WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відповідальність за одержання хабара, залежно від його розмірів - Реферат

Відповідальність за одержання хабара, залежно від його розмірів - Реферат

Як нам видається, даючи правову оцінку діям винного, який одержав лише частину обумовленого хабара, слід виходити із спрямованості його умислу, а отже, визнати те, що в описаній ситуації він залишається до кінця нереалізованим. Тобто маємо класичний приклад незакінченого злочину. Такий же підхід необхідно застосовувати й оцінюючи передачі хабарнику так званої "кукли".

Підкреслимо, однак, що за певних обставин одержання хабара у великих чи особливо великих розмірах все ж таки може бути кваліфіковано як закінчений злочин і тому разі, коли винний одержав лише частину обумовленого предмета хабара. Це може трапитись тоді, коли розмір фактично одержаного предмета хабара сам по собі є великим або особливо великим.

З розміром хабара тісно пов'язана ще одна проблема законодавчого характеру. Йдеться про пропозицію виділити дрібне хабарництво в окремий склад злочину і встановити за нього більш м'яке покарання, ніж передбачене ст.168 КК. У теорії кримінального права таку пропозицію, зокрема, висловив О. Я. Свєтлов, який пропонував передбачити в КК окрему статтю про відповідальність за одержання посадовою особою хабара у невеликому розмірі, дачу хабара у невеликому розмірі і посередництво у цьому злочині. Хабаром у невеликому розмірі він пропонував визнати хабар, сума якого (на той час) не перевищує 50крб. О.Я.Свєтлов аргументував свою пропозицію тим, що, по-перше, закон не називає мінімальної суми хабара, а отже, формально одержання посадовою особою 5 крб. і 5000 крб карбованців утворює один і той самий склад злочину, який за певних обставин буде кваліфіковано за однією і тією ж частиною ст.168 КК (на той час закон не передбачав таких кваліфікуючих одержання хабара ознак, як великий і особливо великий розміри хабара); по-друге, значна частина засуджених за ст.168 КК одержала незаконну матеріальну винагороду на суму, меншу ніж 50 крб. [7, с.199, 200, 242]. Приблизно такі ж аргументи наводять й інші автори, які вважають, що одержання хабара у дрібному (незначному) розмірі слід визнавати в законі обставиною, яка суттєво змінює суспільну небезпеку хабарництва [8, с.87-88].

Подібного роду пропозиції висловлювалися і під час підготовки проектів законів України "Про боротьбу з корупцією" та "Про внесення змін і доповнень до чинного законодавства України щодо відповідальності посадових осіб", які було прийнято парламентом відповідно 5 жовтня і 11 липня 1995 року. Окремі народні депутати України навіть пропонували встановити за дрібне хабарництво адміністративну відповідальність, передбачивши у Законі України "Про боротьбу з корупцією" положення, відповідно до якого одержання посадовою особою незаконної винагороди на відповідну суму (називались суми, еквівалентні 10, 30, 50 і 100 доларам США) визнавалось корупційним діянням, за яке настає відповідальність за цим законом.

Були й інші пропозиції щодо розмірів незаконної винагороди. Зокрема, про визнання законним одержання посадовими особами подарунків та певної матеріальної винагороди на незначну суму. Прихильники такого підходу посилалися на світовий досвід і, зокрема, на досвід США, де як на законодавчому рівні, так і правозастосовчою практикою вироблено правило, згідно з яким державний службовець в залежності від росту інфляції може, не побоюючись переслідувань з боку правоохоронних органів, приймати подарунки вартістю до 5, 50 або навіть 100 доларів США [9, с.6].

Однак такі пропозиції не знайшли підтримки і залишились поза рамками прийнятих законів. Разом з тим вони не пройшли безслідно – опосередкованим результатом тривалих пошуків оптимального вирішення згаданої проблеми стало народження ст.191-2 КК, якою встановлено відповідальність за незаконне одержання працівником державної установи чи організації, який не є посадовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигод майнового характеру у значному розмірі (який у 0,5 раза перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян) за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища.

Як видається, викладені вище аргументи щодо запровадження у кримінальне законодавство окремої статті про відповідальність за дрібне хабарництво не переконують у необхідності такого кроку. Про те, що суспільна небезпечність одержання хабара залежить від розміру предмета хабара, можна говорити лише досить умовно. Виходячи з логіки взаємостосунків хабародавця і хабарника, можна стверджувати, що чим більший розмір незаконної винагороди, тим небезпечнішими можуть бути дії хабарника; що розмір предмета хабара залежить від статусу посадового становища хабарника і характеру вчинюваних ним за хабар дій та ін. До того ж можна послатися на цинічний вислів – "що не можна купити за гроші, те можна купити за великі гроші".

Не заперечуючи в принципі доцільності диференціації відповідальності за одержання хабара залежно від його розміру, зазначимо, що суспільна небезпечність цього злочину визначається головно не сумою коштів, за які вдалося підкупити посадову особу, а тим, що ця посадова особа "продається". Ціна "продажності" посадової особи не є адекватною ціні шкоди, яка заподіюється суспільству, державі, конкретним фізичним і юридичним особам у результаті підкупу посадової особи. Голова представництва Світового банку в Україні Г.Єджейчаком, виступаючи 4 березня 1999 року на конференції "Роль парламенту в розробці та впровадженні національної політики боротьби з корупцією" (м. Київ), зазначив, що суспільна небезпека хабарництва не визначається розміром хабара. Предметом хабара, зазначив Г.Єджейчак, може бути 1 млн. доларів, а шкода від дій, вчинених хабарником за одержаний хабар, – на сотні мільйонів доларів.

На думку О.Й.Кирпичнікова, положення закону про те, що великий і особливо великий розміри визнаються кваліфікуючими одержання хабара ознаками, себе не виправдовує. "Зрозуміло, –зазначає О.Й.Кирпичніков, – коли розмір викраденого впливає на відповідальність злодія. Але суспільна небезпека хабарництва полягає зовсім не у збагаченні чиновника, а в порушенні принципу безоплатної діяльності державного апарату. Цей принцип порушується однаково, незалежно від того, великий чи дрібний хабар приймає чиновник. Потім, що є великим для одного чиновника, може бути дрібним для іншого" [10, с.210].

Класти в основу визначення характеру суспільної небезпеки одержання хабара його розмір можна лише за умови, коли головним об'єктом цього злочину визнавати встановлений порядок оплати праці посадовим особам (такий об'єкт хабара визначають, зокрема, такі вчені як О.Свєтлов, В.Лукомський) [11, с.8]. Однак, якщо враховувати те, вчиненим злочином, передбаченим ст.168 КК, найперше і головно шкода завдається авторитету державного й громадського апарату, то розмір хабара не можна віднести до обставин, які суттєво впливають на характер суспільної небезпеки цього діяння.

Та обставина, що посадовою особою було одержано хабар у незначному розмірі, може бути врахована під час правової оцінки скоєного або призначення покарання винному в рамках чинного законодавства. Якщо слідчий, прокурор чи суддя дійдуть висновку про те, що через мінімальний розмір предмета незаконної винагороди діяння, передбачене ст.168 КК, є малозначним, а отже, не являє собою суспільної небезпеки, вони можуть звільнити посадову особу, яка одержала таку винагороду, від кримінальної відповідальності на підставі ч.2 ст.7 КК. Пом'якшення покарання може бути здійснене шляхом вибору мінімального розміру передбаченого санкціями ст.168 КК позбавлення волі або застосування ст.44 КК.

Проаналізовані ситуації не вичерпують усіх проблем, які притаманні досліджуваним ознакам одержання хабара. Однак, вони переконливо свідчать, що застосовуючи ці, на перший погляд "прості", кваліфікуючі одержання хабара ознаки, постає чимало складних питань, вирішення яких потребує серйозного наукового підходу та внесення відповідних змін до кримінального закону.

Література
  1. Аслаханов А. Квалифицированные виды взяточничества // Советская юстиция. – 1992. – №9-10.

  2. Ришелюк А. Кілька слів про проблему грошових величин у новому Кримінальному кодексі України // стан кодифікаційного процесу в Україні: системність, пріоритети, уніфікація / Тези ІІІ Всеукраїнської конференції. –К., 1995.

  3. Пропозиція щодо запровадження у кримінальному законі спеціальної одиниці виміру (зокрема, для потреб визначення штрафних санкцій) вперше була А.М.Ришелюком. (див. вказану його працю).

  4. Ришелюк А. Вказана праця.

  5. Хавронюк м., Дячук С. Проблемні питання застосування у кримінальному праві принципу дії нормативно-правового акта// Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – №11.

  6. Архів Зарічненського районнного суду Рівненської області. – Спр. №1-37 за 1998 рік.

  7. Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наук. думка, 1978.

  8. Аслаханов А. А. Проблемы уголовно-правовой борьбы со взяточничеством // Государство и право. – 1993. – №4.

  9. Наявність у США такого досвіду підтверджують автори видання "Ответственностьза должностные преступления в зарубежных странах. –М.:Юрид. л-ра, 1994.

  10. Кирпичников А.И. Взятка и коррупция в России. – С-Пб: Альфа, 1997.

  11. Лукомський В.С. Кримінальна відповідальність за дачу хабара та посередництво в хабарництві: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 1996.

Loading...

 
 

Цікаве