WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Довічне позбавлення волі як вид покарання за кримінальним правом України - Реферат

Довічне позбавлення волі як вид покарання за кримінальним правом України - Реферат

2. Це покарання застосовується тільки у випадках, спеціально передбачених КК (ч.1 ст.64), тобто лише тоді, коли воно встановлене у санкції статті, за якою засуджується особа (лише за вчинення злочинів, за які визначене покарання у виді довічного позбавлення волі), і за жодних умов не може бути призначене у будь-якому іншому разі. Інші ж види основних покарань, як відомо, можуть застосовуватись і тоді, коли їх прямо не передбачає санкція відповідної статті (наприклад, при призначенні покарання у порядку ст.69 КК чи у випадку його заміни відповідно до ч.4 ст.53, ч.3 ст.57, ч.1 ст.58, ч.1 ст.62 КК).

На сьогодні довічне позбавлення волі передбачене за вчинення таких 11 видів злочинів: посягання на життя державного чи громадського діяча (ст.112); умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.115); терористичний акт, що призвів до загибелі людини (ч.3 ст.258); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст.348); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст.379); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст.400); опір начальникові чи іншій особі, яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов'язків, якщо вони були пов'язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби (ч.4 ст.404); порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством (ч.2 ст.438); застосування зброї масового знищення, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч.2 ст.439); геноцид (ч.1 ст.442); посягання на представника іноземної держави (ст.443).

Не важко помітити, що порівняно з попереднім чинний КК більш як наполовину зменшив кількість видів злочинів, за які встановлене довічне позбавлення волі, обмеживши їх коло лише діяннями, пов'язаними з умисним посяганням на життя особи або спрямованими проти миру та безпеки людства.

Як уже зазначалось, у ч.1 ст.64 КК коло випадків, у яких допускається застосування довічного позбавлення волі, визначено словами "у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом". Не важко, проте, зауважити, що це визначення потребує уточнення, оскільки воно не вказує з необхідною конкретністю (ясністю), у яких саме випадках може застосовуватись дане покарання. Між тим довічне позбавлення волі застосовується не просто (не взагалі) у випадках, спеціально передбачених КК, а лише у разі, якщо його передбачає санкція статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою засуджується особа. З огляду на викладене у ч.1 ст.64 КК слова "спеціально передбачених цим Кодексом" доцільно замінити словами "коли воно передбачене у санкції відповідної статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу".

3. В усіх санкціях, які встановлюють довічне позбавлення волі, воно передбачене в альтернативі з позбавленням волі на певний строк, причому останній вид покарання завжди вказаний перед довічним позбавленням волі. Така їх конструкція означає, що закон розглядає як типове (звичне) покарання за відповідні злочини саме позбавлення волі на певний строк, вважаючи довічне позбавлення волі крайнім (винятковим) заходом впливу на винного. Це, своєю чергою, зобов'язує суд у кожному випадку призначення покарання за вчинення такого злочину спочатку вирішити питання про можливість застосування до засудженого позбавлення волі на певний строк.

4. Відповідно до ч.1 ст.64 КК, довічне позбавлення волі призначається лише у випадках, якщо "суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк". При цьому не має значення, яку роль виконувала особа у вчиненні злочину – виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача, пособника, і був він закінченим чи мало місце тільки готування до нього чи замах на його вчинення. Рішення про призначення довічного позбавлення волі, а у зв'язку з цим і висновок про неможливість застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк у кожному окремому випадку повинні бути належно мотивовані у вироку.

Довічне позбавлення волі може призначатись як самостійно, так і у поєднанні з додатковими покараннями.

Що, однак, означають слова закону, що довічне позбавлення волі призначається тільки тоді, коли суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк?

Прямої і безпосередньої відповіді на це запитання КК не дає. За такої умови наведений текст ч.1 ст.64 КК, якщо його сприймати буквально, дає ґрунт для висновку, що рішення про застосування чи незастосування довічного позбавлення волі цілковито залежить від угляду суду (є суто суб'єктивним), оскільки жодних конкретних підстав для його прийняття ця кримінально-правова норма не називає.

Відповідаючи на поставлене запитання, треба мати на увазі наступне. У ч.2 ст.65 КК вказано, що "особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів". З цього, зокрема, випливає, що при альтернативній санкції суд, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, спочатку повинен з'ясувати, чи може у даному випадку виправлення винного та попередження нових злочинів, тобто мета покарання бути досягнута застосуванням найменш суворого з передбачених нею покарань, і у разі позитивного висновку з приводу цього обрати його засудженому. І лише якщо менш суворий вид покарання не зможе забезпечити досягнення цієї мети, призначається більш суворе покарання із числа передбачених за вчинений злочин.

Викладене повною мірою стосується і умов застосування довічного позбавлення волі. Це означає, що оскільки в усіх санкціях, які встановлюють довічне позбавлення волі, дане покарання передбачене в альтернативі з позбавленням волі на певний строк, воно має призначатись тільки тоді, коли мета покарання не може бути досягнута застосуванням позбавлення волі на певний строк. Саме так і слід розуміти слова ч.1 ст.64 КК, що довічне позбавлення волі призначається лише у випадках, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Однак з огляду на те, що у цій кримінально-правовій нормі положення про те, що довічне позбавлення волі призначається тільки тоді, коли мета покарання не може бути досягнута застосуванням позбавлення волі на певний строк, текстуально викладено явно невдало, у ній слова "суд не вважає за можливе застосувати" варто замінити словами "мета покарання не може бути досягнута застосуванням".

Аналіз судової практики дає підставу зробити висновок, що обставиною, яка зумовлює призначення довічного позбавлення волі і водночас вказує на неможливість досягнення мети покарання шляхом застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, є винятково (вкрай) високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину і особи злочинця. Вона визначається сукупністю усіх зібраних у справі даних, що стосуються вчиненого злочину, особи винного і обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. На таку небезпеку можуть, зокрема, вказувати: множинність (сукупність, повторність, рецидив) вчинених особою злочинів; наявність у вчиненому діянні декількох з альтернативно передбачених диспозицією ознак відповідного складу злочину; наявність обставин, що обтяжують покарання, і відсутність обставин, що його пом'якшують; вкрай негативна характеристика особи злочинця.

За даними судової статистики, у 2000р. довічне позбавлення волі було застосоване до 94 осіб (0,04% від загальної кількості засуджених), у 2001р. – до 138 осіб (0,1% від загальної кількості засуджених) 8. Довічне позбавлення волі відбуває сьогодні в Україні 751 засуджений 9.

5. Коло осіб, яким може призначатися довічне позбавлення волі, обмежене. Відповідно до ч.2 ст.64 КК, це покарання не застосовується:

а) до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років. Цим особам довічне позбавлення волі не може бути призначене, навіть якщо на момент постановлення вироку вони досягли повноліття;

б) до осіб, що вчинили злочини у віці понад 65 років. Якщо ж особа вчинила злочин до досягнення нею 65 років, вона підлягає довічному позбавленню волі і тоді, коли на момент постановлення вироку їй було понад 65 років;

в) до жінок, що були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку. При цьому строк вагітності значення не має.

Чим керувався законодавець, забороняючи застосування довічного позбавлення волі до названих осіб?

Loading...

 
 

Цікаве