WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінальне право та кримінологія окремі питання суб’єкта злочину в кримінальному праві - Реферат

Кримінальне право та кримінологія окремі питання суб’єкта злочину в кримінальному праві - Реферат

На нашу думку, справедливою є думка тих учених, які вважають, що суспільна небезпека вчиненого злочину значною мірою визначається особою злочинця [14, с.162], особливо це торкається неповнолітніх. Адже не можна ігнорувати того факту, що суспільна небезпека неповнолітнього злочинця не може визначатись повністю вчиненим суспільно небезпечним діянням, оскільки дуже часто саме для неповнолітніх характерним є розрив між суспільною небезпекою вчиненого діяння та особою неповнолітнього.

Враховуючи фізичні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, непоодинокими трапляються випадки, коли за обставинами справи встановлено, що реальна суспільна небезпека особи неповнолітнього значно менша навіть за ту, яка передбачена законодавцем як типова для застосування найбільш м'якої форми кримінальної відповідальності. Виходячи з того, що суспільну небезпеку злочину формують усі його елементи, це може свідчити, що за даних умов суттєво зменшується суспільна небезпека і злочину в цілому. Отже, за даних обставин вчинене не можна визнавати злочином, оскільки зникає одна з його суттєвих ознак – суспільна небезпека.

В ч.2 ст.11 КК України передбачено, що не визнається злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, проте через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. В літературі вже була висловлена пропозиція Б.С. Нікіфоровим про те, що доцільно було б передбачити в кримінальному законі таке ж положення і в тому випадку, коли буде встановлено, що суспільна небезпека особи настільки незначна, що вчинене в цілому не може визнавати злочином [5, с.12-19]. Проте його пропозиція не знайшла підтримки серед учених того часу. Але вже Ю.Є. Пермяков у своїй кандидатській дисертації, присвяченій поняттю "суспільної небезпеки" в кримінальному праві, повертається до цієї пропозиції [15, с.183]. Ми погоджуємось з А.А. Тер-Акоповим, що діалектика взаємозв'язку суспільної небезпеки діяння та особи така, що певний рівень показників як одного, так і іншого може впливати на злочинність вчиненого в цілому. В кримінальному законі відображена залежність, коли суспільна небезпека вчиненого настільки незначна, що, незважаючи на суспільну небезпеку особи, вчинене не визнається злочином. Проте в законі не відображена залежність злочину від небезпеки особи, що порушує логіку взаємозв'язку діяння та цієї особи. Цей взаємозв'язок вимагає визнання можливості виключення злочинності діяння, передбаченого кримінальним законом, за певного стану суспільної небезпеки особи та невеликій суспільній небезпеці діяння [16, с.75-76].

Чинний КК України в ст.48 передбачає той випадок, коли втрата суспільної небезпеки не тільки діянням, але й особою є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. Крім того, в ч.4 ст.74 КК України зазначено, що за певних умов особа може бути звільнена від покарання, зокрема, якщо буде визнано, що на час розгляду справи в суді цю особу не можна вважати суспільно небезпечною. Видається, що послідовним було б передбачити в КК положення, згідно з яким незначна суспільна небезпека особи повинна свідчити про малозначність вчиненого в цілому, а отже, повинна виключати кримінальну відповідальність.

Коли йдеться про злочини неповнолітніх, законодавець, передусім, виходить з того, що вони становлять собою меншу суспільну небезпеку саме завдяки особі неповнолітнього. Саме на таке розуміння суспільної небезпечності вчинених неповнолітніми правопорушень орієнтують і Пекінські правила, в яких йдеться про те, що реакція держави на дії молодих правопорушників повинна враховувати не тільки тяжкість учиненого правопорушення, але й особливості особи правопорушника [17, с.287].

Уже зазначалось, що загальновизнаним є положення про те, що суспільну небезпеку складу злочину формують усі його елементи. Проте законодавець чомусь вважає, що тільки у випадку, коли діяння є малозначним, суспільна небезпека усього складу злочину так само є малозначною, а отже вчинене в цілому не можна вважати злочином. Адже суттєво понижувати суспільну небезпеку вчиненого можуть і інші елементи складу злочину, зокрема суб'єкт.

З урахуванням того, що злочини, вчинені неповнолітніми становлять меншу суспільну небезпеку саме завдяки пониженій суспільній небезпеці особи неповнолітніх злочинців, логічно було б звернути увагу на це в законі. Тому, на нашу думку, доцільно було б передбачити положення про те, що коли за обставинами справи буде встановлено, що особа неповнолітнього не становить суспільної небезпеки, вчинене не визнається злочином. Таке положення дасть можливість більш диференційовано підходити до неповнолітніх і, зрозуміло, буде орієнтувати правоохоронні органи саме на вивчення особи неповнолітнього з метою забезпечення максимально індивідуалізованого підходу.

Література

  1. Личность преступника / Под ред. В.Н. Кудрявцева, Г.М. Миньковского, А.Б. Сахарова. – М.: Юрид. лит., 1975. – 272 с.

  2. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та., 1970. – 132 с.

  3. Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность. – М.: Изд-во Моск. у-та, 1969. – 232 с.

  4. Сахаров А.Б. О личности преступника и причинах преступности в СССР. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. – 280 с.

  5. Никифоров Б.С. Освобождение от уголовной ответственности и наказания // Социалистическая законность. – 1960. – №1. – С.12-19.

  6. Курс советского уголовного права. – Часть общая: В 5т. / Под ред. Н.А. Беляева, М.Д. Шаргородского. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1970. – Т.2. – 672 с.

  7. Шевченко Я.Н. Правовое регулирование ответственности несовершеннолетних. – К.: Наук. думка, 1976. – 192 с.

  8. Астемиров З.А. Уголовная ответственность несовершеннолетних (Социально-психологический и криминологический аспекты) // Советское государство и право. – 1970. – №1. – С.67-73.

  9. Чернышев А.И. Особенности преступлений и наказания несовершеннолетних по советскому уголовному праву: Дис. кан. юрид. наук. – Томск: 1970. – 416 с.

  10. Филимонов В.Д. Общественная опасность личности отдельных категорий преступников и ёё уголовно-правовое значение. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1973. – 154 с.

  11. Миньковский Г.М. Уголовная ответственность несовершеннолетних // Советская юстиция. – 1977. – №17. – С.26-28.

  12. Кондусов А.П. Развитие уголовного законодательства РСФСР об ответственности несовершеннолетних // Становление и развитие советского уголовного законодательства. Материалы межвуз. научн. конф., посвященной 50-летию первого советского Уголовного кодекса. – Волгоград: Высшая следственная школа МВД СССР, Саратовский юридический и-т им. Д.И. Курского, 1973. – 168 с.

  13. Сабиров И.М. Особенности назначения наказания несовершеннолетним (по материалам Республики Узбекистан): Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Ташкент, 1992. – 32 с.

  14. Курс советского уголовного права. Часть общая: В 5т. / Под ред. Н.А. Беляева, М.Д. Шаргородского. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. – Т.1. – 679 с.

  15. Пермяков Ю.Е. Категория "общественная опасность" в советском уголовном праве: Дис. канд. юрид. наук. – М., 1989. – 205 с.

  16. Тер-Акопов А.А. Основания дифференциации ответственности за деяния, предусмотренные уголовным законом // Советское государство и право. – 1991. – №10. – С.71-78.

  17. Международные акты о правах человека: Сборник документов. – М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 784с.

Loading...

 
 

Цікаве