WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Підвищення рівня спеціальної профілактики в місцях позбавлення волі - Реферат

Підвищення рівня спеціальної профілактики в місцях позбавлення волі - Реферат

Реферат на тему:

Підвищення рівня спеціальної профілактики в місцях позбавлення волі

Актуальність даної теми викликана нагальними проблемами боротьби зі злочинністю в кримінально-виконавчих установах (КВУ) України та завданнями підвищення рівня взаємодії правоохоронних органів з питань обміну інформацією відносно особи злочинця. Як показує практика, саме ці обставини зумовлюють низький стан профілактики злочинності у місцях позбавлення волі.

Проблема ця не нова, і над її вирішенням плідно працюють такі вчені: М.О. Алексєєв, М.М. Гернет, О.М. Джужа, А.Ф. Зелінський, І.В. Каретніков, А.С. Мієлін, С.Ю. Лукашевич, В.Ф. Пірожков, А.Х. Степанюк, Г.Ф. Хохряков та ін.

У пропонованій статті автор зробив спробу обґрунтувати необхідність створення єдиного банку даних про особу злочинця з моменту вчинення нею суспільно небезпечного діяння до зняття або погашення судимості. На практиці цей прогрес, як показують результати досліджень, має хаотичний, безсистемний характер, спричинений відсутністю координуючих зусиль з боку правоохоронних структур, що задіяні в процесі встановлення осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, та при виконанні покарань и ре соціалізації колишніх засуджених.

Метою дослідження є розробка системи науково підтверджених пропозицій щодо підвищення рівня спеціальної профілактики злочинності в Україні та к КВУ зокрема.

Як видається, серед цих пропозицій заслуговують на увагу такі:

1. Головним заходом у цьому аспекті, на наш погляд, є розширення у законодавчому порядку переліку альтернативних до позбавлення волі покарань.

Про необхідність здійснення такого заходу свідчить як офіційна статистика призначення альтернативних до позбавлення волі покарань, так і відповідна практика їхнього застосування за кордоном.

Зокрема, у 2002 році в Україні до громадських робіт було засуджено лише 1794 особи або 0,9% у структурі всіх засуджених до різних видів покарань (194212 тис.); штрафу – 10510 осіб (5,4%); виправних робіт – 4390 (2,3%) [1]. Крім цього, звільнено від покарання з випробуванням 100192 засуджених (51,6%).

Це, на наш погляд, пояснюється двома основними, на наш погляд, пояснюється двома основними причинами:

  • відсутністю практики застосування альтернативних покарань згідно з КК 2001 р. і наукових досліджень з цієї проблематики та ефективності їх застосування;

  • стереотипи, які склалися як унауці, так і серед суддів щодо неможливості виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Водночас міжнародна практика має досить вагомі аргументи щодо необхідності дедалі більшого застосування альтернативних відносно позбавлення волі покарань.

Так у наших найближчих сусідніх державах (Польщі, Чехії, Словаччині) успішно пройшла період формування апробація, яка полягає у встановленні нагляду за злочинцем, який залишається в суспільстві, проте судом на нього накладені певні зобов'язання й обмеження. Правила вимагають від нього відвідувати денні центри апробації, періодично зустрічатися з наглядовим офіцером, брати участь у певних різновидах діяльності, передбачених положенням про апробацію, дотримуватися законослухняної поведінки [2]. У Швеції існує чотири основних види покарань: штраф, апробація, комбінація апробації зі штрафом та ув'язнення. При цьому 70% із передбачених покарань у судовій практиці становлять штрафи [3].

На більш широке застосування альтернативних покарань орієнтують і деякі міжнародно-правові акти, а саме:

1. Резолюція 76(10) "Про деякі заходи покарання, альтернативні позбавленню волі", яка прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 9 березня 1976 року.

У підпункті "с" п.2 цієї резолюції зазначено: "Розглянути можливість введення різних покарань (таких. як вилучення водійських прав) разом з конфіскацією як альтернатив заміни вироку, пов'язаного з позбавленням волі." У підпункті "в" п.З – "розглянути доцільність відстрочки вироку після встановлення вини, щоб застосовані санкції брали до уваги поведінку злочинців після засудження" [4].

До речі, інститут відстрочки виконання вироку КК 2001 року в Україні скасований. Про негативні наслідки цієї дії законодавця досить аргументовано висловилися В. Маляренко [5], А. Гель і А. Мацко [6], інші вчені та практики.

2. Рекомендація R(99) "Про переповнення тюрем і зростання кількості ув'язнених".

