WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття малолітньої особи та її процесуальне становище в кримінальному судочинстві - Реферат

Поняття малолітньої особи та її процесуальне становище в кримінальному судочинстві - Реферат

Реферат на тему:

Поняття малолітньої особи та її процесуальне становище в кримінальному судочинстві

Однією з найвразливіших груп населення України в умовах складних соціально-економічних перетворень стали діти. Незважаючи на всі заходи, які вживає Уряд і інші органи влади, реальне становище дітей погіршується під впливом зниження життєвого рівня населення, погіршення медичного обслуговування, поширення так званого "соціального сирітства". Все це призводить до зростання злочинності неповнолітніх. За останнє десятиріччя втричі зросла кількість протиправних дій вчинених неповнолітніми [1, с.5].

Поняття неповноліття (неповнолітній) знаходимо в різних галузях права, де воно має специфічний зміст, визначається особливостями суспільних відносин, що регулює певну галузь права. Що до загального юридичного поняття неповноліття, то воно містить і загальну демографічну характеристику осіб певного віку. В законодавстві, юридичній літературі і практиці часто використовується термін "неповнолітній" – це особа, яка не досягнула певного віку, з настанням якого закон пов'язує її повну цивільну дієздатність, тобто можливість реалізовувати в повному об'ємі передбачені Конституцією та іншими законами суб'єктивні права і обов'язки.

Вік неповноліття не є універсальним для всіх держав світу. Здебільшого – це 18 років. Проте, в низці країн, де повнолітніми вважаються особи, що досягли віку 15, 20 і навіть 21 року [2, с.13]. Тому, коли в міжнародно-правових актах зазначається про вікову групу неповнолітніх, граничною межею якої є 18 років, тоді завжди застережено: "якщо інший вік не встановлений національним законодавством". Саме так визначають неповноліття Мінімальні стандартні правила ООН (Пекінські правила ООН 1984 р.), що стосується здійснення правосуддя у справах неповнолітніх.

Вивчаючи універсальний документ про захист дитинства – Конвенція ООН про права дитини 1989 р. – роз'яснює, що під поняттям "дитина" розуміється неповнолітній у віці до 18 років. Тим самим Конвенція поширюється на всю вікову групу неповнолітніх, а не тільки на дітей, як це можна зрозуміти виходячи із її назви.

Держава і міжнародна спільнота, використавши в законах поняття "неповнолітній", встановили юридичну межу між неповноліттям і повноліттям, створивши тим самим автономну групу людей – носіїв специфічних прав і обов'язків. Необхідність створення такої автономної групи зумовлена спеціальним правовим захистом неповнолітніх з його особливими психофізіологічними і соціальними якостями особистості дитини і підлітка.

Вік 18 років як рубіж досягнення повноліття є досить умовним і з погляду індивідуальності. Особистість певної людини може не відповідати зазначеному в законі уявленню про момент настання юридичної зрілості. Підліток може відставати в своєму розвитку або, навпаки, випереджати його.

Відповідно до вікових критеріїв, неповноліття можна поділити на декілька самостійних етапів. Однак, важливо зазначити, що науковцями не вироблено єдиного підходу до періодизації неповноліття.

Ще в Стародавньому Римі, правова система якого є основою для всіх європейських країн, розрізняли три вікових періоди:

  1. Infantes, діти до 7-річного віку, безумовна неосудність;

  2. Impubes, від 7-14 років чоловіки і до 12 років жінки – умовна осудність – кожного разу суд вирішував питання про здатність дитини до усвідомлення вчиненого;

  3. Minores, неповнолітні до 18 років (іноді до 25 років) – вважалися осудними, проте до них застосовувалось м'якше покарання [2, с.13].

Кожний віковий період характеризується багатьма змінами, що в своїй сукупності становлять своєрідну структуру особистості дитини на певному етапі її розвитку. Головним чинником, який визначає специфіку віку, на думку психологів, є зміна умов життя дитини, способів і методів навчання та виховання.

Повноліття охоплює протяжний (18 років) і найінтенсивніший (розуміється духовний і фізичний розвиток) етап становлення особистості людини. При цьому, для зазначеного етапу характерний поділ на дитинство чи малоліття (до 14 років) і юність (14-18 років). Період до 14 років у житті підлітка – це період його становлення як особистості. До цього часу його характер ще не сформувався, а лише окреслились певні контури. Малолітній вік характеризується також особливостями перебудови дитячого організму, пов'язаної з інтенсивним розвитком і зростом.

