WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Відповідальність за одержання хабара, залежно від його розмірів - Реферат

Відповідальність за одержання хабара, залежно від його розмірів - Реферат

Реферат на тему:

Відповідальність за одержання хабара, залежно від його розмірів

Стаття 168 чинного КК України серед кваліфікуючих ознак одержання хабара передбачає одержання хабара у великому (ч.2) і особливо великому (ч.3) розмірах. Указанустаттю було доповнено Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 27 червня 1986 року. До цього розмір одержаного посадовою особою хабара не впливав на кваліфікацію її дій і міг враховуватися лише під час призначення їй покарання.

Передбачивши у ст.168 КК такі обтяжуючі вчинення одержання хабара обставини, як великий і особливо великий розмір хабара, законодавець не визначив, який саме розмір хабара слід визнавати великим, а який – особливо великим. Отож, ці ознаки були оціночними, що науковцями і практиками відзначалось як суттєвий недолік закону [1, с.18]. Питання про визнання розміру хабара великим або особливо великим органами попереднього розслідування і судом вирішувалось у кожному конкретному випадку. За такого підходу великий вплив щодо правової оцінки дій хабарника мав суб'єктивний фактор, тобто суб'єктивна позиція слідчого, прокурора чи судді. На практиці це призводило до різного розуміння і неоднакового тлумачення цих ознак злочину, що перешкоджало правильному застосуванню закону.

Така ситуація зберігалась до 7 червня 1992 року – моменту прийняття Закону України "Про внесення доповнень і змін до Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України і Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення", яким ст.168 КК була доповнена приміткою, згідно з якою хабар у великому розмірі визначався як такий, що у 50 і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, а в особливо великому розмірі – такий, що у 150 і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати.

Отже, кваліфікуючі ознаки одержання хабара, залежно від його розміру, набули законодавчого визначення, щоправда, не в абсолютних грошових показниках (що, власне, і зрозуміло для періоду інфляції), а у кратному співвідношенні до мінімальної заробітної плати.

11 липня 1995 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін і доповнень до чинного законодавства України щодо відповідальності посадових осіб", яким було запропоновано новий підхід щодо визначення великого і особливо великого розмірів хабара. Відповідно до прийнятої цим законом ч.4 ст.164 КК, великим розміром хабара вважається такий, що в 2, 5 і більше разів, а особливо великим – такий, що в 7, 5 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. На сьогодні (тобто, на момент написання цієї статті) це становить відповідно 42, 5 гривні і більше та 127, 5 гривні і більше. З огляду на це, можна однозначно стверджувати, що такий зміст великого і особливо великого розміру хабара не відповідає кримінально-правовому значенню цих ознак, суспільній небезпеці діяння, яка визначена видом та розміром покарання, передбаченого санкціями частин 2 і 3 ст.168 КК.

Зазначимо, що ця проблема була створена самим законодавцем під час прийняття нової редакції глави "Посадові злочини" 11 липня 1995 року. В процесі підготовки відповідного законопроекту серед членів робочої групи виникла дискусія з приводу визначення великого та особливо великого розміру хабара. Предметом цієї дискусії було два питання: перше – який абсолютний грошовий показник необхідно покласти в основу великого і особливо великого розміру; друге – яким чином його відобразити в законі, враховуючи відсутність на той час національної валюти?

Дійти якогось обгрунтованого рішення з першого питання тоді не вдалося і тому робоча група зупинилась на показниках, які було передбачено у чинному законодавстві. Справедливості ради, слід зауважити, що знайти однозначне рішення цього питання тоді як, власне, і сьогодні, за браком науково обгрунтованих критеріїв визначення такого роду понять, навряд чи можливо.

Щодо другого питання, то, вирішуючи його, пішли випробуваним шляхом і запропонували законодавцю показники великого і особливо великого розмірів передбачити у мінімальних розмірах заробітної плати (відповідно 50 і 150). Хоча були й інші пропозиції. Зокрема, Верховний Суд України пропонував визнати великим розміром хабара такий, що у 100 і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати, а особливо великим розміром – такий, що у 250 і більше разів перевищує мінімальний розмір заробітної плати.

Таким чином, тривалі дебати з приводу законодавчого визначення великого і особливо великого розмірів хабара завершились тим, з чого почались – їх результатом стало те, що вже було зафіксоване у законі. На підставі цього, у підготовлений до другого читання текст законопроекту були внесені зазначені вище показники.

Однак під час розгляду цього проекту парламентом була висловлена і проголосована пропозиція одного з депутатів-юристів – В.П.Говоруна про те, щоб у всіх нормативних актах, які торкаються юридичної відповідальності, визначати розміри не в мінімальних розмірах заробітної плати, а внеоподаткованих мінімумах доходів громадян. Ця пропозиція, власне кажучи, стосувалася зовсім іншого питання – визначення такої ознаки посадових злочинів як істотна шкода. Проте вона була висловлена і проголосована в такій редакції, з якої випливає, що запропонований підхід поширюється і на визначення великого та особливо великого розмірів хабара.