У п.15 резолюції є положення: "Для забезпечення громадських санкцій і заходів, які могли б застосовуватися замість позбавлення волі, необхідно передбачити таке:

  • відстрочку вироку на певних умовах;

  • пробацію як незалежну санкцію, яка накладається без покарання у вигляді позбавлення волі;

  • суворий нагляд;

  • громадські роботи – безоплатні роботи на користь суспільства;

  • затримання у вигляді застави (контракти для певних категорій злочинців);

  • медіація (посередництво) між порушником і жертвою (компенсація жертві);

  • обмеження свободи пересування шляхом, наприклад, обов'язку дотримуватись комендантської години або електронного моніторингу" [7].

3. Рекомендація №(2000) 22 "Про вдосконалення застосування Європейських правил відносно громадських санкцій і заходів впливу".

У п.2 рекомендації зазначено: "3 метою сприяння використання інших, ніж тюремне ув'язнення, санкцій і заходів впливу, особливо там, де розробляються нові закони, законодавець повинен передбачити для певної категорії правопорушників застосування, першою чергою, тих заходів, які не пов'язані з позбавлення волі" [8].

4. Резолюція 45/110 Генеральної Асамблеї, яка затвердила "Правила ООН відносно заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням" ("Токійські правила").

У підпункті 8.2 ч.8 додатку до резолюції запропоновані такі альтернативи щодо позбавлення волі:

а) усні санкції: такі як зауваження, засудження і попередження;

б) умовне звільнення від відповідальності;

в) пораження в громадянських правах;

г) економічні санкції та грошові покарання: такі як разові штрафи і поденні штрафи;

ґ) конфіскація чи рішення (постанова) про позбавлення права власності на майно;

д) повернення майна жертві чи постанова про компенсацію;

е) умовне покарання чи покарання з відстрочкою;

є) умовне звільнення з ув'язнення і судовий нагляд;

ж) постанова про виконання суспільно корисних робіт;

з) направлення у виправну установу з обов'язковою щоденною присутністю;

и) домашній арешт;

і) будь-який вид поводження, не пов'язаний з тюремним ув'язненням;

к) будь-яке поєднання перерахованих вище заходів" [9].

2. Немаловажним кроком, спрямованим на попередження злочинності, могло б бути, на нашу думку, створення фонду постпенітенціарної допомоги для засуджених, які звільняються з КВУ, за рахунок відрахувань з їхнього прибутку у розмірі 10% від загальної суми заробітку.

Згідно з офіційними даними на стадії досудового слідства і дізнання, а також у суді до постановлення вироку відшкодовується менше як 50% суми збитків, визначених судом [10].

Іншу частину завданої шкоди повинні відшкодовувати засуджені, але їх заробітки у місцях позбавлення волі не тільки не дають змоги це робити, але й не покривають витрати на їхнє утримання в колоніях [11]. У такій ситуації "карати" потерпілих двічі, а саме це закріплено в ст.157 КВК України, яка зобов'язує державу (тобто тих, хто платить податки, – жертв злочину) видавати одноразову допомогу для осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, є кроком негуманним, несправедливим та алогічним.

У ст.115 Виправно-трудового кодексу України (ВТК) передбачена правова база для існування спеціального фонду з надання допомоги засудженим, які звільняються з колоній. Порядок використання цих коштів та умови визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань (ДДУПВП).

Відповідно до вимог Єврейських в'язничних правил (ЄВП), обов'язок щодо надання допомоги особам, що звільняються з місць позбавлення волі, покладається на соціальні служби та установи, які надають допомогу звільненим у справі соціальної реінтеграції (п.89) [12].

Створення спеціального фонду для допомоги особам, які звільняються з арештних домів і колоній, передбачене ст.193 КВК Білорусі [13]. В КВК Польщі (відділ 12) цей обов'язок покладається на судового куратора чи інші суб'єкти (спілки, фундації, організації тощо – ст.38), які залучені до виконання покарань [14]. У росіян цю функцію здійснює Уряд (ст.181 КВК) [15].

3. Основу профілактики злочинності, без сумніву, повинна складати інформація про особу злочинця, у тому числі ув'язнених під варту та засуджених.

Збір інформації щодо осіб, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи України, зумовлюється такими обставинами:

  • необхідністю реалізації завдань щодо виконання покарань, індивідуальної та загальної превенції (ст.1 ВТК, ст.1 КВК України);

  • потребою класифікації та розміщення ув'язнених і засуджених (ст.7 Закону України від 30.06.1993 р. "Про попереднє ув'язнення", ст.21 ВТК, ст.ст.86, 91, 92 КВК);

  • потребою у створенні реальної програми ресоціалізації засуджених та забезпечення умов їх посткримінальної поведінки після звільнення з місцьпозбавлення волі;

  • реалізацією функцій, що закріплені у Законі України від 18.02.1992 р. "Про оперативно-розшукову діяльність";

  • вирішенням інших проблем, що випливають з повсякденної діяльності СІЗО та колоній (встановлення адміністративного нагляду за засудженими, звільненими з місць позбавлення волі, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, клопотання про помилування, дострокове зняття судимості та ін. [16].

Loading...

 
 

Цікаве