WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Земельне та аграрне право земельний кодекс України міг би бути кращим - Реферат

Земельне та аграрне право земельний кодекс України міг би бути кращим - Реферат

Реферат на тему:

Земельне та аграрне право земельний кодекс України міг би бути кращим

25 жовтня 2001 року довгоочікуваний Земельний кодекс України [1] начебто був прийнятий. "Начебто" – тому, що було це зроблено з грубим порушенням передбаченої процедури його обговорення і голосування у Верховній Раді. Не було організовано ознайомлення з його проектом тих осіб (передусім селянства), яких він найперше стосується. Здебільшого не мали можливості всебічно проаналізувати проект такого значущого кодексу і юридичні наукові та навчальні заклади України. Нарешті, робоча група з розробки проекту Земельного кодексу України складалася переважно з чиновників Держкомзему і лише два з двох юристів. Жоден з докторів юридичних наук професорів земельно-правової і аграрно-правової спеціалізації до цієї групи не увійшов. А слід було заздалегідь організувати широкопредставницьку робочу групу спеціалістів з числа народних депутатів, науковців, практиків, які б спочатку розробили концепцію сучасного Земельного кодексу України, його систему та структуру, згодом – назви і послідовність розділів і, нарешті, їх змістове наповнення. Все це мало б ґрунтуватися на попередньому ретельному вивченні відповідної наукової та науково-практичної юридичної літератури українських та інших авторів. Лише за цієї умови Кодекс мав би міцне наукове підґрунтя. Все це – тривіальні вимоги і в кожній правовій державі вони аксіомно виконуються. На превеликий жаль, у нас це не так. Дивна для цивілізованої держави ситуація: в Україні є потужний науковий потенціал в сфері земельного, аграрного та екологічного права, захищається чимало докторських та кандидатських дисертацій, видаються монографічні дослідження з цих галузей права, вноситься чимало слушних конкретних пропозицій щодо вдосконалення законодавства, проте все це не було задіяно Верховною Радою. Навіть ті пропозиції, які за власною авторською ініціативою надсилались до Ради стосовно Земельного кодексу, здебільшого не знаходили з її боку жодного відгуку. Видається, було б доцільним і законодавчо плідним, якби відповідні комітети Верховної Ради мали постійні науково-творчі зв'язки з науковцями. Коли в основу законодавства покладено не наука, а політичні прагнення певних правлячих кіл, то закони ухвалюються з допомогою фізичної бійки в сесійній залі і сумнівним голосуванням за її межами. Так сталося і з Земельним кодексом України. Пригадаймо, скільки було галасу щодо необхідності його найскорішого прийняття! Які неймовірні панацейні надії покладалися на введення приватної власності на землі! Кодекс прийнято і все стихло. Майже немає об'ємних публікацій про нього. А на практиці змін на краще, особливо у сільському господарстві обмаль. В цьому вина, звичайно, не лише Земельного кодексу, а і хибність, а іноді і просто незаконність окремих положень Указів Президента з земельної та аграрної реформ, адміністративна практика їх запровадження.

Стосовно самого Земельного кодексу України 2001 року, то, на мою думку, головним і дуже вагомим позитивом його є глибока і послідовна скерованість на земельно-правову, а не цивільно-правову концепцію регулювання земельних відносин. Адже йдеться про унікально особливий суспільно цінний об'єкт правових відносин – землі, які, на відміну від майнових об'єктів, у Конституції України названо "основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави" (ст.14). Цим зумовлений їх специфічний правовий режим [2]. Закріплення земельних відносин, у тому числі і відносин власності на землі, Земельним кодексом є об'єктивно обґрунтованим.

