WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вбивство через необережність за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Вбивство через необережність за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Реферат на тему:

Вбивство через необережність за кримінальним кодексом України 2001 року

Згідно із ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Компетентні органи держави зобов'язані дбати про надійний захист цієї найвищої цінності всіма наявними засобами і в тому числі кримінально-правовими. Зрозуміло, що ефективність такої діяльності компетентних органів держави прямо залежить від належного наукового забезпечення розробки її теоретичних і практичних проблем.

Юридичний аналіз будь-якого складу злочину, передбаченого в Особливій частині КК України, здійснюється, як відомо, шляхом дослідження його елементів: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони.

В теорії кримінального права переважає позиція вчених, згідно з якою об'єктом злочину є суспільні відносини, що охороняються нормами кримінального закону. Об'єкти злочину мають "горизонтальну" і "вертикальну" класифікації. "Вертикальна" класифікація, прихильником якої є і український законодавець, включає загальний, родовий і безпосередній об'єкти 1. Тричленна "вертикальна" класифікація об'єктів злочину уперше була запропонована В.Д. Меньшагіним 2, с.27. Вона знайшла широку підтримку в науці кримінального права. Щоправда, Б.С. Нікіфоров зробив застереження, що тричленна "вертикальна" класифікація об'єктів злочину не може бути визнана універсальною для всіх груп злочинів, що в низці випадків може бути двочленна і чотиричленна "вертикальна" класифікація об'єктів злочину 3, с.112-114. М.Й. Коржанський при цьому відстоює чотиричленну класифікацію об'єктів: загальний, родовий, видовий, безпосередній 4, с.123-124. Поряд з цим наявні й інші точки зору. Так П.С. Матишевський і Є.В. Фесенко, підтримуючи "вертикальну" тричленну класифікацію об'єктів, вважають, що об'єктом злочину є не "якісь абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності". Такими цінностями вони визначають: а) суб'єктів суспільних відносин; б) блага, якими людина наділена як член суспільства; в) суспільні блага. Важливе значення при цьому відводиться предметам – речам, коштовностям та іншим матеріальним об'єктам, які, на їхню думку, сприяють з'ясуванню механізму можливого заподіяння шкоди названим цінностям 5, с.124-129.

Важливо зазначити, що ця концепція сягає своїми коріннями аж до кінця ХІХ – початку ХХ століть, коли вона була започаткована представниками соціологічної та класичної шкіл права. Приміром, М.С. Таганцев вважав об'єктом злочинного діяння норму права, охоронюваний цією нормою інтерес життя, який може реалізуватися, зокрема, через права і блага. При цьому правоохоронюваними інтересами можуть бути: особа і її блага – життя, тілесна недоторканність, особисті почуття, честь, володіння чи користування відомими предметами зовнішнього світу та ін. Чимало сучасних вчених-криміналістів також підтримують дану концепцію 6, а Г.П. Новосьолов вважає, що назрів час сказати про чітко вимальовану в юридичній літературі тенденцію до негативної оцінки визнання суспільних відносин об'єктом злочину 7, с.43. Представник цієї наукової течії А.В. Пашковська дійшла до висновку, що об'єктом злочину є охоронювані кримінальним законом соціально значимі цінності, інтереси, блага, на які посягає особа, що вчиняє злочин, і яким внаслідок вчинення злочинного діяння заподіюється чи може бути заподіяна істотна шкода 8, с.202. Така позиція вчених видається малообгрунтованою. Відомо, що наукові поняття відіграють роль інструментів наукового дослідження та правозастосування і їх заміна доцільна лише тоді, коли доведена неспроможність цих понять виконувати такі функції, чого стосовно поняття об'єкта як охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин у працях названих учених немає. Отже, використання для визначення об'єкта злочину поняття "суспільні відносини", як видається, не може оцінюватися як некоректне 9, с.139.

Г.П. Новосьолов, визнаючи об'єктом злочину суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, заперечує наявність родового і загального об'єкта злочину, стверджуючи, що в реальній дійсності немає жодного іншого об'єкта, крім того, який прихильники "вертикальної" класифікації об'єктів злочинів називають безпосереднім 7, с.22. Навпаки, вважає Ю.А. Демидов, вказуючи, що прийнятий в теорії кримінального права поділ об'єктів кримінально-правової охорони на загальний, родовий та безпосередній є недостатній для вирішення окремих теоретичних питань кримінального права. Застосовуючи аксеологічний підхід, він запропонував таку класифікацію об'єктів злочинів: абсолютної цінності; відносної цінності; більшої і меншої цінності; суспільної цінності; індивідуальної цінності; загальної цінності; політичної, економічної, моральної, матеріальної цінності та ін. 10, с.57-61.

