WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Криміналістичні аспекти у плануванні судового розгляду кримінальних справ - Реферат

Криміналістичні аспекти у плануванні судового розгляду кримінальних справ - Реферат

Потреба у з'ясуванні, встановленні цих обставин (або їх спростуванні, якщо мова йде про сторону захисту) повинна бути передбачена планом.

Не менш складно визначити предмет доказування у справах про злочини, відповідальність за які передбачена статтями Особливої частини КК, із так званими бланкетними диспозиціями. Як приклад, наведемо статті про відповідальність за порушення різних правил (вимог): правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту; вимог охорони праці; правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах; правил ядерної або радіаційної безпеки тощо.

Безпосередні правила, про порушення яких йдеться у статтях КК, зрозуміло, не наводяться, оскільки це неможливо зробити внаслідок їхньої різноманітності та значного об'єму. Але в обвинувальному висновку у вироці їх необхідно вказати, інакше обвинувачення буде неконкретним. Які саме правила було порушено обвинуваченим (підсудним), має встановити розслідування і судовий розгляд справи.

У КК України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 року, передбачена відповідальність за деякі нові як для вітчизняного законодавства злочини, зокрема у сфері економічної діяльності. Оскільки практика у справах щодо таких злочинів поки що незначна (а щодо деяких складів вона взагалі відсутня). можуть виникати значні складнощі під час визначення предмета їх доказування.

Одним із таких злочинів, боротьба з яким у сьогоднішніх економічних умовах надзвичайно актуальна, – легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст.209). У диспозиції статті склад цього злочину описаний досить коротко: "Вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом...".

Необхідно виходити з того, що ст.209 КК України скерована проти будь-яких спроб введення незаконно здобутих грошових коштів та іншого майна у легальний обіг, приховання їхнього незаконного походження, надання їм зовні легітимного характеру. Саме у цьому сенс вжитих у назві статті слів "легалізація" і "відмивання"3.

Необхідної для наукового узагальнення судової практики у справах щодо цього злочину в Україні недостатньо. Щоби правильно визначити коло обставин, які підлягають встановленню у таких справах необхідно, звернутись як до праць, присвячених цій проблемі [13, с.151-154], так і до міжнародних та окремих найновіших внутрішньонаціональних нормативно-правових актів [9, с.415-430]4.

Отже, для того щоб притягнути особу до кримінальної відповідальності згідно із ст.209 КК України, необхідно встановити, що:

а) грошові кошти та інше майно (тобто гроші, цінні папери в українській або іноземній валюті, інше рухоме чи нерухоме майно, а також майнові права й інші об'єкти цивільних прав), про легалізацію яких йде мова, здобуті завідомо злочинним шляхом. Це означає, що предметом цього злочину може бути майно, здобуте тільки в результаті суспільно небезпечного діяння, тобто злочину, а не шляхом адміністративного проступку чи цивільно-правового делікту;

б) із злочинно набутими грошовими коштами та іншим майном проводились фінансові операції (внесено на рахунки у банках; було придбано на ці кошти акції, облігації та інші цінні папери; проведено обмін таких засобів на іноземну валюту; надано їх у кредит та ін.) чи інші угоди або вони використовувались для підприємницької та іншої економічної діяльності (тобто діяльності без мети одержати прибуток, проте такої, що потребує грошових витрат або використання іншого майна для досягнення іншої мети);

в) зрештою, вказівка у диспозиції ст.209 на "завідомо злочинне" походження грошових коштів та іншого майна означає потребу доказати, що особа, яка брала участь у фінансових операціях, інших угодах із грошовими коштами, майном або ж, яка використовувала їх для здійснення підприємницької діяльності, усвідомлювала, що ці кошти та майно здобуті злочинним шляхом, і діяла навмисно, з метою їх легалізації.

Поки що йшла мова, головно, про планування процесу встановлення обставин, які є об'єктивною стороною злочину.

