WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття та особливості соціального страхування - Реферат

Поняття та особливості соціального страхування - Реферат

Як уже зазначалась, соціальне страхування має низку особливостей, які характеризують його правову природу та істотно відрізняють від цивільно-правового особистого страхування. Проаналізуємо їх детальніше.

Соціальне страхування є виключно імперативним за характером: умови та порядок його здійснення передбачені законом і не можуть бути змінені угодою сторін; натомість особисте страхування здійснюється в межах Закону України "Про страхування", проте на підставі договору страхування, який укладається кожною особою окремо, виходячи із її потреб та бажань щодо страхової суми. Обсяг соціальних страхових ризиків є законодавчо встановлений, в той час як в рамках особистого страхування вони визначаються договором.

Соціальне страхування здебільшого здійснюється за принципом обов'язкової участі застрахованих осіб, тоді як особисте страхування, як правило, є добровільним.

Усі зарубіжні держави на ранніх етапах свого розвитку сповідували ідеологію ліберально-ринкових відносин, і система соціального забезпечення розвивалася у рамках приватного страхування чи кас взаємодопомоги. Водночас практичні потреби країн з ліберальною ринковою економікою призвели до створення загальнонаціональних форм соціального захисту, які ґрунтувались на певному усуспільненні засобів і їх перерозподілі на потреби осіб, які не мають необхідних джерел доходів [12, с.3]. Доцільність застосування обов'язкової форми соціального страхування ще у 1796 р. обґрунтував англійський вчений Джон Ванкувер [13, с.36].

Необхідність обов'язкової форми соціального страхування зумовлена соціальними ризиками, можливістю настання непрацездатності особи та її важкого матеріального становища. Соціальна держава зобов'язана надати певну підтримку нужденній особі, а щоб не переобтяжувати державний бюджет, вона (держава) передбачила обов'язковість створення спеціальних соціальних фондів, за рахунок яких здійснюється матеріальне забезпечення непрацездатних осіб за умов настання пенсійних ризиків. Недержавні організаційно-правові форми соціального забезпечення (добровільні чи (і) обов'язкові) можуть використовуватись для підвищення рівня соціального забезпечення понад той, який гарантує державна система обов'язкового соціального страхування.

За чинним законодавством про соціальне забезпечення лише наявність у особи певного страхового періоду є підставою виникнення у неї права на відповідний вид соціальної страхової виплати (пенсії, допомоги) за державною програмою соціального забезпечення.

Принцип обов'язковості страхування осіб взаємопов'язаний із принципом обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг у обсягах, передбачених законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та принципом цільового використання коштів загальнообов'язкового соціального страхування.

Страховиками в системі соціального страхування виступають спеціально створені державою некомерційні самоврядні організації – соціальні страхові фонди.

Відповідно до законодавства, страхові соціальні фонди є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, проводять збір та акумуляцію страхових внесків, контролюють використання коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та ін.

За правовою природою страхові соціальні фонди є цільовими, позабюджетними, централізованими страховими фондами; некомерційними самоврядними організаціями, які наділені правами юридичної особи.

Цільовий характер фондів означає, що вони не можуть займатись іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.

Кошти соціальних страхових фондів не входять до складу Державного бюджету і використовуються тільки за їхнім прямим призначенням. Вони зараховуються на єдиний централізований рахунок відповідного Фонду в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди соціального страхування.

Специфіка страхових соціальних фондів визначається їх самоврядним статусом: управління ними здійснюється державою та представниками суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування на паритетних засадах; не підпорядкованістю Кабінету Міністрів України та набуттям прав юридичної особи з моменту реєстрації їх статутів, що затверджуються їхніми правліннями.

Страхові соціальні фонди наділені правом нормотворчості: правові акти компетентних органів цих фондів є обов'язковими щодо виконання всіма страхувальниками та застрахованими особами на всій території України.

