WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Предмет права соціального забезпечення України - Реферат

Предмет права соціального забезпечення України - Реферат

Реферат на тему:

Предмет права соціального забезпечення України

Питання про самостійність права соціального забезпечення як галузі права вперше було обговорено на міжнародному симпозіумі з соціального забезпечення у Празі в 1966 році, де чехословацькі вчені Я.Клоушек, К.Пінц, І.Томеш та В.Вернайнер у своїй доповіді дійшли висновку про самостійність цієї галузі права. Така позиція була підтримана радянськими вченими В.С.Андрєєвим, В.В.Караваєвим та А.В.Левшиним. У подальшому грунтовні наукові дослідження В.С.Андрєєва були опубліковані у монографіях та підручниках з права соціального забезпечення в СРСР [1]. Вагомий внесок в теорію цієї галузі права зробили такі вчені, як Е.І.Астрахан, В.А.Ачаркан, К.С.Батигін, А.Д.Зайкін, М.Л.Захаров, Р.І.Іванова, В.А.Тарасова, В.Ш.Шайхатдінов та ін. Усі вони наводять беззаперечні аргументи на користь існування самостійного предмета та метода права соціального забезпечення. Право соціального забезпечення визнано самостійною галуззю права у сучасних виданнях учених Російської Федерації [2] й у зарубіжній літературі провідними фахівцями у цій сфері – Денні Пітерсом (Льовен, Бельгія), Джос Бергманрм (Тілбург), Ван Ландендонком (Льовен), Ріхардом Паррі (Едінбург), Берндом Шультом (Мюнхен), Ганкарло Пероне (Рим) та ін [3].

Разом з тим у юридичній літературі зазначено, що на сьогодні ще немає загальновизнаного наукового обгрунтування своєрідності предмета і методу правового регулювання відносин щодо соціального забезпечення громадян [4, с.144]. Очевидно, проблема полягає у тому, що бракує саме сучасного обгрунтування такої своєрідності, оскільки система соціального забезпечення України перебуває у стані ринкового реформування, і аргументи, спроектовані на соціалістичну систему, не можуть бути прийнятними.

Серед критеріїв, які визначають галузь права, важливе місце належить предмету правового регулювання – певній сфері однорідних суспільних відносин. Така сфера визначається об'єктивною необхідністю, потребами суспільного життя у їхньому правовому регулюванні. Крім того, професор С.С.Алексєєв вважає, що основна функція галузей у правовій системі полягає у тому, щоб стосовно якісно особливого виду суспільних відносин забезпечити певний юридичний режим правового регулювання [5, с.162], під яким він розуміє особливу систему правового впливу, яка складається головно з специфічних прийомів (методів) регулювання, принципів правового регулювання і наявності самостійної галузі законодавства [6, с.207-210].

Визначаючи предмет правового регулювання радянського права соціального забезпечення, автори вдавалися до переліку конкретних видів соціально-забезпечувальних правовідносин, які виникали на підставі відповідних правових норм, не знайшовши якогось узагальнюючого об'єктивного критерію для їхнього уособлення у структурі суспільних відносин, тим самим віддаючи справу соціального забезпечення цілком у сферу планово-розподільчого розсуду державних органів [7, с.32, 45 і далі]. Відтак ознака аліментарності соціальних виплат вважалася однією з головних в окреслення предмета галузі. Однак у цивілізованому світі соціальне опікування застосовують як принципову засаду лише для побудови такої форми соціального забезпечення, як державна соціальна допомога. Але ця форма має субсидіарний (додатковий) характер. Основною ж формою соціального забезпечення у країнах із розвинутою соціальною ринковою економікою виступає соціальне страхування, засноване на активній участі у фінансуванні соціальних виплат як роботодавців (у певних випадках – це держава), так і самих працюючих. Спеціально створені у такий спосіб соціальні страхові фонди є суттєвою гарантією реалізації застрахованими громадянами їхніх соціально-забезпечувальних прав.

