WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Громадські роботи як вид покарання за кримінальним правом України - Реферат

Громадські роботи як вид покарання за кримінальним правом України - Реферат

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 1 березня 1991 р. із змінами від 18 грудня 1991 р., 17 листопада 1992 р., 14 жовтня 1994 р., 22 грудня 1995 р., 14 лютого 1996 р., 17 грудня 1996 р., 21 листопада 1997 р., 11 грудня 1998 р., 8 червня 2000 р., 21 грудня 2000 р., 26 квітня 2001 р., 7 лютого 2002 р., 3 квітня 2003 р. "Про зайнятість населення", "зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі" [2, 1991. – №14. – Ст.170; 1, 1992. – №. 12. – Ст.169; 1993. – №2. – Ст.3; 1994. – №. 45. – Ст.408; 1996. – №3. – Ст.11; 1996. – №9. – Ст.42; 1997. – №8 – Ст.62; 1998. – №11-12. – Ст.44; 1999. – №4. – Ст.33; 2000. – №38. – Ст.318; 2001. – №9. – Ст.38; 2001. – №27. – Ст.133; 2002. – №29. – Ст.194; 2003. – №27. – Ст.209]. В Україні до зайнятого населення, як вказано у ч.3 ст.1 цього Закону, належать законно проживаючі на її території:

  • громадяни, які працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

  • громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

  • громадяни, які обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

  • громадяни, які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

  • громадяни, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

  • працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій. Законодавством України, зазначено у ч.4 цієї статті, можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Наведене, як видається, дає підставу зробити висновок, що діяльністю, у вільний від якої час засуджений повинен виконувати визначені йому суспільно корисні роботи, більш правильно було б визнавати основний вид його зайнятості. З огляду на це, у ч.1 ст.56 КК слова "роботи чи навчання" доцільно замінити словами "основного виду зайнятості".

У зв'язку з тим, що розглядуване покарання передбачає реальну здатність і можливість засудженого виконати визначені йому роботи, закон встановлює обмеження щодо його застосування. Відповідно до ч.3 ст.56 і ч.1 ст.100 КК, громадські роботи не призначаються: 1) особам, визнаним інвалідами І або ІІ групи; 2) вагітним жінкам; 3) особам, які досягли пенсійного віку; 4) військовослужбовцям строкової служби; 5) особам, що не досягли 16 років. Висновок про те, що громадські роботи не застосовуються також до осіб, котрі не досягли 16 років, прямо випливає із змісту ч.1 ст.100 КК, яка встановлює, що дане покарання може бути призначене лише неповнолітнім у віці від 16 до 18 років. Виходячи ж з того, що ч.3 ст.56 КК повинна вичерпно визначати коло осіб, до яких громадські роботи не застосовуються, її слід доповнити положенням про те, що цей вид покарання не призначається також особам, які не досягли 16 років.

Як, однак, бути тоді, коли зазначені у ч.3 ст.56 КК обставини, що перешкоджають застосуванню громадських робіт (інвалідність, пенсійний вік, вагітність), настали після засудження особи до даного виду покарання? КК жодних постанов з цього приводу не містить. У той же час ч.3 ст.8210 ВТК вказує, що стосовно засудженої до громадських робіт "особи, яка після винесення вироку визнана інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також вагітної жінки кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання". Таке вирішення поставленого вище запитання задовільним визнане бути не може.

По-перше, відповідно до ч.1 ст.74 КК, визначення (встановлення) підстав звільнення від відбування покарання, крім звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію чи акта про помилування, – це прерогатива даного Кодексу, а не будь-якого іншого законодавства. Однак КК такої підстави для звільнення від відбування громадських робіт як неможливість їх виконання засудженою особою внаслідок визнання її інвалідом першої або другої групи, досягнення нею пенсійного віку чи вагітності не передбачає. У ч.3 ст.8210 ВТК, отже, йде мова про такий вид звільнення від відбування покарання, який чинному КК невідомий.

