WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Окремі питання вдосконалення кримінального законодавства щодо відповідальності за порушення права громадян України на участь у референдумах - Реферат

Окремі питання вдосконалення кримінального законодавства щодо відповідальності за порушення права громадян України на участь у референдумах - Реферат

Реферат на тему:

Окремі питання вдосконалення кримінального законодавства щодо відповідальності за порушення права громадян України на участь у референдумах

Кримінально-правову характеристику того чи іншого складу злочину слід починати із визначення його місця в системі чинного законодавства. Під час аналізу диспозиції ст.160 КК України виникає низка проблем, які виходять за межі конкретного складу злочину. Називаємо, принаймні, такі: проблема вдосконалення назви розділу V Особливої частини КК України, яка тісно пов'язана із його структурою; визначення родового об'єкту злочинів, які містяться в цьому розділі; визначення безпосереднього об'єкту злочину "порушення законодавства про референдум" та його співвідношення з іншими правами громадян, зокрема з виборчими правами, які виступають в якості безпосереднього об'єкта у злочинах, юридичні склади яких передбачені ст.157-159 КК України; аналіз основних кримінально-правових форм охорони політичних прав громадян України; аналіз конструкції норми, передбаченої ст.160 КК України.

Безумовно, вирішення цих проблем сприятиме вдосконаленню як цієї кримінально-правової норми (ст.160 КК України), так і вдосконаленню структури розділу V Особливої частини КК України в цілому.

Злочин, який полягає в порушенні законодавства про референдум (ст.160 КК України), міститься в розділі V Особливої частини КК, який, відповідно до його назви, має об'єднувати злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина. Вже аналізуючи назву розділу виникають питання, які тісно пов'язані із визначенням родового об'єкта злочинів та, відповідно до цього, із систематизацією складів злочинів, які містяться в цьому розділі. На нашу думку, чотиричленна система об'єктів злочину, на відміну від тричленної, прийнятої в теорії вітчизняного кримінального права, більше б сприяла правильному визначенню місця того чи іншого юридичного складу злочину в системі Особливої частини КК України. Що стосується, наприклад, КК РФ 1996р., то з появою нового системоутворюючого рівня – розділів і фіксацією в Особливій частині родового (розділи) і видового (глави) об'єкта посягання їй надана логічна завершеність. Чотиричленна система об'єктів значно спрощує теоретичне розуміння системи Особливої частини КК РФ 1, 153; 2, 3-4.

Розглядаючи Особливу частину КК України як чітку внутрішньо впорядковану систему кримінально-правових норм, в якості конститутивної ознаки слід виділити такий кримінально-правовий феномен, як родовий об'єкт злочину, а всі інші ознаки є консекутивними, зміст яких тісно пов'язаний з родовим об'єктом і за змістом випливає з із нього (незалежно від того, який зміст окремі вчені вкладають у поняття як об'єкта злочину в цілому, так і незалежно від теоретичного розуміння поняття родового об'єкта). У цьому випадку мова йде про поділ більш загальних понять (родових) на видові, не залежно від їхніх дефініцій.

Що стосується саме розділу V Особливої частини КК України, то, на нашу думку, він є невдалим як за назвою, так і за внутрішньою структурою його змісту, якщо й справді розглядати її як певну підструктуру, а не класифікацію, та саме про систему з власною внутрішньою структурою, яка об'єднує окремі види злочинів іде мова у більшості джерел 3, 144-145, 403; 4, 145, 296. В окремих розділах систематизація є очевидною, і вже проведена формально самим законодавцем у межах розділу (наприклад, злочини проти життя та здоров'я особи), інші ж такої систематизації не потребують (наприклад, розділ VI), а в деяких її провести просто неможливо.

В той час, як з'ясування питання про те, потребують злочини, поміщені законодавцем в розділі V Особливої частини КК України систематизації чи класифікації залишається на виключно теоретичному рівні і має дещо філософсько-гносеологічний характер, вирішення питання відповідності змісту розділу його назві і питання про об'єднання окремих злочинів за їхніми видовими ознаками є необхідним. Положення, в якому знаходиться розділ V Особливої частини КК України, не відповідає ні загальним правилам законодавчої техніки, ні сутності кримінального закону.

