WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Соціальна зумовленість криміналізації суспільно небезпечних діянь у відносинах банкрутства в Україні - Реферат

Соціальна зумовленість криміналізації суспільно небезпечних діянь у відносинах банкрутства в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Соціальна зумовленість криміналізації суспільно небезпечних діянь у відносинах банкрутства в Україні

Формування ринкових відносин в Україні, розвиток підприємництва, виникнення багатоукладної економіки природно спричинили необхідність докорінного перегляду комплексу законів про господарські злочини, який було сформовано в період жорсткого державного контролю над усією економічною діяльністю. Розв'язанню зовсім інших проблем у державі служить кримінальна політика в умовах ринкової економіки, де мають абсолютну перевагу природно формовані договірні господарські зв'язки, а авторитарним відносинам підводиться вельми непоказне місце. Кримінальна політика за таких умов зосереджується на захисті ринкових відносин від діянь, що порушують їхню природу та ринкові закони функціонування.

За словами Похмелкіна А.В., Похмелкіна В.В.: "Тоталітарна кримінальна політика слугувала охороні державного монополізму в економіці і утримувала всіх суб'єктів економічних відносин у межах, які встановлювалися адміністративно-командною системою. Деідеологізація кримінального закону навпаки припускає послідовне обмеження його втручання в економічне життя. Ринкова економіка заборон, примусів та команд не потребує" [1].

За умов ринкової економіки можливість володіння майном породжує природну економічну потребу кожного суб'єкта господарської діяльності в його створенні (отриманні), збереженні та збільшенні. Ця потреба на рівні економічної системи посідає центральне місце в рушійній системі всього механізму ринкової економіки. В умовах конкуренції й економічної невизначеності ринку ця потреба змушує його учасників іти на економічний ризик, обов'язковою частиною якого виступає можливість настання неспроможності (банкрутства) самого суб'єкта господарської діяльності. Результатом загальних перегонів за прибутком є, з одного боку, виявлення ефективніших форм і методів господарювання, а з іншого – розорення одних і збагачення інших суб'єктів господарської діяльності.

З економічного погляду неспроможність є неможливістю суб'єкта права виконати свої майнові зобов'язання, строк яких настав. Юридичний аспект неспроможності полягає в тому, що кредитори мають документально підтверджені беззаперечні майнові вимоги до боржника. Важливим елементом юридичного аспекту є встановлення факту неспроможності судом, що тягне за собою важливі правові наслідки для учасників таких правовідносин [2].

На думку А.Н. Трайніна, банкрутство – делікт своєрідний: він складається з двох елементів, один з яких – неспроможність – поняття цивільного права, інший – банкрутське діяння – поняття кримінально-правове [3].

Але оскільки Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає визначення банкрутства як визнаної арбітражним судом неспроможності боржника, тобто ототожнює ці два поняття, в подальшому в цій статті будемо дотримуватися цієї точки зору. Питання термінологічних розбіжностей цих двох термінів можуть бути темою подальшого дослідження.

Виникнення суспільно небезпечних проявів у пов'язаній з неспроможністю (банкрутством) сфері – це процес об'єктивний і неминучий. Так само як процеси неспроможності й банкрутства є невід'ємною складовою ринкової економіки, так суспільно-небезпечні прояви у пов'язаній з неспроможністю (банкрутством) сфері, – неминучі супутники розвитку цих відносин. [4].

Метою інституту банкрутства в сучасних країнах є задоволення вимог кредиторів боржником, що не виконує свої зобов'язання, та притягнення до відповідальності (цивільної та кримінальної) осіб, винних у доведенні суб'єкта господарської діяльності до банкрутства, а також тих осіб, які умисно вчинили неправомірні діяння при банкрутстві.

Відтак Главу VII "Господарські злочини" Кримінального кодексу України, який було введено в дію з 1 квітня 1961 року, Законом України від 28 січня 1994 року було доповнено статтею 156-2 " Приховування банкрутства", статтею 156-3 "Фіктивне банкрутство", а Законом України від 30 червня 1999 року – статтею 156-4 "Доведення до банкрутства".

