WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Криміналістичні аспекти у плануванні судового розгляду кримінальних справ - Реферат

Криміналістичні аспекти у плануванні судового розгляду кримінальних справ - Реферат

Виходячи з конституційного принципу змагальності судочинства, суд у ході розгляду кримінальних справ здійснює винятково функцію відправлення правосуддя і не повинен підміняти обвинувачення і захист.

Головна роль у дослідженні доказів, а отже, і в плануванні такого дослідження належить саме сторонам – обвинувачу і захиснику.

З урахуванням розбіжності їхніх процесуальних функцій, їхньої позиції, тактичної лінії, що визначилася в результаті вивчення матеріалів досудового розслідування, кожна зі сторін по-різному планує свою участь у дослідженні доказів; далеко не завжди збігаються і їхні пропозиції суду про порядок дослідження доказів.

Головний процесуальний обов'язок державного обвинувача – прокурора – доводити обґрунтованість пред'явленого підсудному обвинувачення. Цим визначаються, зокрема, і пропозиції обвинувача про порядок судового слідства. Так, якщо говорити про послідовність допиту підсудних у групових справах з позицій обвинувачення, за загальним правилом, доцільно першими допитувати тих, хто визнає себе винним і дає розгорнуті показання: таким шляхом можна здобути найповнішу інформацію про обставини злочину.

Крім того, показання цих підсудних можуть вплинути на інших підсудних і навіть на свідків, попередивши очікувану зміну ними своїх показань, даних на досудовому слідстві з метою виправдання обвинуваченого. З цих же позицій допити зазвичай варто починати не з головних, а другорядних учасників злочину, від яких ймовірніше очікувати правдивих і повних показань (хоча може скластися ситуація, що потребує іншого рішення). Нарешті, обвинувачу іноді доцільно запропонувати допит того чи іншого підсудного, якщо немає інших підсудних, і є підстави побоюватися, що на нього буде чинитиметься тиск (особливо це торкається справ, в яких, поряд з дорослими підсудними, є неповнолітні).

Інші міркування можуть бути в сторони захисту. Відповідно до закону захисник зобов'язаний використовувати всі зазначені законом засоби і способи з метою виявлення обставин, що виправдовують підсудного, пом'якшують його відповідальність. Тобто він, коли для цього є підстави, повинен спростувувати докази обвинувачення, безпосередньо вказувати на їхню неприпустимість, невірогідність або недостатність для обґрунтування обвинувачення, наводити нові докази, що свідчать про невинуватість чи меншу винуватість підзахисного. Цим, власне, і визначаються пропозиції захисника щодо порядку дослідження доказів у судовому засіданні.

Якщо, наприклад, є підстави припускати, що показання підсудного, який не визнає себе винним, можуть істотно похитнути обвинувачення, або ж можуть визначати з самого початку основні напрями перевірки і підтвердження згаданих показань, то захиснику доцільно запропонувати суду допитати такого підсудного першим. Однак у багатьох справах важко передбачати, як саме потерпілі та свідки у судовому розгляді озвучать докази обвинувачення.

У таких випадках захисник часто пропонує перенести допит підсудного в завершальну частину судового слідства, щоб той міг дати показання з урахуванням уже досліджених доказів. А іноді (зокрема, якщо суд не погодиться зі згаданою пропозицією) навіть ініціювати відмову підсудного від дачі показань (принаймні, на початку судового слідства).

Саме ці та багато подібних тактичних міркувань зумовлюють пропозиції обвинувача і захисника щодо порядку дослідження в судовому засіданні й інших доказів у конкретних справах.

Окремого акцентування потребує питання про участь у плануванні дослідження доказів суду, точніше – професійних суддів. На сьогодні це питання набуває особливого значення у зв'язку з висловлюваною багатьма юристами думкою про непотрібність, і навіть, недопустимість активної участі суду (судді) в процесі дослідження доказів.