Окрім цього, до позитивних ознак ЗК України можна віднести і такі конкретні його положення:

  1. розширення змісту кодексу за рахунок надання йому пріоритетного характеру серед природноресурсових кодексів (Водного, Лісового, Про надра) та значна екологізація його норм;

  2. введення до Земельного, а не Цивільного кодексу більшості норм з відносин власності на землі та закріплення інституту приватної земельної власності; уточнення форм власності на землі;

  3. визнання пріоритетності правового режиму земель сільськогосподарського призначення;

  4. раціональними є норми про те, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам (ст.22, п.4);

  5. юридичне визнання ґрунтів "об'єктом особливої охорони" (ст.168), що потребує їх посиленого пріоритетного режиму і посиленої правової охорони, а також виділення в окрему категорію "особливо цінних земель" (ст.150);

  6. введення низки нових правових інститутів: земельного сервітуту (гл.16), обмеження прав на землю (гл.18), гарантій прав на землю (розд. V), консервації земель (гл.28), моніторингу земель (гл.33), економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель (гл.35) та ін.;

  7. новелізація норм стосовно селянського (фермерського) господарства, починаючи із зміни назви господарства на "фермерське господарство", а також стосовно суб'єктного складу господарства, земельних відносин у ньому;

  8. зміна правового статусу особистих підсобних господарств, зокрема зняття з них "підсобного" вторинного" значення;

  9. значне посилення категорії охоронних норм (розд. VІ), надання їм якісно нових сучасних підходів до охорони земель.

Водночас Земельний кодекс має багато істотних недоліків, юридичних огріхів, що значною мірою пов'язано із характером його підготовки та прийняття.

Зокрема, вражає безсистемність кодексу, яка виявляється в багатьох аспектах. Наведемо лише деякі з них.

Як загальне правило, кодекс повинен мати чітко виділені дві частини: загальну та особливу. У Земельному кодексі 2001 року виділена лише "Загальна частина", а особлива частина не зазначена. Якщо ж особлива частина з яких-небудь причин не мала виділятись (гірший за перший варіант), то замість терміна "Загальна частина" слід було вжити термін "Загальні положення".

Непослідовним є розміщення окремих розділів і глав. Наприклад, у кодексі спочатку (розд. І) йдеться про детальні повноваження різних державних органів у галузі земельних відносин і лише потім (у розд. ІІ) названо об'єкт цих відносин, склад та цільове призначення земель.

Чітким епіцентром Кодексу повинні мали б бути земельні права громадян України. Про них розкидано і неповно говориться в ЗК, тоді як цьому питанню слід було б присвятити окремий розділ або хоч б окрему главу Земельного кодексу. Разом з тим, у Кодексі знайшлося місце для окремої глави і детальної (7 статей) окремої глави, присвяченої добросусідству (врегульовано навіть "наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев" – ст.105). Громадяни як суб'єкти права власності на землю називаються серед інших суб'єктів (ст.80), до речі, це робиться після визначення об'єкта права власності (повинно бути навпаки: суб'єкт завжди ставиться на перше місце). Стаття 81 називається "право власності на землю громадян", а фактично в ній йдеться не про базові засади цього права. а лише про підстави його виникнення.

Права всіх власників земельних ділянок зосереджено в ст.90. Але, по-перше, права різних категорій власників, а саме – громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави – є істотно різними, а отже, їх слід було регламентувати окремо, а, по-друге, окрім перелічених у ст.90 прав стосовно громадян, є ще й багато інших прав (на заставу земельної ділянки, проведення на ній меліоративних робіт, спорудження ставків та інших водойм, дарування та міни земельної ділянки, на одержання доходів від її використання, на спадкування1 земельної ділянки тощо).

На відміну від вичерпного переліку прав власників земельних ділянок ст.93 Земельного кодексу передбачає можливість "встановлення і інших обов'язків власників земельних ділянок", що не відповідає кореспондуючому принципу їх співвідношення.

У Кодексі чимало прогалин. Найразючішою з них, окрім відносин стосовно використання успадкованих земельних ділянок, є відсутність регламентації земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах. Про цей різновид земельних суб'єктів у Кодексі взагалі не згадується. Можна припустити, що вони включені до категорії сільськогосподарських підприємств. про які йдеться в ст.28. Проте, по-перше, відносити сільськогосподарські кооперативи до підприємств не безсумнівно, а, по-друге, і що головне, ці аграрні землевикористувачі набувають у сучасних умовах господарювання на селі неабиякого значення, а тому земельні відносини в них (особливо відносини власності) повинні бути системно врегульовані в Земельному кодексі.

Loading...

 
 

Цікаве