WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавче забезпечення права на охорону здоров’я в Україні: історико-правовий огляд - Реферат

Законодавче забезпечення права на охорону здоров’я в Україні: історико-правовий огляд - Реферат

4. Запровадження земської медицини.

Виникнення земської медицини безпосередньо пов'язане із земською реформою 1864 року. Імператор Олександр ІІ затвердив Положення про губернські та повітові земські заклади, у результаті чого з'явились нові форми місцевого самоврядування – земства. Головними завданнями земської медицини – забезпечення рівного доступу до медичної допомоги для всього населення держави, у першу чергу для сільського. Важливими законодавчими новелами земської медицини були:

  • "діяльність" у медичному обслуговуванні сільського населення;

  • плановість у проведенні заходів медичного забезпечення населення;

  • універсальність медичної допомоги, що надається одним земським лікарем;

  • поєднання лікувальної і профілактичної спрямованості у діяльності з організації охорони здоров'я населення;

  • безоплатність надання медичної допомоги.

Правове регулювання земської медицини здійснювалось за допомогою посадових правил для медиків, посадових інструкцій для лікарів, фельдшерів і повитух, де закріплювались їхні обов'язки, зокрема: жити на своїй дільниці, щоденно зранку приймати хворих, повідомляти про будь-які інфекційні захворювання та ін. [3, с.49-51].

Правове забезпечення охорони здоров'я у радянський період представлене рядом нормативно-правових актів, серед яких особливе місце відведено конституційному регулюванню, зокрема Конституції УРСР від 30 січня 1937 року (ст.119), де передбачено право громадян на матеріальне забезпечення в старості, а також у разі хвороби і втрати працездатності. Це право відповідно до цієї конституційної норми, забезпечується широким розвитком соціального страхування робітників і службовців за рахунок держави, безоплатною медичною допомогою трудящим та наданням у користування трудящим широкої сітки курортів [5, с.230]. Вже у Конституції УРСР від 20 квітня 1978 року (ст.40) безпосередньо закріплено право громадян на охорону здоров'я. Це право, відповідно до ч.2 ст.40, забезпечується безоплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян...особливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці, не пов'язаної з навчанням і трудовим вихованням; розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та зниження захворювання, на забезпечення та зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного життя громадян [5, с.247] Право на охорону здоров'я дістало своє закріплення також і в інших актах, а саме – Декретах про безоплатну передачу лікарняним касам усіх лікувальних закладів на підприємствах (1917), про допомогу потерпілим від нещасних випадків на підприємствах (1917), про страхування робітників на випадок хвороби (1918), про професійну роботу і права медичних працівників (1924), Постанова про порядок проведення медичних операцій (1937), Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я (1969) та ін.

Цікавим видається нормативний акт, що регулював питання надання медичної допомоги і визначав правовий статус медичних працівників – Декрет (Положення) "Про професійну роботу і права медичних працівників". Цей документ, як зазначав Ю. Сєргеєв, майже протягом півстоліття був для лікарів основним юридичним документом, своєрідним статутом, що регламентував лікарську діяльність. У ньому були визначені права та обов'язки лікаря, правовий порядок проведення лікувально-профілактичних заходів, у тому числі і хірургічного втручання, передбачені умови залучення лікарів до обслуговування військових та судово-слідчих органів, відповідальність медичних працівників за професійні порушення та ін. [6, с.10].

Основи законодавства про охорону здоров'я 1969 року були узагальнюючим актом, у якому містились перероблені, доповнені і систематизовані основні правові документи, що діяли у системі охорони здоров'я протягом довгого періоду. Ю. Сєргеєв стверджував, що у прийнятому документі вперше на рівні закону був узагальнений і закріплений той унікальний досвід у сфері охорони здоров'я, який був нагромаджений за майже півстолітній досвід періоду діяльності радянської охорони здоров'я [6, с.12]. Регламентація медичної діяльності у цей період характеризується, як правило, відомчою нормотворчістю. На думку З. Гладуна, навіть просте кількісне порівняння законодавчих і відомчих актів показує, що масив нормативно-правових актів про охорону здоров'я складався тоді головно з актів відомчого характеру, а не законів і навіть не актів уряду [7, с.118].