За висновком С.С.Алексеєва, головним у визначенні предмета галузі права є виявлення "ядра", саме яке визначає своєрідність юридичного режиму [5, с.172]. Аналіз вітчизняної та зарубіжної юридичної практики приводить до висновку, що правовстановлюючим критерієм для віднесення суспільних відносин до сфери соціального забезпечення виступають соціальні ризики, які можуть бути визначені як конкретні життєві обставини, в результаті чого людина втрачає здоров'я та (або) засоби до існування внаслідок хвороби, втрати роботи за браком попиту на робочу силу, настання старості, інвалідності, що призводить до позбавлення джерел до існування; не може власними зусиллями набути їх та не може матеріально забезпечити і (або) обслуговувати себе та своїх утриманців.

Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальне забезпечення було встановлено у міжнародних актах, зокрема, у Конвенціях та Рекомендаціях МОП (№102 про мінімальні норми соціального забезпечення (1952р.), №117 про основні цілі і норми соціальної політики (1962 р.), №128 про допомоги у зв'язку з інвалідністю, зі старістю і в разі втрати годувальника (1967 р.). Так Європейський кодекс соціального забезпечення (переглянутий) (Рада Європи, 1990 рік) встановлює такий перелік страхових випадків, які підлягають соціальному забезпеченню державами: хвороба, безробіття, старість, трудове каліцтво та професійне захворювання, материнство, інвалідність, смерть годувальника.

Серед соціальних ризиків можна виділити професійні ризики, зумовлені негативними чинниками виробництва (небезпечні, шкідливі, важкі умови праці) і непрофесійні, а точніше назвати, загальносоціальні ризики, які настигають кожну людину не як працівника, а саме як людину – хвороба, вагітність і пологи, необхідність догляду за малолітніми або хворими членами родини та ін. Саме соціальні ризики є наріжним каменем соціального забезпечення.

Соціальні ризики позбавляють людину можливості нормального фізичного існування, виживання та розвитку. Такий стан зумовлений непрацездатністю особи. Поняття "непрацездатність" у вітчизняному законодавстві не визначено, незважаючи на нагальну потребу у цьому, оскільки у нормативно-правових актах різного рівня цей термін широко застосовується. У широкому розумінні суб'єктом права на соціальне забезпечення виступає особа, не здатна до праці (тимчасово або постійно) з фізіологічних або інших соціально-значущих причин, а відтак позбавлена можливості власними зусиллями заробляти на життя.

У перші роки радянської влади вчені розробляли теорію соціальних ризиків [8]. В цих дослідженнях виділяються два напрямки. З одного боку, такі вчені як В.М.Догадов [9], Н.А.Вігдорчик [10], Н.А.Семашко [11] надто розширяли соціальне забезпечення і вважали, що воно поширюється на все населення країни, а не лише на непрацездатних. З іншого – у цей період автори, очевидно, не могли бути вільними від класової свідомості і принаймні в опублікованих працях, наголошували на соціальній незабезпеченості населення капіталістичним способом виробництва. Такі засади створювали міфічне уявлення, нібито за умов соціалістичного виробництва можна звести нанівець соціальні ризики. Природно, соціальні чинники мають вплив на соціальні ризики, особливо це стосується сфери зайнятості, професійного захворювання і трудового каліцтва, проте сам факт їхнього існування не залежить від способу виробництва.

Не можна погодитись із трактуванням соціального ризику, даного О.Е.Мачульською: "Соціальний ризик – це вірогідна подія, яка настає внаслідок втрати заробітку або іншого трудового доходу, падіння рівня життя нижче від межі прожиткового мінімуму і така, що з об'єктивних соціально значущих причин утворює необхідність соціального захисту населення з боку держави"[12, с.26-27]. Таке визначення свідчить про те, що автор поміняла місцями причину і наслідок, адже заробіток /доход/ втрачають саме від такої події, наприклад від тимчасової непрацездатності, а не навпаки. Крім того, О.Е.Мачульська, на наш погляд, надто широко розуміє поняття соціального ризику, відносячи сюди і випадок падіння прожиткового мінімуму. Вважаємо, що цей ризик не входить до числа соціально–забезпечувальних ризиків. Соціально–забезпечувальний обов'язок держави (в особі відповідних державних установ) з'являтиметься лише щодо непрацездатної особи, доходи котрої не досягають прожиткового мінімуму, і яка власними зусиллями не може заробляти на життя. Від зміни переліку соціальних ризиків, які на законодавчому рівні визнавалися державою, можна простежити розвиток соціального забезпечення і оцінити його стан у конкретній державі.

Loading...

 
 

Цікаве