WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Криміналістичні аспекти у плануванні судового розгляду кримінальних справ - Реферат

Криміналістичні аспекти у плануванні судового розгляду кримінальних справ - Реферат

Реферат на тему:

Криміналістичні аспекти у плануванні судового розгляду кримінальних справ

Повноту і цілеспрямованість судового слідства забезпечує чітке його планування. Виконувати цю багатоетапну роботу потрібно як суду, так і сторонам процесу.

Вибір обґрунтованого, раціонального порядку дослідження й використання доказів має, окрім процесуального, організаційне і тактичне значення. Порядок дослідження доказів у суді повинен бути доцільним і з точки зору криміналістичної тактики, максимально сприяючи встановленню дійсних обставин справи. Головний зміст планування, власне, і становить визначення тактичної лінії дослідження доказів, а також тактики окремих слідчих дій. Ефективність судового слідства значною мірою залежить від правильного визначення як головних питань, що потребують дослідження судовим розглядом, так і шляхів та способів такого дослідження.

До тепер методику планування судового розгляду кримінальних справ розробляли здебільшого фахівці у галузі кримінального процесу і практики. Але цього, вочевидь, недостатньо. По-перше, наукових праць на цю тему було не так вже й багато. Зокрема можна назвати таких авторів як І.Д. Перлова, Т.Д. Чеджемова, Г.О. Воробйова, Л.А. Сергеєва, Л.А. Соя-Сєрко, М.О. Якубовича тощо [13; 15; 17; 19].

По-друге, у працях згаданих авторів розглядались здебільшого процесуальні аспекти планування доказів у суді, і тільки щодо суддів як суб"єктів судового розгляду кримінальної справи1.

Проте забезпечення повного і всебічного дослідження фактичних обставин у ході судового розгляду кримінальної справи, а отже, значною мірою й правильного її вирішення, залежить не тільки від точного додержання й застосування судом та учасниками судового розгляду процесуального закону (хоча це – первинна, необхідна, елементарна умова правосуддя). Це також залежить від доцільного, умілого використання прийомів та методів, що розробляються криміналістикою загалом і щодо планування тих чи інших дій, заходів у ході підготовки провадження в кримінальних справах зокрема. Остання теза слугує приводом для окремого, у межах наукової статті, дослідження зазначеної проблематики.

План стадії судового провадження у кримінальних справах складається вже під час підготовки до участі в її судовому розгляді, тобто у ході вивчення справи. Це не механічне перечитування матеріалів справи. Головним у цьому процесі виступає їх аналіз, з'ясування рівня повноти досудового дослідження всіх істотних обставин, чи є достатньою інформація, необхідна для правильного вирішення справи, і якщо є прогалини, то як вони можуть бути усунуті2.

Планування судового провадження у кримінальній справі – складна логічна діяльність суддів, а якщо вести мову про судове слідство, то також обвинувача і захисника. Кожен із них має свої прийоми та принципи цієї діяльності взагалі і щодо планування зокрема.

У ході судового розгляду справи сторони обвинувачення, захисту, суд (суддя) можуть повноцінно діяти, виконувати свої завдання тільки за умови, якщо вони вичерпно ознайомились із наявними у ній доказами, знають їхні сильні та слабкі місця. Це стосується не тільки доказів, які, скажімо, обвинувачення чи захист передбачають використати для підтвердження обраної ними позиції, а також тих, які можуть бути використані стороною протиборства для спростування їхньої позиції; доказів, які можуть призвести до спору, суперечки, неоднозначного тлумачення, можуть змінитись у судовому засіданні тощо.

Уже із ознайомлення зі справою у кожного із професійних учасників процесу повинно скластись чітке уявлення: що саме йому необхідно з'ясувати, дослідити у ході судового розгляду і як це може бути зроблено. На цьому етапі попередньо визначають коло обставин, що підлягають встановленню у даній справі; з'ясовують, які з них встановлені або недостатньо перевірені досудовим слідством; обмірковують, за допомогою яких слідчих дій ці обставини можуть бути найповніше і найбільш достовірно досліджені; як тактично правильно, доцільно виконати ці слідчі дії.

Планування дослідження доказів, як і взагалі методика судового слідства у кримінальних справах (яка також потребує окремого дослідження), ґрунтується на трьох началах: законах кримінальному і кримінально-процесуальному та положеннях, напрацьованих криміналістикою. Отже, не дивно, що у багатьох наукових працях з криміналістики широко висвітлюються одночасно питання і кримінального права, і кримінального процесу: у методиці дослідження доказів під час судового розгляду різних категорій кримінальних справ вони нерозривно пов'язані і розглядати їх відокремлено неможливо.

Відтак план дослідження доказів у судовому розгляді кримінальних справ має містити все те, що потрібно для з'ясування предмета доказування або, за термінологією кримінального процесу, – обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі. Перелік цих обставин визначається передусім Законом.

Відповідно до ст.64 КПК України у будь-якій кримінальній справі підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання; характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Ці загальні вказівки конкретизуються в кожному конкретному випадку, по-перше, виходячи із кримінально-правової характеристики того чи іншого злочину, наведеної в диспозиції відповідної статті (або частини статті) Особливої частини КК України, а, по-друге, залежно від конкретної періодної криміналістичної (слідчої) ситуації, яка виникає у справі на різних стадіях провадження у ній.

Якщо у кримінальному законі склад злочину описано вичерпно, визначити коло обставин, що підлягають встановленню, нескладно. Наведемо, наприклад, ст.185 КК України, яка передбачає відповідальність за крадіжку: "Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) – карається...".

Як випливає із диспозиції цієї статті, з урахуванням примітки до неї, у ході провадження в справі про крадіжку необхідно встановити, що підсудний таємно викрав, тобто навмисно, безоплатно, із корисливою метою вилучив та (або) звернув на свою користь або на користь інших осіб чуже майно, заподіявши відповідну шкоду власнику чи іншій особі, в якої це майно знаходиться в оперативному управлінні.

Однак у багатьох випадках, щоб правильно визначити обставини, що підлягають доказуванню, необхідно розкрити, розтлумачити зміст Особливої частини КК, а отже, виникне потреба опрацювати науковий коментар до цього Кодексу, звернутись до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, підручників з кримінального права, відповідних посібників та методичних матеріалів.

Розглянемо для прикладу ст.367 КК України. Злочинну службову недбалість ця стаття визначає як "невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб".

Щоб здобути дані для обґрунтованого вирішення питання про винуватість (або невинуватість) службової особи, необхідно не тільки встановити наявність зазначеного у ст.367 порушення прав і законних інтересів відповідних суб'єктів, скажімо, заподіяння громадянину або організації істотної шкоди (що, здебільшого, робиться), але й з'ясувати цілий комплекс інших питань.

Передусім необхідно встановити, що охоронювані законом права та інтереси порушені саме в результаті дій (або, частіше, бездіяльності) підсудного, а не через якісь інші причини; що заходи, які б могли запобігти такому порушенню, мав вжити підсудний, що входило в коло його службових обов'язків; що, зрештою, ці заходи не були вжиті не через об'єктивні причини, які від нього не залежали (відсутність необхідної кваліфікації, досвіду), а саме внаслідок недбалості, самонадіяності або недобросовісності. Крім того, тут недостатньо обвинувачень у загальній формі, а потрібні конкретні факти, що підтверджуватимуть саме таке ставлення до роботи. Навіть, на говорячи вже про те, що потрібно встановити, чи підсудний за своїм статусом є службовою особою.

Loading...

 
 

Цікаве