WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Аспекти об’єктивних ознак викрадення чужої дитини - Реферат

Аспекти об’єктивних ознак викрадення чужої дитини - Реферат

Реферат на тему:

Аспекти об'єктивних ознак викрадення чужої дитини

Для того щоб особу, винну у викраденні чужої дитини, притягнути до кримінальної відповідальності та відповідно покарати, необхідно, щоб в її діях був наявний склад злочину, призначення якого полягає у тому, щоб на практиці визначити, злочинне це діяння чи ні.

Встановлення і глибоке вивчення усіх елементів складу злочину необхідне не тільки для констатації конкретної підстави притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, кваліфікації злочинів та вибору найбільш справедливої та ефективної міри покарання, але й для прийняття дієвих заходів щодо попередження, запобігання подібних протиправних діянь.

Одними з обов'язкових ознак складу злочину є об'єкт суспільно-небезпечного посягання та його об'єктивна сторона. Тому з'ясування об'єктивних ознак злочину має важливе практичне значення для вирішення багатьох кримінально-правових питань.

Будь-які дії людини мають зовнішні та внутрішні ознаки. Зовнішні – це прояв людської поведінки в об'єктивній реальності, внутрішні – це ті психічні процеси, які відбуваються у свідомості людини і зумовлюють її поведінку [3, с.114].

Ознаки об'єктивної сторони кожного конкретного складу злочину зафіксовані у відповідній нормі Особливої частини КК України. Викрадення чужої дитини (ст.124 КК України) – це таємне або відкрите чи за допомогою обману або зловживання довір'ям заволодіння живою дитиною з подальшим її вилученням або підміною. В процесі дослідження цього злочину передбачається сукупність трьох послідовних дій – викрадення або підміна, переміщення і утримання дитини.

За ст.124 КК України не може кваліфікуватись як викрадення заволодіння власною або усиновленою дитиною навіть проти волі одного з батьків чи близьких родичів, у якого дитина перебуває на вихованні. У цьому випадку не має значення, чи особа, яка вчинила викрадення, позбавлена батьківських прав, чи ні. Не вважається викраденням заволодіння і утримання дитини проти волі батьків її близькими родичами (наприклад, дідусем бабусею, тіткою), якщо ці дії вчиняються в інтересах дитини, навіть хибно зрозумілих.

Викрадення чужої дитини є злочином з матеріальним складом у диспозиції ст.124 КК України вказано: "... викрадення або підміна чужої дитини з корисливою метою, з помсти або з інших особистих мотивів".

На нашу думку, потерпілими, тобто тими, кому заподіяно шкоду від вчинення вказаного злочину, будуть батьки, у яких викрали їхню дитину. Вони позбавлені, права вільного спілкування зі своєю дитиною, можливості її виховувати, готувати до навчання і праці, а в похилому віці дістати від неї допомогу.

У цьому випадку процесуальне становище батьків є чітко вираженим.

Якщо розглядати склад злочину "викрадення чужої дитини" в контексті третьої глави КК України – "Злочини проти життя, здоров'я волі і гідності особи", то дитину внаслідок викрадення також необхідно визнавати як потерпілу. Якщо ж "викрадення чужої дитини" розглядати в контексті сім'ї, то в такому разі дитина є предметом даного злочину, а її батьки є потерпілими.

Предмет злочину – це ознака, яка завжди вказана у диспозиції норми кримінального закону. В нашому випадку предмет виступає як необхідна ознака складу злочину. Так предметом злочину, передбаченого ст.124 КК України, є чужа дитина. Дитиною слід вважати особу, яка не досягла чотирнадцятирічного віку.

При введенні даного складу злочину, а саме "викрадення чужої дитини" у Кримінальний кодекс України у 1961р. законодавцем неправильно було враховано родовий об'єкт злочину, тому цей злочин і введено у главу КК "Злочини проти життя, здоров'я і гідності особи".

На нашу думку, вказані злочини, які направлені "проти сім'ї", слід виділити в окрему главу, наприклад, таку як "Злочини проти сім'ї, батьківства та материнства".

Злочинна дія (бездіяльність), на думку В.Н. Кудрявцева, є найважливішою ознакою злочину. Вона породжує такі ознаки об'єктивної сторони злочину: причинний зв'язок та злочинний результат – шкоду об'єкта посягання. Без злочинної дії чи бездіяльності не може настати кримінальна відповідальність, тоді як іноді вона можлива без настання злочинних наслідків (наприклад, у випадку готування чи замаху на злочин). Усі ознаки злочину так чи інакше характеризують вчинену особою дію (бездіяльність) і хоча злочин в цілому не зводиться до неї, вона становить у кожному правопорушенні ядро [2, с.66].

Диспозиція ст.124 КК України позначає такий злочин термінами "викрадення або підміна". Викрадення чужої дитини – це найчастіше сукупність трьох послідовно вчинюваних дій – захоплення, переміщення та подальше утримання потерпілого. Захопити – означає силою заволодіти ким (чим)-небудь. [7, с.183]. Захоплення розуміється як активна поведінка, яка направлена на придушення опору жертви з тим, щоб вилучити її із звичайного середовища існування та поміщення у спеціально відведене місце, невідоме для її родичів та знайомих.

Спосіб учинення викрадення чужої дитини – це таємне або відкрите заволодіння дитиною без відома або згоди батьків, опікунів або адміністрації дитячих закладів, в яких виховуються або лікуються діти. Викрадення може бути вчинено і шляхом обману або зловживання довір'ям [8, c.421-422].

Згідно з п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду від 25 грудня 1992р. №12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності", з об'єктивної сторони крадіжка полягає в протиправному таємному вилученні чужої, не належної йому в даному випадку дитини. Таємним є таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб [1, с.113].