Синтетичною порівняно з двома попередньо розглянутими є концепція С.І. Нікуліна, який не вбачає різниці між суспільними відносинами і благами, інтересами, ототожнюючи їх. Він, зокрема, під основним об'єктом розуміє конкретне суспільне відношення (благо, інтерес), яке законодавець "намагається поставити під охорону кримінального закону" 11, с.39.

Аналіз глав Особливої частини КК Російської Федерації свідчить, що російський законодавець дотримується такої класифікації об'єктів злочину – загальний, родовий, видовий, безпосередній, що була запропонована Є.А. Фроловим ще в 1968 році 12, с.203-204. Ця позиція підтверджується в сучасних наукових джерелах російських учених. Так, якщо О.М. Ігнатов, аналізуючи систему Особливої частини КК, пише, що класифікація злочинів на групи здійснюється за родовим об'єктом, а всередині цієї групи можуть виділятися підгрупи "за загальним безпосереднім об'єктом" 13, с.5, то Ю.І. Ляпунов і М.Г. Іванов прямо зазначають, що нова структура КК Російської Федерації дає їм підстави запропонувати таку класифікацію об'єктів злочину за ступенем їх узагальнення: 1) надгруповий (інтегрований); 2) родовий; 3) видовий (підгруповий); 4) безпосередній (конкретний) 14, с.11.

Віддаючи перевагу позиції вчених, які визначають об'єкт злочину як охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, зазначимо, що об'єктом злочину в дійсності є "не якісь абстрактні суспільні відносини", а конкретні суспільні відносини. Точніше буде сказати, належна модель суспільних відносин охоронювана кримінально-правовою нормою, змістом якої є відповідний суспільний інтерес. Наприклад, диспозиція заборонної норми кримінального закону, якщо виходити з її логічного змісту, містить у собі встановлений законодавцем загальнообов'язковий припис суб'єктам суспільних відносин поводитися в конкретній ситуації належним чином під загрозою кримінального покарання. В цьому аспекті норма кримінального закону виступає, зокрема, юридичною мірою свободи людини. Кримінальний закон, як відомо, є своєрідною шкалою свободи людини в суспільстві.

При вчиненні злочину вольова поведінка суб'єкта має девіантний характер – посягаючи на кримінально-правову модель суспільних відносин, злочинець порушує цю модель, діє всупереч моделі, відхиляється від приписаної нормою кримінального закону форми поведінки. Внаслідок такої поведінки виникають антисоціальні, конфліктні відносини, які згідно з морально-правовою суспільною "шкалою" цінностей є антицінностями і становлять предмет кримінально-правового регулювання. Отже, об'єктом злочину є лише ті суспільно значимі відносини, які охороняються кримінальним законом як такі, що є цінні і корисні для людини, суспільства чи держави. З погляду норм суспільної моралі, норм права, інших соціальних норм такі відносини визнаються нормальними, цивілізованими.

Розглядаючи питання об'єктів злочинів проти життя і здоров'я необхідно зазначити, що в юридичній літературі, яка стосується цієї тематики, не дається поняття загального об'єкта злочинів проти життя і здоров'я. Щодо родового об'єкта, то думки авторів розділилися так само, як і в теорії Загальної частини кримінального права. Одні автори вважають родовим об'єктом людські блага – життя і здоров'я або особу в цілому 15. Інші вчені-криміналісти визначають цей родовий об'єкт крізь призму суспільних відносин. Поділяючи погляди представників останньої концепції, розглянемо її детальніше. Так А.І. Рарог вважає, що родовим об'єктом злочинів проти людини є суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування особи 16, с.18, Р.Д. Шарапов – суспільні відносини, що забезпечують найцінніші блага людини: життя і здоров'я, в основі яких лежать право на життя і право на здоров'я 17, с.160, 181, 190; Л.Д. Гаухман – суспільні відносини, що забезпечують фізичні блага людини: життя і здоров'я 18, с.87; В.О. Навроцький – суспільні відносини, в які вступає особа з приводу забезпечення своїх природних благ – життя та здоров'я; Є.П. Побігайло – суспільні відносини, які забезпечують безпеку життя і здоров'я людини 19.

Так само як і щодо поняття родового об'єкта, в науці кримінального права немає одностайності при визначенні безпосереднього об'єкта вбивства. Аналізуючи погляди вчених щодо даної проблеми, можна умовно виділити два підходи. Більшість авторів безпосереднім об'єктом вбивства вважають життя або право на життя (А.Н. Красіков) людини 20, а інші автори – суспільні відносини, в які вступає особа з приводу недоторканності природного права на життя або з приводу забезпечення життя людини 21. М.Г. Іванов, визнаючи життя людини як спосіб її біосоціального існування безпосереднім об'єктом вбивства, стверджує, що родовий і безпосередній об'єкти при цьому збігаються 14, с.39.

Loading...

 
 

Цікаве