WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавче забезпечення права на охорону здоров’я в Україні: історико-правовий огляд - Реферат

Законодавче забезпечення права на охорону здоров’я в Україні: історико-правовий огляд - Реферат

Починаючи з 1990 року в Україні почались радикальні перетворення в усіх сферах державного і суспільного життя, які, звичайно, не могли не торкнутись охорони здоров'я. Українська охорона здоров'я потребує докорінних та виважених змін, які необхідно спрямувати на збереження та зміцнення життя і здоров'я населення й створення належних умов для реалізації конституційного права на охорону здоров'я у нашій державі. В умовах формування правової соціальної держави реалізація політики держави, що спрямована на охорону здоров'я населення і її реформування, можлива лише шляхом прийняття належної нормативно-правової бази. Як зазначає Ю. Шемшученко, правовою є держава, яка функціонує на засадах верховенства права і закону і де реально забезпечуються права і свободи людини і громадянина, а також за наявності у неї високоякісного законодавства [8, с.8]. На думку Н. Герасименка, без відповідного правового забезпечення, без розробки фундаментальних законів, що визначають принципи діяльності національної системи охорони здоров'я, будь-яка реформа залишиться лише благим наміром [9, с.9].

П'ятий період – період з 1990 року і до сьогодні – представлено плеядою нормативно-правових актів, які покликані всебічно регулювати одну з найважливіших сфер суспільного і державного життя. Серед них особливе місце належить Основам законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року – нормативний акт, що спеціально виданий для регулювання відносин у сфері охорони здоров'я. Цей комплексний законодавчий акт містить норми різних галузей права. З одного боку, в нього входять норми, що регулюють адміністративно-правові відносини між органами управління охороною здоров'я і лікувальними закладами з керівництва цими закладами, з другого боку, норми, що регулюють цивільно-правові відносини, які передбачають права і обов'язки пацієнтів, медичних та фармацевтичних працівників та ін. Цей нормативний акт є своєрідною декларацією прав громадян на охорону здоров'я, який визначає правові, організаційні, економічні і соціальні засади охорони здоров'я України та регулює суспільні відносини у цій галузі. Цей документ закріплює державну політику у галузі охорони здоров'я, принципи охорони здоров'я, визначає зміст права на охорону здоров'я і обов'язки громадян, встановлює державні гарантії щодо юридичного захисту права на охорону здоров'я, визначає політику світової спільноти у сфері охорони здоров'я, регулює питання проведення медичної експертизи, закріплює гарантії охорони здоров'я матері та дитини, передбачає основи правового статусу медичних і фармацевтичних працівників й інші питання в усій сфері життєдіяльності. Норми Основ законодавства про охорону здоров'я конкретизують, деталізують і розширюють конституційні норми, які тією чи іншою мірою присвячені охороні здоров'я, зокремаі статтю 49, що безпосередньо закріплює конституційне право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Основи законодавства є свого роду "медичною конституцією" України [10, с.4], своєрідною підвалиною для всього законодавства про охорону здоров'я, і був цей акт задуманий як фундамент для творення майбутнього законодавства про охорону здоров'я [11, с.10]. Одним з ключових положень цього акту, на нашу думку, є норми, які визначають принципи, тобто основні засади, вихідні ідеї охорони здоров'я, які дають уявлення про ті витоки, на яких стоїть держава і суспільство, створюючи належні умови для реалізації конституційного права на охорону здоров'я.

На розгляд Верховної Ради було подано проект закону "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (нова редакція) від 13 травня 1998 року, розроблений народним депутатом В. Коломойцевим. Аналіз цього законопроекту свідчить про те, що більшість його положень було відтворено з Основ законодавства РФ про охорону здоров'я громадян від 22 липня 1993 року. Членами Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я, материнства і дитинства було розроблено проект Постанови Верховної Ради України від 12 січня 1999 року про проект Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" (нова редакція), у якому передбачено проект В. Коломойцева відхилити.

Стаття 4 Основ закріплює принципи охорони здоров'я серед яких:

  • визначення охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

  • дотримання прав і свобод людини і громадянина у галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

  • рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

  • орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я та ін. [12].

Цей законодавчий акт також передбачає формування державної політики охорони здоров'я, основу якої створює Верховна Рада України. Серед численних заходів, які повинна здійснювати Верховна Рада у цьому напрямі, є затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я.