Що означає поняття підміна? Підміна дитини полягає в заміні однієї новонародженої або грудної дитини іншою. Чому саме новонародженої? Та тому, що тільки новонароджені діти більш-менш подібні між собою. З іншого боку, злочинець враховує післяродовий стан матері, яка може не помітити такої підміни.

Вивчення кримінальних справ свідчить, що захоплення потерпілого може відбуватися в різних місцях. Так П., Т. та Ч. стежили за неповнолітнім Л. Перебуваючи у під'їзді будинку, де він проживав, Т. підійшов до Л., видаючи себе за працівника міліції, примусив його зійти з ним на перший поверх будинку, де знаходився його пособник. Погрожуючи вбивством, злочинці зв'язали Л. руки, примусили сісти у автомобіль і, зав'язавши очі, відвезли на квартиру знайомої одного з викрадачів [4]. В іншому випадку, Т. та Л. викрали М. з місця навчання шляхом застосування до нього фізичного насилля [5]. Отже, місцем викрадення дитини може бути приміщення, вулиця, пустир, автомобіль і ін.

Викрадення дитини шляхом бездіяльності неможливе. Навіть сплячу дитину необхідно винести з приміщення та перевезти в інше місце, тобто викрадачі діють активно. Разом з тим у деяких випадках під час викрадення дитини можливе застосування лише однієї насильницької дії – утримання. Передусім йдеться про випадки, коли жертву заманюють у місце (запрошують у квартиру чи на дачу), де передбачається її насильницьке утримання.

Місцем утримання викраденого, на думку Н.Е.Мартиненко [6, с.63], може бути будь-яке місце, за винятком його постійного або тимчасового проживання, місць навчання, виховання чи лікування. Незважаючи на те, що в цьому випадку дитина нібито добровільно покидає звичайне для неї середовища, проте подальше утримання в цілому слід оцінювати як викрадення, оскільки умислом злочинця охоплювалось вилучення (шляхом обману) із звичайної обстановки та подальше насильницьке утримання. Насильницьке утримання відбувається в такий спосіб, щоб оточуючим не було відоме місце перебування дитини. Саме ця обставина дає змогу викрадачам вимагати викуп за її повернення або навіть за повідомлення про місце її перебування.

Якщо потерпілий, перебуваючи в приміщенні всупереч своєї волі, має змогу його покинути, то в такому випадку не може йти мова про викрадення, оскільки не буде необхідного елементу викрадення – примусове утримання потерпілого.

Як кваліфікуючі ознаки викрадення чужої дитини, на нашу думку, у диспозицію статті 124 КК України слід ввести такі способи його вчинення, як таємність викрадення, викрадення з застосуванням насильства, погрози та ін.

Місця утримання викрадених чужих дітей дуже різноманітні і, як правило, завчасно підготовлені. Найчастіше місцем утримання викрадених дітей були: квартири родичів чи знайомих злочинців (іноді викрадених перевозили з однієї квартири на іншу по декілька разів). Тобто місце утримання жертви злочину завчасно готується, і, як правило, дбайливо маскується від пересічного громадянина. Це не обов'язково якесь безлюдне місце. Ним може бути квартира, будинок, але такі щоб не привертають уваги сторонніх.

Викрадених дітей переховували також на дачах, у готелях, на турбазах і навіть у кафе. Так у серпні 1999р. група злочинців викрали неповнолітнього М. і утримували його спочатку на невстановленій квартирі у м. Москві, а потім на турбазі "Зелений діл", розташованій у Московській області, вимагаючи у батьків, за його звільнення викуп [5].

Отже, місце та час утримання викраденої дитини є факультативною ознакою і не впливає на кваліфікацію дій злочинця. Воно може впливати лише на призначення покарання, оскільки потерпілого можуть утримувати, наприклад на дачі, у будинку або прив'язати взимку до дерева та на тривалий час залишити на морозі.

Викрадення дитини потребує від викрадачів затрату значних зусиль. Жертву вибирають, висліджують. Одні злочинці визначають розпорядок дня жертви, інші готують місце утримання, треті – транспорт, на якому перевозитимуть жертву. Особливістю викрадення дитини є те, що майже у 100% викрадень злочинці застосовують автотранспорт. Усі зазначені дії вчинити одна людина не взмозі, тому і створюються злочинні групи.

На суспільну небезпеку такого злочину впливає насильницький спосіб його вчинення. Не розкриваючи детально поняття "насилля", зазначимо лише, що воно може бути застосовано в різний час – при захопленні жертви, її переміщенні, утриманні і може бути як фізичним так і психічним.

Яким після цього може бути як фізичний, так і психічний стан дитини, ми можна лише припустити. Однак безперечним є те, що на дитину, якщо вона залишиться живою, цей злочин накладе відбиток. Тому, удосконаляючи кримінальне законодавство, важливо це врахувати. Необхідно посилити кримінальну відповідальність за викрадення чужої дитини, особливо за вчинення цього злочину з корисливою метою. Це безумовно сприятиме збереженню найціннішого у нашому житті – дітей.

Література
  1. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – №1. – К., 1995.

  2. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Юрид. лит., 1960.

  3. Пионтковский А.А. Учение о преступлении. – М., 1961.

  4. Уголовное дело №67718., 7 отд. СУ ГУВД г. Москвы.

  5. Уголовное дело №80524., 7 отд. СУ ГУВД г. Москвы, Уголовное дело №80510., 5.08.92г., 7 отд. СУ ГУВД г. Москвы.

  6. Мартыненко Н.Э. Похищение человека (Уголовно – правовые и криминологические аспекты): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – М., 1994.

  7. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1988.

  8. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України. – К., Юрінком, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве