WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відповідальність за одержання хабара, залежно від його розмірів - Реферат

Відповідальність за одержання хабара, залежно від його розмірів - Реферат

По-друге, ось уже декілька років Україна має свою грошову одиницю – гривню, яка, незважаючи на соціально-економічну кризу, зберігає відносну стабільність на фінансовому ринку.

Таким чином, можна зробити висновок, що вказані соціально-економічні категорії виконали свою роль у забезпеченні стабільності кримінального закону і на сьогодні перетворились у джерело його нестабільності, а тому їх слід вилучити із процесу визначення кримінально-правових ознак, які потребують грошового виміру, у тому числі – великого і особливо великого розмірів хабара. Той факт, що цього не зроблено у проекті нового КК, викликає подив. Що ж до питання про те, які саме показники покласти в основу визначення цих ознак, то воно може бути вирішене двома шляхами: або взяття за основу виміру національну грошову одиницю – гривню, або ж запровадження спеціальної одиниці виміру, яка б визначалась і змінювалась, виходячи тільки з інтересів кримінального закону [3, с.101-102]. Єдиною і головною перешкодою реалізації першого варіанту є знову ж таки інфляція, рівень якої за нинішніх політико-економічних умов прогнозувати дуже складно. Стосовно запровадження спеціальної одиниці виміру, то проблемним є лише визначення її назви і змісту, що не має принципового значення. А.Ришелюк, наприклад, пропонує назвати таку одиницю мінімальним розміром штрафу, або мінімальною ставкою штрафу [4, с.101-102].

Вирішення проблеми встановлення спеціальної грошової величини для визначення розміру предмета хабара є важливим ще й з огляду на реалізацію принципу зворотної дії кримінального закону. Адже, якщо нормативно-правовим актом збільшується розмір мінімальної заробітної плати (неоподаткованого мінімуму доходів громадян), то відповідно збільшується також сума розміру великого і особливо великого розміру хабара. Отже, постає питання про правову оцінку діянь, вчинених до моменту вказаних змін, оскільки сума великого і особливо великого розмірів до і після таких змін є різною.

У теорії кримінального права немає однозначного вирішення цього питання. Так М.Хавронюк і С.Дячук вважають, що збільшення розміру мінімальної заробітної плати (неоподаткованого мінімуму) "фактично зменшує ступінь суспільної небезпеки діяння, злочинність якого залежить від такого розміру, а отже, вказаний нормативно-правовий акт, згідно з ст.58 Конституції України, повинен мати зворотну силу" [5, с.36-41]. На нашу думку, у такому випадку фактичного зменшення ступеню суспільної небезпеки не відбувається. Діяння, злочинність якого обумовлювалась грошовим виміром у попередніх розмірах мінімальної заробітної плати (неоподаткованого мінімуму доходів громадян), що були визначені на момент його вчинення, має таку ж саму суспільну небезпечність, що й діяння, злочинність якого обумовлюється грошовим виміром нових зазначених показників. Кожне з них свого часубуло суспільно небезпечним, не зважаючи на різницю, що сталася з часом у змісті ознак, які визначаються у грошовому вимірі. Більше того, наприклад, одержання хабара на суму 100 гривень за одних соціально-економічних умов могло бути більш небезпечним, ніж одержання хабара на суму 1000 гривень.

Отже, в результаті зміни показників у бік їхнього збільшення фактично може статися не пом'якшення, а посилення кримінальної відповідальності. Це, по-перше. І, по-друге, як уже згадувалось, зміна суми мінімальної заробітної плати і неоподаткованого мінімуму доходів громадян зумовлюється не інтересами кримінального закону, а з огляду на зовсім інші проблеми, не пов'язані з кримінальним правом. Змінюючи вищеназвані показники, законодавець може навіть не здогадуватись, що прийняті ним новели соціально-економічного чи навіть тільки політичного характеру якимось чином вплинули на визнання того чи іншого діяння злочинним. Цього також не можна не брати до уваги, аналізуючи ситуацію із застосуванням принципу зворотної дії кримінального закону, оскільки законодавець, приймаючи таке рішення, не тільки не мав за мету пом'якшити чи скасувати відповідальність за те чи інше діяння, а навіть навряд чи допускав, що таке може статися в результаті його рішення.