Поняття "малолітня особа" тісно взаємопов'язано із проблемою осудності. Дитячий вік суб'єкта сам по собі є передумовою для визнання його неосудним. Постає запитання; чи можна встановити той граничний вік, за досягненням якого настає осудність? Крім чинників раси, географічних умов, на розвиток однієї й тієї ж національності впливають й інші чинники: виховання, умови життя, оточуюче середовище. Все це може по-різному впливати на формування розумового і духовного світу дитини навіть однієї вікової категорії [3, с.122].

Тому, в деяких державах (Франція, Бельгія, Швеція) законодавство, протягом певного часу, чітко не встановлювало мінімального віку для покарання, надаючи тим самим можливість суду індивідуально вирішувати питання про "осудність" [4, с.11].

За українським законодавством, усі суб'єкти традиційно поділяються на дві групи: дорослі і діти (неповнолітні). Такий розподіл зумовлений чітко визначеним віковим критерієм – повноліттям, згаданим вище і пов'язаним із досягненням особою 18 років. Усіх інших осіб, які не переступили цієї вікової межі, прийнято називати "неповнолітніми". Проте чи настільки це єдине і незамінне поняття, яке здатне охопити всю сутність вкладених в нього значень?

Проаналізуємо коротко чинне законодавство щодо застосування двох подібних і водночас юридично різних термінів "неповнолітній" і "малолітній".

Конституція України в розділі ІІ "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" використовує терміни "діти", "повнолітні діти" (ст.ст.51,52), та "неповнолітні" (ч.5 ст.43), проте визначення, хто підпадає під ці поняття, Основний Закон не дає.

Положення Конституції закріплюють принцип рівності дітей (ст.52 і 24), право дітей на життя (ст.27), на достатній життєвий рівень, охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, безпечне і здорове довкілля (ст.48,. 49, 50), свободу дитини від насильства та експлуатації (ст.52), право дитини, позбавленої батьківського піклування, на утримання і виховання з боку держави (ст.52). Однак, в Основному законі не отримав закріплення принцип найкращого забезпечення прав та інтересів дітей, передбачений в п.1 ст.3 Конвенції про права дитини. Відсутність в українському законодавстві цього принципу призводить до того, що в Україні не враховується визнаний міжнародний стандарт про становище дитини як рівноправного члена суспільства, який потребує особливого захисту внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, а не дорослого в майбутньому, який до повноліття залишається лише об'єктом піклування.

Аналізуючи Кримінальний кодекс України, ми стикаємось із поняттям "неповнолітній" (в законі виділено окремий розділ "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх"). Ці норми, поряд із положеннями окремих статей, створюють законодавчу базу кримінально-правового захисту та відповідальності неповнолітніх. Кримінальний закон не відмовився від використання в своїх нормах ще одного терміна – "малолітній". Наприклад, "вчинення злочину щодо малолітнього" – є обставиною, яка обтяжує покарання (п.6 ст.67 КК). Згідно з ч.2 ст.136, кримінальному покаранню підлягають особи, котрі "не надали допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам". Ще в низці інших статей використовується це поняття, однак чіткого визначення, кого розуміють під поняттями "малолітній "та "неповнолітній", закон не містить.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві термін "малолітній" не отримав свого закріплення. Загалом, малолітній учасник процесу визначається в законі поряд з особами, які не досягли 18 років, як "неповнолітній" (ст.159 КПК і ін.) або "особа, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння віку, по досягненню якого, згідно з законом, можлива кримінальна відповідальність" (п.5 ч.1 ст.6 КПК).

Кодекс про адміністративні правопорушення також містить комплекс норм, які стосуються неповнолітніх суб'єктів правовідносин. Як і в кримінальному законі, він містить вікову межу адміністративної відповідальності неповнолітніх – "від 16 років" (ст.12,13 КпАП), встановлює заходи впливу, що застосовуються до даної категорії осіб (ст.24-1 КпАП). При цьому факт вчинення правопорушення неповнолітнім визнається обставиною, яка пом'якшує відповідальність (п.4 ст.34 КпАп).

Loading...

 
 

Цікаве