Основною, хоча і не єдиною проблемою wmjuj розділу є те, що він містить сукупність досить несумісних злочинів – від перешкоджання здійсненню виборчих прав до несплати аліментів. Частково ці злочини належать до групи злочинів проти громадського порядку, частково вони стосуються недоторканності приватного життя, частково – злочинів проти сімейного укладу, частково розглядають питання щодо захисту громадянської свободи, частково спрямовані на захист умов праці та ринку праці, частково криміналізують відмову комусь користуватися певним правом. Потрібно ліквідувати таку надзвичайну плутанину на користь більш системної структури. Оскільки всі розділи КК України охороняють ті чи інші права людини і громадянина, то потребує думка, що в цей розділ "потрапили" саме ті з них, яким не знайшлося місця в інших розділах [2, с.3].

На нашу думку, приймаючи за основу назву розділу V КК України, всі злочини мають бути згруповані за видами, і водночас слід змінити порядок їхнього розміщення в КК.

1. Злочини проти виборчих прав громадян – ст.157-159 КК України. В цьому аспекті було б доцільніше у назві вжити вираз "Злочини проти політичних прав і свобод громадян України" – адже порушення законодавства про референдум не є злочином проти виборчих прав, а такий злочин як перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій (ст.170 КК України) частково є посяганням саме на політичні права громадян.

2. Злочини проти трудових прав громадян. До цієї групи злочинів слід віднести злочини, передбачені ст.ст.172-174 КК України, частково статті 175 і 176 КК України.

3. Злочини, що посягають на громадянські та інші права та свободи. До них слід віднести частково ст.170 КК України та практично всі ті злочини, які не ввійшли до перших двох груп.

Неузгодженість термінології та положень КК України з іншими нормативно-правовими актами тягне за собою їх неоднозначне розуміння та необхідність тлумачення, а це, в свою чергу, значно ускладнює практичне застосування деяких норм 4, 33-35 та ставить у нерівне становище власників прав. Наприклад, суб'єктами авторських відносин і відносин промислової власності можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, поняття "автор твору" і "суб'єкт авторського права" не тотожні 5, 376, 385, 388 а в КК України йдеться не про захист прав автора твору, а про порушення авторського права. Суб'єктами прав на об'єкти промислової власності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи 5, 418, а в назві розділу мова іде про захист прав лише фізичних осіб. Отже, група злочинів, які містяться у цьому розділі розміщена дещо хаотично і цей розділ потребує реформування як на структурному рівні, так і на рівні визначення місця окремих складів у загальній структурі КК України. На сьогодні окремі склади злочинів "не знаходять" свого місця в розділі V Особливої частини КК України. Наприклад, навряд чи слід віднести до категорії особистих прав право на об'єкти промислової власності (ст.177 КК України), а право на участь у референдумі (ст.160 КК України), безумовно, не можна віднести до виборчих прав – адже, порушення законодавства про референдум порушує саме політичні права громадян, а не суто виборчі і на сьогодні порушення права на участь у референдумі не можна віднести ні до виборчих, ні до особистих, ні до трудових прав.

Сучасне вітчизняне конституційне право, відповідно до міжнародних стандартів класифікації прав і свобод людини і громадянина, поділяє всі права на особисті (громадянські), політичні, економічні, соціальні, культурні 6, 142-173; 7, 126-129. Право на участь у референдумі традиційно відноситься до політичних прав, реалізуючи які громадяни України беруть участь в управлінні державними справами.

Не викликає сумніву той факт, на що є пряма вказівка у назві ст.160 КК України, що диспозиція цієї норми має бланкетний характер і для того, щоб визначитися зі змістом права на участь у референдумі й в такий спосіб визначити безпосередній об'єкт злочину, слід звернутися до законодавства про референдум, а саме – до Закону України від 3 липня 1991 року "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" [Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, №33, ст.443]. (Вводиться в дію Постановою ВР №1287-ХІІ (1287-12) від 03.07.91, ВВР, 1991, №33, ст.444 із змінами, внесеними згідно із Законами №2481-ХІІ (2481-12) від 19.06.92, ВВР, 1992, №35, ст.515; №2628-ІІІ (2628-14) від 11.07.2001) 12 та ще до цілої низки нормативних актів, які й становлять у своїй сукупності законодавство про референдум 14. В цьому зв'язку, як видається було б доречніше ст.157, 158, 159 КК України об'єднати під загальною назвою "Порушення законодавства про вибори".


 
 

Цікаве

Загрузка...