Інші проблеми вже не пов'язані з недосконалістю законодавчого визначення поняття великого і особливо великого розмірів хабара, а зумовлені помилковим розумінням законодавчого опису зазначених ознак. Суть однієї з них полягає в тому, що в деяких випадках слідчі і суди вважають за можливе зменшувати визначений у законі розмір великого чи особливо великого хабара на тій підставі, що винний відповідно до чинного законодавства користувався пільгами щодо оподаткування його сукупного доходу.

Прикладом може послужити справа К., який, працюючи головним ветеринарним лікарем колективного сільськогосподарського підприємства, за складання фіктивного акту про загибель корови одержав від В. хабар у сумі 150 гривень. Органом попереднього розслідування діяння К. було кваліфіковано, зокрема, як одержання хабара у великому розмірі за ч.2 ст.168 КК. Суд перекваліфікував дії К. з ч.2 ст.168 КК на ч.1 ст.168 КК, вказавши у вироку, що "відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок громадян" від 26 грудня 1992 року сукупний оподаткований дохід зменшується до п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян для осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені до категорії 3 та 4. Неоподаткований мінімум доходів громадян для вказаної категорії осіб становить 85 гривень. Таким чином, 150 гривень не є великим розміром хабара, оскільки К. є потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС" [6].

Така правова оцінка є помилковою. Положення вказаного декрету, на яке послався суд, не може бути поширене на випадок одержання К. 150 гривень, оскільки мова йде не про правомірний дохід, а про злочинне збагачення. Чинним законодавством України, на відміну, наприклад, від Китаю, не передбачено оподаткування коштів, одержаних як хабар.

Суттєві складнощі у правовій оцінці вчиненого можуть виникати у випадках, коли хабар у великому чи особливо великому розмірі складається з екількох частин (неодноразове одержання хабара може утворювати єдиний продовжуваний злочин, а може бути повторним одержанням хабара), або коли хабарник одержав не всю, а лише частину обумовленого хабара.

Помилкова оцінка такого роду ситуацій на практиці трапляється досить часто.

З метою забезпечення однакового і правильного застосування закону Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №12 від 7 жовтня 1994 р. (із змінами, внесеними постановами Пленуму від 28 червня 1996 р. №7 та від

3 грудня 1997 р. №12) "Про судову практику у справах про хабарництво" роз'яснив (п.15), що "за змістом закону не об'єднане єдиним умислом одержання декількох хабарів, кожен з яких не перевищує в 2,5 (в 7,5) раза неоподатковуваний мінімум доходів громадян, не може кваліфікуватися як одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі, навіть якщо їхня загальна сума перевищує ці розміри. Ось чому послідовне одержання одного хабара у великому, а іншого – в особливо великому розмірах належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за частинами 2 і 3 ст.168 КК.

Якщо ж умисел посадової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на отримання збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих "такс" або у формі "поборів", "данини"), її дії слід кваліфікувати як одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі.

Якщо при умислі посадової особи на отримання хабара у великому або особливо великому розмірі з причин, що не залежали від її волі, нею було отримано лише частину обумовленого хабара, то її дії слід кваліфікувати як замах на одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі.

Щодо останньої ситуації, то вивчення кримінальних справ про хабарництво показує, що, незважаючи на зазначене рекомендаційне роз'яснення вищої судової інстанції, суди на місцях дотримуються різних поглядів з цього приводу і по-різному оцінюють описані дії. Проведене дослідження дало підставу виділити три позиції, на яких стоять суди, вирішуючи питання про правову оцінку дій хабарника, який одержав не всю, а лише частину обумовленого хабара.

Одні з них, кваліфікуючи зазначені дії винних, дотримуються позиції Верховного Суду України, інші – вважають, що у випадку одержання хабарником лише частини обумовленого хабара ця частина хабара кваліфікується як закінчений склад одержання хабара, а не одержана – як замах на одержання хабара, і, врешті-решт, ще одна частина судів розцінює описану ситуацію як закінчене одержання хабара в розмірі, який було обумовлено. Такий підхід щодо кваліфікації дій винного обгрунтовується роз'ясненням, що міститься у пункті 11 вказаної постанови Пленуму, відповідно до якого одержання хабара вважається закінченим, коли посадова особа прийняла хоча б його частину. Проте таке обгрунтування є помилковим, оскільки це роз'яснення стосується взагалі іншої правової ситуації, а саме – визначення моменту закінчення такого злочину, як одержання хабара.

Loading...

 
 

Цікаве