Як уже зазначалось, серед обставин, що підлягають доказуванню, у ст.64 КПК названа також винність обвинуваченого, а це, окрім встановлення факту вчинення саме ним злочину, означає потребу з'ясування суб'єктивної сторони злочину – форми вини: умислу або необережності.

Вивчення практики засвідчує, що прогалини у дослідженні доказів суб'єктивної сторони виступають однією із найпоширеніших причин постановлення необґрунтованих вироків із подальшим їх скасуванням вищими судовими інстанціями.

Такі недоліки виявляються найперше у справах про злочини проти життя і здоров'я громадян. Вони трапляються на практиці, коли виникає, наприклад, питання щодо розмежування умисного і необережного вбивства, вбивства (або замаху на вбивство) і тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили або не спричинили смерть потерпілого. Це можна пояснити, зокрема, тим, що у деяких слідчих, прокурорів і суддів немає чіткої уяви про те, які саме обставини мають значення для встановлення суб'єктивної сторони злочину.

Вирішити ці, інколи досить складні ситуації допомагають роз'яснення Пленуму Верховного Суду України [15, с.96-106]. Під час вирішення питання про умисел винного необхідно враховувати сукупність усіх обставин вчиненого діяння і враховувати, зокрема, спосіб та знаряддя злочину, кількість, характер та локалізацію тілесних ушкоджень (наприклад, поранення життєво важливих органів людини), а також докримінальну і посткримінальну поведінку винної особи і потерпілого, їхніх взаємовідносини.

Як свідчить аналіз практики, такі із перелічених обставин, як спосіб, знаряддя злочину, характер спричинених травм, тобто обставин, що входять в об'єктивну сторону злочину, встановлюються, здебільшого, достатньо повно. Однак цього ще не досить для обґрунтованого висновку про зміст умислу, про мету діяння. Аналогічні за своїм характером дії, із застосуванням одних і тих самих знарядь можуть вчинятись як з метою вбивства, так і для заподіяння різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень без умислу на позбавлення життя.

Для чіткого розмежування зазначених діянь необхідно з'ясувати й інші обставини, перелічені у постанові Пленуму. Найперше це взаємовідносини між обвинуваченим і потерпілим до події злочину: чи могли ці відносини за своїм характером спонукати обвинуваченого вчинити вбивство, чи зіткнення між ними було випадковим, скажімо, між ними відбулась бійка, далека, як правило, від такої мети. Доказами умислу на вбивство можуть слугувати, наприклад, висловлювання обвинуваченим погроз, наміру позбавити потерпілого життя, попереднє готування знарядь убивства.

Також важливими є відомості про докримінальну поведінку обвинуваченого і потерпілого (наприклад, хто був ініціатором сварки, бійки) і про поводження винного після спричинення поранень потерпілому (намагався завдавати і далі поранення або, навпаки, вживав заходів для надання йому допомоги, викликав "швидку допомогу").

У ході планування дослідження доказів у справах про злочини проти особи, як і в багатьох інших справах, не можна залишати без уваги необхідність встановлення причинного зв'язку між діями підсудного та їх результатом, що деколи також становить певну складність.

Окрім вищенаведеного, як уже зазначалось, у ст.64 КПК передбачено встановлення обставини, що характеризують особу обвинуваченого. Здебільшого мова йде про передбачені ст.66, 67 КК України пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, що має суттєве значення для встановлення ступеня вини підсудного, за умови визнання його винним, для призначення йому відповідного справедливого покарання. Але буває й так, що від даних про особу значною мірою може безпосередньо залежати рішення про визнання (або невизнання) підсудного винним у вчиненні злочину.

Така увага предмету доказування була нами приділена тому, що саме це зумовлює структуру і зміст плану дослідження у справі доказів.

Далі у криміналістичному контексті проаналізуємо роль сторін та суду в плануванні дослідження доказів у судовому розгляді.

Loading...

 
 

Цікаве