Розробляючи і оцінюючи політику охорони здоров'я, необхідно робити акцент на універсальних цінностях галузі (медична етика, відповідальність і професоналізм медичного персоналу, повага людської гідності тощо), пам'ятати, що здоров'я є однією з основних потреб і невід'ємним правом людини, а також однією з цілей розвитку суспільства [13, с.11].

У різні історичні періоди розвитку держави існували свої характерні риси медичної діяльності, більшість з яких у модифікованому вигляді дійшли до наших днів. Зокрема це: існування поряд з світською медициною народної (діяльність знахарів, волхвів), видача дозволів на право заняття медичною діяльністю, підготовка вітчизняних медичних кадрів, організація медичного забезпечення, виникнення приватних структур поряд з державними, закріплення на законодавчому рівні вимог щодо осіб, які займаються медичною діяльністю, надання медичної допомоги за плату і безоплатно, що змінювалось протягом часових меж тощо. Звернено увагу на функціонування земської медицини, видозміненим аналогом якої на сьогодні є сімейна медицина, що поступово запроваджується в Україні.

Вищенаведений короткий історико-правовий огляд регламентації охорони здоров'я і медичної допомоги дає можливість ознайомитись і виявити особливості регулювання однієї з найважливіших сфер життєдіяльності, узагальнити багатовіковий досвід та практику функціонування медичної діяльності у вітчизняній історії і виробити стратегію реформування охорони здоров'я на сучасному етапі, починаючи з удосконалення законодавчого забезпечення цієї галузі у нашій державі. Правове регулювання охорони здоров'я громадян спрямоване на досягнення однієї з основних цілей державної політики – збереження і зміцнення здоров'я населення. Національна система охорони здоров'я повинна бути побудована на основі прогресивного та ефективного законодавства, яке повинно акумулювати в собі вітчизняні традиції і реалії, позитивний досвід української і світової науки та практики у сфері охорони здоров'я і права та врахувати інтереси суспільства як у цілому, так і кожної людини зокрема. Такий підхід дасть змогу, не відходячи від своїх традицій, створити належний фундамент для охорони здоров'я – законодавчу базу, яка повинна повною мірою відповідати міжнародно-правовим стандартам, сучасним реаліям і звичаям України.

Література

  1. Стеценко С.Г. Право и медицина: проблемы соотношения. – М.: Международный университет (в Москве), 2002. – 250с.

  2. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю. Історія медицини: Навчальний посібник. – 4-те вид., випр. і допов. – К.: Вища шк.,1991. – 431с.

  3. Сальников В.П., Стеценко С.Г. Регламентация медицины в России (историко-правовое исследование) / Под ред. и с предисл. В.П. Сальникова. Серия "Право и медицина". – Санкт-Петербургский университет МВД России, Академия права, экономики и безопасности жизнедеятельности. – СПб.: Фонд "Университет", 2002. – 144с.

  4. Сальников В.П., Стеценко С.Г. Законодательная регламентация медицинской деятельности в России во время правления Петра I // Правоведение. – 2001. – №4. – С.219-230.

  5. Історія української Конституції / Упоряд. А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко. – К.: Право, 1997. – 464с.

  6. Сергеев Ю.Д. Профессия врача: юридические основы. – К.: Вища шк., 1988. – 208с.

  7. Гладун З.С. Законодательство о здравоохранении: проблемы формирования новой теоретической модели // Государство и право. –1994. –№2. – С.116-122.

  8. Шемшученко Ю. Теоретичні проблеми формування правової держави // Право України. – 1995. – №12. – С.7-10.

  9. Герасименко Н.Ф. О состоянии и перспективах формирования Кодекса законов об охране здоровья граждан // Здравоохранение РФ. – 2002. – №1. – С.9-12.

  10. Москаленко В.Ф. Стан та формування нормативно-правової бази охорони здоров'я України (1992-1999рр.) // Проблеми екології та медицини. – 2000. – №1. – С.3-11.

  11. Гладун З.С. Законодавство України про охорону здоров'я: поняття, зміст, проблеми і перспективи // Законодавство України про охорону здоров'я. Збірник нормативних актів. – К.: Юрінком Інтер. – 2000. – С.8-16.

  12. Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №4. – Ст.19.

  13. Щепин О.П., Филатов В.Б., Чудинова И.Э., Погорелов Я.Д. О роли ценностей в формировании политики здравоохранения // Здравоохранение РФ. – 2000. – №2. – С.9-12.

Loading...

 
 

Цікаве