юрінком Інтер, 1997.

  3. Відомості Верховної Ради України.

  4. Евтеев М.П. Погашение и снятие судимости. – М.:Юрид.л-ра, 1964.

  5. Ераксин В.В., Помчалов Л.Ф. Погашение и снятие судимости в советском уголовном праве. – М.: Изд-во Моск.ун-та, 1963.

  6. Кримінальне право України. Загальна частина. – К.:Юрінком Інтер, 1997.

  7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К.:Юрінком, 1997.

  8. Ребане И.А. Судимость по советскому уголовному праву // Учен.зап.Тарт. ун-та, 1975. – Вып. 364. Тр. по правоведению. – №19.

  9. Уголовное право УССР. Общая часть / Под ред. проф.В.В.Сташиса и доц.А.Ш.Якупова. – К.: Вища шк., 1984.

  10. Уголовный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. – К.: Изд-во полит. л-ры Украины, 1969.

  11. Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. – К.:Правові джерела, 1998.

  12. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – Львів, 1998.

  13. Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924-1986 гг.). – М.: Известия, 1987.

  14. Вісник Верховного Суду України.

  15. Кафаров Т.М. Проблема рецидива в советском уголовном праве. – Баку: ЭЛМ, 1972.

Loading...

 
 

Цікаве