По-друге, сам по собі факт неможливості виконання засудженим того чи іншого виду покарання не може бути безумовною підставою для звільнення від його відбування. Таке звільнення допустиме лише у разі неможливості виконання найменш суворого з передбачених системою покарань виду покарання або настання обставин, які унеможливлюють відбування будь-якого виду покарання. У решті ж випадків покарання, виконання якого засудженим стало неможливим, повинно підлягати заміні на менш суворий вид покарання. Саме так, до прикладу, вирішено це питання стосовно виправних робіт. У ч.3 ст.57 КК вказано, що засудженим до цього виду покарання особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку, суд може замінити виправні роботи штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт. Зважаючи на місце громадських робіт у системі покарань, вони могли б замінюватись штрафом. При цьому можна виходити з встановленого ч.4 ст.53 КК співвідношення між цими видами покарань, згідно з яким десяти годинам громадських робіт відповідає один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

З огляду на наведене, ст.56 КК доцільно доповнити ч.4 приблизно такого змісту: "Особам, які після постановлення вироку визнані інвалідами першої або другої групи чи досягли пенсійного віку та жінкам, що стали вагітними, суд заміняє громадські роботи штрафом із розрахунку один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян за десять годин громадських робіт".

Громадські роботи є покаранням, що передбачає його реальне виконання. Тому до засуджених до них осіб не застосовується звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75, 79, 104 КК), умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст.81, 107 КК), а також заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст.82 КК).

Громадські роботи є основним видом покарання (ч.1 ст.52 КК). Вони можуть застосовуватись у випадку:

  1. коли їх передбачає санкція статті (частини статті), за якою засуджується особа. Необхідно відзначити, що КК послуговується цим покаранням досить рідко. На сьогодні воно встановлене лише у 14 санкціях. Усі делікти, за які передбачені громадські роботи, є злочинами невеликої тяжкості. Це покарання встановлене за вчинення 10 видів злочинів проти життя та здоров'я особи (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст.123 КК), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст.124 КК), умисне легке тілесне ушкодження (ч.1 і 2 ст.125 КК), побої і мордування (ч.1 ст.126 КК), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст.128 КК), розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст.132 КК), незаконне проведення аборту (ч.1 ст.134 КК), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ч.1 ст.137 КК), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст.145 КК), 3 видів злочинів у сфері господарської діяльності (порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ч.1 ст.213 КК), обман покупців та замовників (ч.1 ст.225 КК), фальсифікація засобів вимірювання (ч.1 ст.226 КК) і 1 вид злочину проти громадського порядку та моральності (проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією (ч.1 ст.303 КК). В усіх санкціях громадські роботи передбачені в альтернативі з іншими видами покарань – штрафом (ч.1 ст.213, ч.1 ст.303 КК), штрафом і виправними роботами (ч.1 ст.125, ч.1 ст.126, ч.1 ст.225 КК), штрафом і позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч.1 ст.137 КК), виправними роботами і обмеженням волі (ст.132, ч.1 ст.134 КК), штрафом, позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і виправними роботами (ст.145 КК), штрафом, виправними роботами і арештом (ч.1 ст.226 КК), виправними роботами, арештом і обмеженням волі (ст.124, ч.2 ст.125 КК), виправними роботами і обмеженням волі (ст.128 КК), виправними роботами, обмеженням волі і позбавленням волі (ст.123 КК);

  2. заміни ними несплаченої суми штрафу у разі неможливості його сплати (ч.4 ст.53 КК);

  3. призначення їх на підставі ст.69 КК як більш м'якого покарання, ніж передбачено законом за вчинений особою злочин;

  4. заміни ними як більш м'яким покаранням призначеного особі більш суворого виду покарання, якого або уже не передбачає санкція статті (частини статті) Особливої частини КК, за котрою вона засуджена, або якщо він скасований взагалі (ч.3 ст.74 КК);

  5. заміни ними як більш м'яким покаранням невідбутої засудженим частини покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі (ст.82 КК);

  6. заміни ними як більш м'яким покаранням призначеного звільненим від відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі жінкам, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті (ч.4 ст.83 КК);

  7. заміни ними як більш м'яким покаранням призначеного засудженому покарання на підставі акта про помилування (ст.85 КК).

Loading...

 
 

Цікаве