Особливий інтерес, на нашу думку, викликає Проект Кодексу законів про охорону здоров'я 1925 року. В Україні проблема удосконалення законодавчого забезпечення охорони здоров'я стає дедалі гострішою і потребує рішучих дій у цьому напрямку. Одним з пріоритетних шляхів удосконалення законодавства про охорону здоров'я в Україні є систематизація діючої нормативно-правової бази. Проблема формування медичного права і прийняття кодифікованого акту, зокрема Медичного кодексу України, набуває чимраз більшого резонансу.

Наша держава вже має досвід систематизації законодавства про охорону здоров'я. Відзначимо Військовий і Морський статути Петра І, які для того часу у досить оптимальній формі систематизували положення про організацію і регулювання надання медичної допомоги. У другій половині ХІХ ст. і на поч. ХХ ст. були сформовані варіанти Статуту Лікарського, що ввійшли до Зводу Законів Російської Імперії. В Українській РСР було розроблено проект Кодексу законів про охорону здоров'я від 1925 року, але він так і не був ухвалений. Проект Кодексу законів про охорону здоров'я 1925 року складався з 14 відділів, більшість з яких поділялась на розділи, а ті, своєю чергою на статті. У першому відділі закріплювались завдання охорони здоров'я; органи, у віданні яких була охорона здоров'я; загальні вимоги до політики оздоровлення; заходи, яких потрібно вживати при епідемічних та пошесних захворюваннях тощо. Відділ другий присвячено визначенню системи органів охорони здоров'я. Третій відділ "Медичний персонал" поділявся на окремі розділи, а саме: розділ перший містив вимоги до осіб, яким надавалось право медичної практики; проведено чіткий розподіл медичного персоналу (вищий, середній, молодший); визначав документи, що свідчать про право на медичну кваліфікацію; регламентовано питання медичної таємниці та ін. Розділи від другого по шостий визначають правовий статус та вимоги до окремих спеціальностей медичного персоналу (медичних лікарів, зубних лікарів, фельдшерів різних фахів, акушерок, фармацевтів). Сьомий розділ закріплював питання підготовки медичного персоналу та підвищення його кваліфікації, а восьмий регулював надання пільг медичному персоналу. Відділ четвертий був присвячений визначенню видів санітарних органів, прав санітарних лікарів, встановленню порядку накладення штрафів за порушення санітарних правил та ін. Відділ п'ятий по окремих розділах регулював питання оздоровчих заходів, а саме – планування і будівництво залюднених пунктів, будівництво і утримання жител, будівництво та утримання установ загального користування, санітарно-гігієнічне обслуговування людності, водопостачання й санітарної охорони води, охорони повітря, збору, видалення та утилізації і знешкодження бруднин та покидів, ховання і кремація померлих, скотомогильників, санітарної та фізичної культури. У відділі шостому містилось три розділи, зокрема: "Загальні положення", "Порядок будування, відкриття й утримання підприємств", "Боротьба з професійними захорюваннями, професійним травматизмом і професійними отруєннями на підприємствах". Оздоровчі заходи в галузі харчування були зазначені у відділі сьомому. Відділ восьмий складався з окремих розділів, у яких визачались загальні положення, організаційні заходи, спеціальні заходи щодо головних інфекційних захворювань, питання щеплень та боротьби з бацилоносінням та регулювались питання боротьби з деякими хворобами (туберкульоз, венеричні захворювання, малярія, лепра). Дев'ятий відділ по окремих розділах регулює питання охорони здоров'я матерів, дітей і підлітків, у тому числі і на виробництві. Відділ десятий "Лікувально-профілактична справа" у розділі першому закріплює категорії осіб, яким медична допомога надається безоплатно та категорії осіб, які вважаються застрахованими та до них прирівняними, а розділ другий регламентує структуру та види лікувально-профілактичних закладів. Відділ одинадцятий по окремих розділах визначає медико-санітарне обслуговування військовослужбовців і членів їхніх родин, обслуговування на залізничному транспорті та виправно-трудових установ. У відділі дванадцятому регламентовано питання управління курортами, порядок їх використання та організації масового робітничого відпочинку по окремих розділах. Відділ тринадцятий "Аптечна справа" поділено на два розділи, де закріплено питання управління аптечними установами та порядок виготовлення й постачання ліків. Чотирнадцятий відділ присвячено судово-медичній експертизі.


 
 

Цікаве

Загрузка...