До соціальних страхових фондів відносяться: Пенсійний фонд України; Фонд соціального страхування від нещасних випадків; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Завдання страхових соціальних фондів випливають з їхнього призначення та природи – здійснювати зобов'язання щодо збору страхових внесків (забезпечувати збирання та акумуляцію коштів) та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг (фінансувати витрати на ці цілі) у разі настання страхових випадків. Кожен з цих Фондів як єдина в Україні спеціалізована установа бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері конкретного виду загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також контролює використання страхових коштів. Залежно від специфіки самого фонду його завдання дещо конкретизується.

Соціальному страхуванню властива деперсоніфікація страхової суми, яка не виступає об'єктом приватної власності застрахованої особи, а тому в разі її смерті чи ненастання страхового випадку використовується іншими учасниками фонду.

Для системи соціального страхування характерна солідарна (колективна) відповідальність за індивідуальні соціальні ризики, яка полягає у перерозподілі грошових ресурсів фондів між учасниками фонду (застрахованими особами) за потребою у випадку настання соціального ризику. У системі особистого страхування страхові суми розподіляються за принципом еквівалентності участі кожного.

Страхове відшкодування в системі соціального страхування є співвідносним середній заробітній платі застрахованої особи та узгоджується з прожитковим мінімумом у державі. На відміну від особистого страхування в системі соціального страхування держава виступає гарантом виконання соціальних грошових зобов'язань страхових фондів – надання матеріального забезпечення чи соціальних послуг.

Наведені аргументи дають підставу стверджувати особливість інституту соціального страхування за правом соціального забезпечення.

У світовій практиці сформувалось три основні моделі організації соціального страхування: централізована, децентралізована та кумулятивна.

Централізована модель являє собою таку систему організації, в якій домінує загальне обов'язкове державне соціальне страхування. Така модель використовується в Україні, Росії, Великобританії, Італії, Скандинавських державах.

Децентралізована модель характеризується перевагою колективного соціального страхування, яке здійснюється в рамках професійних систем у межах підприємств, профспілок, галузей поза рамками державної системи. Воно може бути як обов'язковим, так і добровільним. Ця модель поширена в Японії та США.

Кумулятивна модель є змішаною: державне та колективне соціальне страхування мають приблизно однакове значення. Ця модель використовується у Франції, Швейцарії та Німеччині.

Отже, в результаті з'ясування правової природи соціального страхування, доходимо висновку, що воно, будучи наділеним специфічними ознаками, які не притаманні однойменним інститутам права фінансового та цивільного, виступає гарантом реалізації одного з основних соціальних прав людини – права на соціальне забезпечення.

Література

  1. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР. – М.: Юрид. лит., – 1980. – 312с.

  2. Советское социальное страхование: Учебн. пособие / Под ред. К.С. Батыгина. – М.: Профиздат, 1985. – 368 с.

  3. Советское право социального обеспечения: Учебн. пособие / Под ред. А.Д. Зайкина М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 263 с.

  4. Астрахан Е.И. Принципы пенсионного обеспечения рабочих и служащих. – М.:Госюриздат, 1961. – 127с.

  5. Егоров А.Н. Основные принципы советского права социального обеспечения. – М.: М: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 80 с.

  6. Сирота И.М. Правовое регулирование социального страхования членов колхозов: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 1973. – 26 с.

  7. Гуменюк І.О. Правові основи становлення соціального страхування в Україні: – Автореф. дис....канд. юрид наук. – Харків, 2001. – 19 с.

  8. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – К., 1997.

  9. Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій. – К., 1998.

  10. Мачульськая Е.Е. Право социального обеспечения: Учеб. пособие. – М., 1999.

  11. Боднарук М. Суб'єкти правовідносин у сфері державного соціального страхування // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №5. – С.71-76

  12. Якушев Л.П. К новой теории пенсионных правоотношений? // Пенсия. – 1997. – №9 (12). – С.19-27

  13. Вигдорчик Н.А. Теория и практика социального страхования. – Вып.1. Теоретические основы социального страхования. – 3-е изд. – М.: Книга, Петроград, 1923. – 151с.

Loading...

 
 

Цікаве