WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Соціальна зумовленість криміналізації суспільно небезпечних діянь у відносинах банкрутства в Україні - Реферат

Соціальна зумовленість криміналізації суспільно небезпечних діянь у відносинах банкрутства в Україні - Реферат

Однак динаміка зареєстрованих злочинів, передбачених ст.218-221 чинного Кримінального кодексу України, свідчить про те, що норми про відповідальність за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконні дії у разі банкрутства практично не знайшли широкого застосування на практиці. Нечисленність порушених кримінальних справ по статтях фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконні дії у разі банкрутства свідчить, на наш погляд про латентність цих злочинів та про серйозні недоліки в юридичних конструкціях, що перешкоджають у застосуванні цих статей на практиці.

Криміналізація суспільно-небезпечних діянь під час або у стані банкрутства повинна застосовуватися винятково у випадках, коли застосування інших юридичних заходів не може досягти необхідних результатів. Тому вбачається обґрунтованою пропозиція точно окреслити в нормах Кримінального кодексу України коло діянь, за вчинення яких настає кримінальна відповідальність.

Разом з тим, оскільки суспільно небезпечні діяння під час або в стані банкрутства можуть спричинити погіршення соціально-економічного становища держави в цілому і окремих юридичних осіб та окремих громадян, ми вважаємо, що позитивні соціальні результати криміналізації цих діянь значно перевищують її негативні наслідки, розглянуті вище, отже, їх криміналізація відповідає принципу пропорційності позитивних та негативних наслідків криміналізації.

Криміналізація діянь повинна відповідати основним тенденціям соціальної політики суспільства, стану та рівню громадської свідомості та громадської думки. Через банкрутства трастів, компаній, банків у скрутному матеріальному становищі опинилися найбільш незахищені верстви населення, які потребують соціального захисту у зв'язку з низьким рівнем матеріальної забезпеченості, безробіттям, непрацездатністю тощо. Обурення викликає стрімке збагачення окремих осіб, що досягається за рахунок збанкрутілих установ та організацій. Слід погодитися з твердженням, що криміналізація суспільно небезпечних діянь під час або за умови банкрутства відповідає суспільній свідомості, стану громадської думки та соціальній політиці української держави.

На підставі розглянутих принципів криміналізації законодавчий орган створює нову кримінальну-правову норму, або, навпаки, її скасовує. Водночас розробляються попередні моделі нової норми. Під час створення цих моделей вирішується коло запитань, що стосуються обсягу та змісту диспозиції нової норми, її санкції, співвідношенню до діючого законодавства – кримінального, кримінально – процесуального, виправно-трудового та ін. У постановці та вирішенні всіх цих питань є і загально-правові аспекти, специфічні для кримінального права. До загальних відносять, наприклад, співвідношення між абстрактністю формулювань статей закону і їх конкретністю, казуїстичністю, між імперативністю та диспозитивністю у виборі санкцій.

Багато суперечностей зрештою є відображення соціальних, економічних, психологічних протиріч суспільства. Здавалось суто юридичними є суперечності між абстрактною та казуїстичною диспозицією. А проте в їхній природі лежать не тільки логічні закономірності, але й суперечності суспільної свідомості професійної та масової, теоретичної та повсякденної. Абстрактна диспозиція зручніша для застосування органами слідства та суду, проте вона не завжди є зрозумілою як громадянам, так і органам, які її мають застосовувати. Превентивне значення її є значно слабшим, ніж диспозиції, в якій усі ознаки складу злочину описані конкретно, наочно та є очевидними. Тому не випадково, за загальним правилом, нові кримінально-правові норми з'являються в казуїстичній формі і тільки з часом можуть набувати узагальненого вигляду. На жаль, український законодавець не врахував це загальне правило та не скористався досвідом розвинутих європейських країн, таких як Англія та ФРН, законодавство яких чітко регламентує коло банкрутських діянь, за вчинення яких настає кримінальна відповідальність.

На підставі вищевикладеного ми дійшли до певних висновків:

  1. Набувши юридичного оформлення і статусу соціально-економічного явища, банкрутство (неспроможність) не стало окремою частиною економічного механізму української держави, на яку не поширюються впливи загальних економічних закономірностей. Первинність економічних процесів неспроможності (банкрутства), які внаслідок притаманних їм ознак (передусім мається на увазі наявність у змісті цих відносин конфлікт інтересів їхніх носіїв) свідчить про їхню високу суспільну небезпеку для держави та зумовлюють потребу в їх кримінально-правововій охороні. При цьому ефективність регулятивного впливу права багато в чому залежить від адекватності відображення в ньому відносин, що регулюються або охороняються, а також від точного встановлення властивостей об'єкта впливу при побудові юридичних конструкцій. По суті, дії, що описані в нормах права про неспроможність (банкрутство), можна назвати складовими елементами механізму економічної діяльності в цілому.

  2. На сучасному розвитку нашої держави слід констатувати об'єктивну необхідність кримінально-правової охорони відносин банкрутства (неспроможності), тобто наявність підстав для криміналізації суспільно-небезпечних посягань на ці правовідносини.

  3. Відсутність судової практики за злочинами, передбаченими ст.218 "Фіктивне банкрутство", ст.219 "Доведення до банкрутства", ст.220 "Приховування стійкої фінансової неспроможності" та ст.. 221 "Незаконні дії у разі банкрутства" свідчить про серйозні недоліки в конструкції цих норм та про перспективи наукового дослідження цієї теми.

Література

  1. Похмелкин А.В., Похмелкин В.В. Идеология и уголовная политика. М., 1992. С.106-107.

  2. Михалев И.Ю. Криминальное банкротство. – СПб., 2001. С.20.

  3. Трайнин А.Н. Несостоятельность и банктротство. – С.П.Б., 1913.-С.27.

  4. Михалев И.Ю. Криминальное банкротство. – СПб., 2001. – С.6.

  5. Фефелов П.А. Критерии установления уголовной наказуемости деяний. – Сов. государство и право. – 1970. – №11. – С.101-103.

  6. Гальперин И.М. Уголовная политика и уголовное законодательство. – //Основные направления борьбы с преступностю. – М.: Юрид.лит., 1975. – С.58.

  7. Основания уголовно-правового запрета. Криминализация и декриминализация / Под. ред. Кудрявцева В.Н. – М., 1982. – С.198-224.

  8. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой / Под ред. А.П.Градова, Б.Н.Кузина. – СПб., 1996. – С.13.

  9. Інститут банкротства в праве США: Научно-аналитический обзор // Государство и право: Реф. Журн. РФ. – 1995. – №2. – Сер.4. – С.93.

  10. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М., 1948р. – С.102.

  11. Никифоров B.C., Решетников Ф.М. Современное американское уголовное право. – М.: Наука, 1990. – С.150.

  12. Нельзя судиться на голодный желудок // Бизнес.-1998. – №5 (264) – С.11.

Loading...

 
 

Цікаве