У чинному Кримінальному кодексі України, прийнятому 5 квітня 2001р., який набрав чинності з 1 вересня 2001 року, статті, пов'язані з банкрутством суб'єктів господарської діяльності, знайшли своє місце в розділі VII "Злочини у сфері господарської діяльності". Це ст.218 "Фіктивне банкрутство", ст.219 "Доведення до банкрутства", ст.220 "Приховування стійкої фінансової неспроможності" та ст.221 "Незаконні дії у разі банкрутства".

Поява таких "нетрадиційних" для кримінального українського законодавства норм викликало низку запитань щодо їхньої відповідності принципам криміналізації суспільно небезпечних діянь. Оскільки в нашому суспільстві, з одного боку, існує ілюзія про можливість вирішення будь-яких негараздів за допомогою заборонних норм Кримінального кодексу, а, з іншого – думка про те, що протидія "кримінальному банкрутству" можлива і без застосування норм Кримінального кодексу.

Питання доцільності криміналізації суспільно небезпечних діянь у випадку банкрутства суб'єктів господарювання розглядалися В.Б. Волженкіним ("Економічні злочини", СПб, 1999р., "Злочини в сфері економічної діяльності", СПб., 2002р.), О.О. Дудоровим, М.І. Мельником, М.І. Хавронюком ("Злочини у сфері підприємництва", К., 2001р.), І.Є. Міхальововим "Кримінальне банкрутство", СПб., 2001р). Проблема криміналізації інших суспільно небезпечних діянь у сфері господарської діяльності досліджувалася в наукових працях П.П. Андрушка, Л.П. Брич, І.М. Гальперіна, П.С. Даггеля, Н.Д. Дурманова, Г.А. Злобіна, В.М. Кудрявцева, Я.М. Кураша, В.О. Навроцького, О.І. Перепилиці, Є.Л. Стрельцова, П.А. Фєфєлова, К.В. Шаврова та ін.

Незважаючи на те, що цією проблеми займалися провідні вчені нашої держави та країн СНД, це питання ще не до кінця вирішене і потребує подальшого наукового дослідження. У пропонованій статті на підставі досліджень провідних науковців зроблено спробу детальніше обґрунтувати соціальну доцільність криміналізації "кримінального банкрутства".

П.А. Фєфєлов найважливішими передумовами допустимості криміналізації діяння називав суспільну небезпеку та забезпечення невідворотності відповідальності [5].

І.М. Гальперін розробив більш широкий та різнобічний підхід до проблеми допустимості криміналізації, надавши її вирішенню процедурно-методологічного характеру. Так, на його думку, ухвалюючи рішення про ведення кримінальної відповідальності, необхідно вирішити комплекс завдань. Їх можна сформулювати у такому вигляді: а) вивчення поширюваності конкретних діянь та оцінка типовості їх як форми прояву антисуспільної поведінки; б) встановлення динаміки вчинення вказаних діянь та оцінка типовості їх як форми прояву антисуспільної поведінки; в) встановлення динаміки вчинення вказаних діянь з урахуванням причин та умов, що їх породжують; в) визначення заподіяння у такий спосіб матеріальної та моральної шкоди; г) визначення ступеня ефективності застосовуваних засобів боротьби як за допомогою права, так і за допомогою інших форм; д) встановлення найтиповіших об'єктивних та суб'єктивних ознак діяння; є) оцінка можливості правового визначення ознак того чи іншого діяння як елементів складу злочину; ж) встановлення загальних особистих ознак суб'єктів діяння; з) виявлення суспільної думки різних соціальних груп; і) визначення можливостей системи кримінальної юстиції в боротьбі з визначеними діяннями [6].

Однак наведені ознаки досить складно систематизувати. Тому доцільніше, на наш погляд, зробити спробу систематизації не ознак, а підстав криміналізації суспільно небезпечних діянь.

В.М. Кудрявцев, П.С. Даггель, Г.А. Злобін правомірно вважають, що систему принципів криміналізації суспільно-небезпечних діянь утворюють:

1. Принципи, що відображають суспільну необхідність і політичну доцільність встановлення кримінальної відповідальності або соціальні та соціально-психологічні принципи криміналізації. Тобто принципи, що забезпечують соціальну адекватність криміналізації, її припустимість з точки зору основних характеристик соціальних систем і процесів розвитку суспільства, характеру суспільної свідомості та стану громадської думки. До таких принципів належать:

Loading...

 
 

Цікаве