У результаті таких порушень парламентом регламентної процедури прийняття законів (вказана попередньо пропозиція не була опрацьована на засіданні профільного комітету і не була включена до порівняльної таблиці законопроекту, підготовленої до другого читання) сталося так, що великий і особливо великий розмір хабара описали в законі не у певній кратності мінімальних розмірів заробітних плат, а у відповідній кратності неоподаткованих мінімумів доходів громадян. На момент прийняття цього рішення показники великого і особливо великого розмірів у мінімальних розмірах заробітних плат суттєво не відрізнялися від їхніх показників у неоподаткованих мінімумах доходів громадян. Однак з часом в умовах постійної інфляції і періодичної зміни величин мінімальної заробітної плати створилася описана вище ситуація явної неадекватності вказаних ознак правовим і соціальним реаліям, за якої великим розміром почав визнаватися хабар на суму, меншу в еквіваленті ніж 10 доларів США, а особливо великим розміром – на суму, меншу ніж 30 доларів США.

Щоб якось виправляти ситуацію і забезпечувати призначення покарання за одержання хабара у великому чи особливо великому розмірах відповідно до положень ст.39 КК суди у багатьох випадках змушені призначати винним більш м'яке покарання, ніж передбачено санкціями частин 2 і 3 ст.168 КК. Однак такий підхід не можна визнати кардинальним вирішенням проблеми. Останнім є відповідні зміни до чинного законодавства, які імовірніше можуть статися лише в разі прийняття нового КК. У його варіанті, прийнятому парламентом у першому читанні, пропонується великим розміром хабара вважати такий, що у 200 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, особливо великим – такий, що у 500 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (ст.335). В альтернативному проекті КК, який вносили на розгляд Верховної Ради України, великий і особливо великий розміри хабара пропонували визначати такими ж сумами, проте в мінімальних розмірах заробітної плати.

Отже, проблема законодавчого визначення великого і особливо великого розмірів хабара залишається актуальною й сьогодні. І знову ж таки вона пов'язана як з пошуком критеріїв визначення вказаних розмірів хабара, так із змістовним відображенням їх у тексті закону.

Щодо іншого аспекту цієї проблеми, то очевидним є той факт, що, законодавчо визначаючи великий і особливо великий розміри хабара, слід відмовитись від застосування таких одиниць виміру, як неоподаткований мінімум доходів громадян та мінімальний розмір заробітної плати.

Запровадження зазначених одиниць виміру і збереження їх у новій редакції глави "Посадові злочини" було вимушеними кроками, які законодавець робив в умовах гіперінфляції і браку вітчизняної грошової одиниці, коли "прив'язування" тих чи інших ознак кримінального закону, що потребували грошового виміру, до конкретної грошової одиниці було фактично неможливим. І якщо в таких умовах це рішення було цілком зрозумілим та виправданим з огляду на прагнення забезпечити стабільність кримінального закону, то доцільність збереження їх сьогодні у кримінальному законодавстві, навпаки, викликає серйозні сумніви.

По-перше, і неоподаткований мінімум доходів громадян, і мінімальна зарплата є соціально-економічними категоріями й визначаються відповідними органами, виходячи не з потреб кримінального закону, а із соціальних та економічних потреб. Водночас зміна цих умовних одиниць виміру автоматично тягне за собою зміну змісту певних ознак кримінально караних діянь. Змінюючи вказані показники на підставі соціально-економічних обгрунтувань і переслідуючи мету підвищення життєвого рівня громадян або врегулювання відповідних питань сфери оподаткування, законодавець навіть не задумується над тим, що в результаті таких змін відбувається криміналізація чи декриміналізація певних діянь, посилення чи пом'якшення кримінальної відповідальності за певні злочини, змінюються підстави кримінальної відповідальності та зміст конструктивних і кваліфікуючих ознак кримінально караних діянь, виникають чи скасовуються певні кримінально-правові наслідки. Такий стан речей з нормотворчістю у сфері кримінального законодавства, коли визнання чи невизнання діяння суспільно небезпечним залежить від вирішення соціальних, економічних, політичних проблем, не пов'язаних безпосередньо з кримінальним законом, не можна визнати нормальним. Будь-яка зміна кримінального закону повинна бути зумовленою необхідністю зміни саме норм цього закону, а не відбуватися у зв'язку з вирішенням зовсім інших питань соціального життя. З цього приводу А.Ришелюк зазначає, що "грошовий критерій, застосовуваний в кримінальному законі, не повинен прямо пов'язуватись з якимись нормами чи інститутами інших галузей права" [2, с.102].

Loading...

 
 

Цікаве