WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття малолітньої особи та її процесуальне становище в кримінальному судочинстві - Реферат

Поняття малолітньої особи та її процесуальне становище в кримінальному судочинстві - Реферат

Терміни "неповнолітній" і "малолітній" використовуються і в цивільному законодавстві, однак з точки зору дієздатності, тобто повною цивільною дієздатністю наділена особа, "яка досягла вісімнадцяти років (повноліття)" (ст.34 ЦК). Відповідно неповна цивільна дієздатність є у "фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа)" (ст.32ЦК), а часткова цивільна дієздатність – у "фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа)" (ст.31 ЦК).

На відміну від цивільного законодавства, Сімейний кодекс використовує термін "дитина", тобто особа до досягнення нею повноліття (ст.6 СК), яка поділяється на дві категорії: малолітню – "дитина до досягнення нею чотирнадцяти років" (ч.2 ст.6 СК), та неповнолітню – "дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років" (ч.3 ст.6 СК). Проте в нормах цього законодавства, як правило, зустрічається поняття "дитина" (ст.47,59,84,85, Розділ ІІІ та ін.) і лише в трьох статтях Сімейного кодексу (ст.161 СК – Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини; ст.162 СК – Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини; ст.163 СК – Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб) безпосередньо використовується термін "малолітній". Однак інші норми кодексу містять поняття малолітньої особи, не називаючи його (ч.2 ст.243 СК "опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування – над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років ").

Житловий кодекс, який регулює коло питань, пов'язаних з використанням житлового фонду, передусім визначає обсяг повноважень повнолітніх громадян –"тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку" (ст.32 ЖК). Окрім того, в нормах цього закону відображені особливості окремих правових процедур, що стосуються інтересів неповнолітніх дітей, під якими розуміються особи віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років (ст.32 ЖК). Такі поняття виявлені лише у чотирьох статтях ЖК, у всіх інших вжито поняття "діти".

Кодекс законів про працю (КЗпП) містить спеціальну главу ХІІІ "Праця молоді", у якій зазначено комплекс правових норм, що стосується особливостей участі молодих громадян у трудових правовідносинах. Закон використовує терміни "неповнолітні" і "працездатна молодь", розуміючи під ними певні вікові групи. В першому випадку це "особи, що не досягли вісімнадцяти років" (ст.187 КЗпП), в другому – "громадяни України віком від 15 до 28 років" (ст.197 КЗпП).

Крім того, в межах цих вікових груп виділяються і додаткові. Так ст.188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб, які не досягнули шістнадцяти років, проте, як виняток, можуть бути прийняті на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років, лише за згодою одного із батьків.

Необхідно також звернути увагу на Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", який дає занадто широке поняття "неповнолітнього", а саме: це особа віком від 3 до 18 років (ст.11 закону). Видається такий підхід до визначення віку неповнолітнього невірним, оскільки свідчить про підміну понять "неповнолітній" і "дитина". Поняття "дитина" знайшло своє відображення в Сімейному кодексі та Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР від 27.02.1991 року. Зазначені нормативні акти мають свій предмет правового регулювання та завдання, що стоять перед ними. Відзначимо, що і предмет, і завдання, визначені в цих законодавчих актах, не є тотожними предмету і завданням, закріпленим у законі про органи і служби у справах неповнолітніх. Тому, з урахуванням специфіки даних суб'єктів соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх, було б доцільніше закріпити положення, відповідно до якого виділити дві вікові групи: "малолітні – особи, що не досягли віку 14 років" і "неповнолітні – особи, яким виповнилось 14 років, але не виповнилось 18".

Закон України "Про охорону дитинства", який встановлює основні засади державної політики щодо охорони дитинства, використовує термін "дитина", під яким розуміються "особи віком до 18 років (повноліття)" (ст.1 Закону). Цей Закон використовує в трьох статтях термін "неповнолітній" (ст.24 – Утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та безпритульних дітей; ст.33 Захист прав дитини на особисту свободу; ст.34 – Захист прав дитини в спеціальних навчально-виховних закладах для неповнолітніх, які потребують особливих умов виховання) не розкриваючи зміст даного поняття.

Не містить визначення понять "неповнолітній" та "малолітній" і Закон України "Про міліцію", в статтях якого вжиті ці терміни.

Така невизначеність у законодавстві і юридичній літературі щодо поняття "малолітній" не позбавляє однак, "активної" фактичної участі малолітніх у кримінально-процесуальній діяльності, що своєю чергою робить згадану проблему більш актуальною [3, с.120].

Згідно із статистичними даними, в Україні щорічно від 20 до 25 тис. підлітків учиняють суспільно небезпечні діяння, не досягнувши віку кримінальної відповідальності. Зокрема, в 2001 році закінчено і направлено до суду для вжиття примусових заходів виховного характеру 1540 справ про суспільно-небезпечні діяння. Серед них: 4 справи про вбивства, 11 – умисні тяжкі тілесні ушкодження, 8 – згвалтувань, 12 – розбійних нападів, 70 – грабежів [5, с.518]. Зрозуміло, що цифри офіційної статистики повною мірою не відображають картини поширення цього явища. Спеціалісти застерігають, що, згідно з результатами міжнародних досліджень, спостерігається велика латентність сексуальних посягань щодо дітей і підлітків, яка становить 1:30.

Підсумовуючи вищевикладене, важливо зазначити, що потреба виділення самостійної вікової категорії – "малолітній" – в межах неповноліття зумовлене необхідністю поєднання правових норм, що стосується даної особи. Процесуальне становище малолітнього в кримінальному судочинстві в силу його вікових, психологічних, фізіологічних можливостей та інтелектуального розвитку має свої специфічні ознаки, що дає мажливість відрізняти його від процесуального становища інших суб'єктів.

Аналіз чинної нормативно-правової бази свідчить, що виділення в законах певних вікових груп неповнолітніх учасників правовідносин пов'язане із закріпленням за ними відповідної термінології. Характернішими щодо цього є терміни "неповнолітній" і "малолітній".

Незважаючи на все вищевикладене, юридична наука ще досі не виробила єдиної думки, що стосується термінологічного позначення неповнолітніх різних вікових груп. Не сформульовані також і чіткі критерії, які визначають правове становище цих осіб залежно від їхнього психічного, фізичного і інтелектуального розвитку. Відтак, використання в науковій літературі і законодавчих актах таких термінів, як "діти", "молодь", "підліток", "малолітній", "неповнолітній" не завжди відображає специфіку їхнього правового статусу.

Видається за доцільне чітко окреслити етапи неповноліття (особи віком до 18 років) та систематизувати їх в єдиному кодифікованому нормативно-правовому акті, який матиме універсальний характер. Крім того, важливо визначити процесуальний статус згаданих суб'єктів у кримінальному судочинстві.

Література

  1. Захаров В. Під упереджувальним контролем кримінальні розслідування злочинів, до яких причетні неповнолітні // Іменем Закону. – 2002. – №18-19. – 11 травня.

  2. Галимов О.Х. Малолетние лица в уголовном судопроизводстве. – СПб: Питер, 2001.

  3. Поволоцька С. До питання про дослідження злочинності неповнолітніх // Право України. – 2002. – №11.

  4. Мельникова Э.Б. Ювенальная юстиция. Учебное пособие. – М., 2001.

  5. Державний статистичний довідник Україна в цифрах у 2002 році. – К., 2003.

Loading...

 
 

Цікаве