Уже загальновизнано, що норми ст.22, 65-67 КПК України, які покладають на суд нарівні з органами розслідування і прокурором обов'язок повно, всебічно і об'єктивно досліджувати обставини справи, встановлювати обвинувальні та виправдувальні, пом'якшуючі та обтяжуючі відповідальність підсудного обставини, не узгоджуються з принципом змагальності судочинства, означають підміну судом сторін обвинувачення і захисту, а тому потребує корінного перегляду. Не аналізуючи перебіг дискусії, що відбувається нині з цього приводу у правовій літературі, і не заперечуючи того, що обов'язок дослідження доказів у судовому розгляді покладено передусім на сторони процесу, зауважимо, однак, що суд не може цілком усунутися від участі в процесі доказування.

Стаття 312 проекту КПК України, яка радикальніше, ніж ст.260 чинного КПК України визначає обов'язок головуючого в судовому засіданні щодо дослідження доказів, містить такі положення: "Головуючий в судовому засіданні керує судовим засіданням, спрямовуючи судове слідство на забезпечення повного, всебічного і об'єктивного встановлення обставин, що підлягають доказуванню, і встановлення істини, усуває з судового слідства все те, що не стосується предмета судового розгляду" [12].

Одним із важелів такого спрямування виступають правила щодо встановлення судом, з урахуванням пропозицій та позицій сторін, порядку дослідження доказів. Зрозуміло, що встановлення судом такого порядку у жодному разі не замінює докладного плану їхньої участі в дослідженні доказів. І такий план складає для себе кожна із сторін. В ухвалі суду (постанові судді) зазначається лише перелік та послідовність проведення слідчих дії: в якій черговості допитуватимуться підсудні, потерпілі, свідки, призначені й проведені судові експертизи і допитані експерти, досліджені речові докази та документи. Зрозуміло, що коло запланованих слідчих дій має бути достатнім для того, щоб забезпечувати з'ясування всіх істотних обставин справи.

У планах обвинувачення і захисту повинні бути накреслені зміст і, особливо, методика проведення допитів та інших слідчих дій і що саме повинно бути з'ясовано їх виконанням; які та в якій послідовності мають бути поставлені запитання допитуваним; які в зв'язку з цим процесуальні дії можуть знадобитися (наприклад, очна ставка, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події тощо); застосування тих чи інших тактичних прийомів чи технічних засобів, покликаних забезпечити належність, достатність і достовірність одержуваних доказів.

Отже, рішення суду щодо порядку дослідження доказів має офіційний, процесуальний характер і конкретно визначає хід судового слідства, а все, що торкається тактики і методики дослідження доказів, це – предмет планування сторонами. Оскільки суд не відстоює якого-небудь заздалегідь визначеного процесуального інтересу, ці елементи планування (так звані криміналістичні елементи), що значною мірою залежать від процесуальної функції сторони, судом звичайно не плануються.

Якщо ж у результаті здійснення наміченого сторонами дослідження доказів ті чи інші істотні обставини не будуть з'ясовані, суд (суддя), зрозуміло, вправі задати допитуваним додаткові, уточнюючі запитання, за власною ініціативою призначити експертизу, оглянути речові докази та ін. Ці повноваження суду безпосередньо передбачені діючим КПК України як обов'язки суду. Вони зберігаються й у проекті КПК України (ст.354 – 367 проекту). На особливу увагу в цьому контексті заслуговує норма ст.368 проекту: "З метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя – постановою вправі доручити органу, який проводив розслідування, провести перевірку показань на місці, слідчий експеримент, обшук, виїмку, освідування, ексгумацію трупа, відібрання та вилучення зразків, необхідних для експертного дослідження, або виконати інші слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести та встановлюється строк виконання доручення".

Коротко розглянувши питання, пов'язані з формуванням плану дослідження доказів у судовому слідстві, змістом плану й участю в плануванні сторін і суду, доцільно проаналізувати окремі аспекти тактики цього планування, методики складання плану.

Найперше, відзначимо, що планування дослідження доказів – справа індивідуальна і залежить вона як від характеру (обсягу, складності) справи, так і від професійних та особистих якостей прокурора й адвоката.

Loading...

 
 

Цікаве