WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Підстави стягнення судових витрат у кримінальному процесі України - Реферат

Підстави стягнення судових витрат у кримінальному процесі України - Реферат

Реферат на тему:

Підстави стягнення судових витрат у кримінальному процесі України

Однією з ознак судових витрат є те, що їх стягують з особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Стягнення судових витрат – найгостріше питання, що виникає на практиці, оскільки воно пов'язане із покладенням обов'язку на особу, з вини якої здійснювалося провадження, покрити витрати на процес його реальним виконанням. Із стягненням судових витрат припиняються компенсаційні відносини щодо відшкодування різного роду витрат на процес. Однак, незважаючи на неабияке значення цього питання для практики, зокрема в плані захисту майнових інтересів держави у кримінальному судочинстві, йому в українській кримінально-процесуальній науці не приділено жодної уваги. Зважаючи на це, у запропонованій статті вперше в Україні зроблено спробу дослідити це питання, аналізуючи підстави стягнення судових витрат. Глибоке розуміння підстав стягнення судових витрат у кримінальному процесі, своєю чергою, сприятиме ефективнішій реалізації правових норм у правозастосовчій діяльності.

Відповідно до ст.93 КПК України, судові витрати покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам або приймаються на рахунок держави. При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього судові витрати.

З аналізу цих норм виникає низка запитань: чому одні витрати можна покладати на засуджених, а інші у всіх випадках приймаються на рахунок держави; чому в окремих випадках витрати стягують не з засуджених, а з інших учасників кримінального процесу; що взагалі є підставою для стягнення судових витрат?

Стягнення судових витрат з осіб, з вини яких вони виникли, на думку І.А. Алієва і Н.А. Сидорової, є одним із правових засобів зменшення шкоди, спричиненої злочином, шляхом часткового відновлення майнової сфери одних суб'єктів кримінально-процесуальних відносин (держави в особі її органів) за рахунок зменшення майна інших (засудженого, його батьків) [1, с.66].

Як зауважив А.Я. Грун, будучи самостійним по відношенню до цивільного позову, кримінального покарання та реституції способом впливу на майнові відносини у ході кримінального судочинства, стягнення судових витрат із засудженого є одним із "видів відповідальності" громадян перед державою, "своєрідним цивільним позовом" держави до засудженого [2, с.14-15].

Проте стягнення судових витрат можливе лише за відповідних умов, підстав, з наявністю або відсутністю яких законодавець пов'язує можливість або необхідність (право чи обов'язок) їх стягнення. Такою підставою, на нашу думку, є: визнання особи винною у вчиненні злочину, оформлене обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. Це формальна (процесуальна) підстава для стягнення судових витрат.

Однак ця, як і будь-які інші формальні підстави, знаходиться у сфері правових явищ, а тому відображає лише зовнішні сторони і властивості матеріальної підстави (умови) стягнення судових витрат, діючу причину, яка породжує можливість виникнення формальних підстав [3, с.202].

Що ж виступає матеріальною підставою, безпосередньою умовою стягнення судових витрат?

На думку О.В. Горбачова, безпосередньою причиною виникнення і відповідною умовою стягнення судових витрат є кримінальне судочинство [4, с.135].

Навряд чи можна погодитися з такою думкою. Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду з розкриття злочинів, викриття і покарання винних та недопущення покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним та з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об'єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності [5, с.14-15; 6, с.11; 7, с.20-22]. Судові витрати, як один із видів матеріальних затрат боротьби із злочинністю у сфері кримінального судочинства, виникають не в результаті, а безпосередньо у ході кримінального судочинства. Якщо увійти в суть проблеми глибше, то переважно без таких витрат процес був би неможливий. Зокрема, коли не буде необхідних коштів – не проводитимуться експертизи, певні слідчі. Отже, судові витрати – це не наслідок кримінального судочинства, а його невід'ємна властивість.

Цікаві думки щодо підстав стягнення судових витрат висловила Н.О. Сидорова. Відштовхуючись від поглядів російських дореволюційних учених-процесуалістів і в той же час критично оцінюючи їхнє заперечення існування єдиної підстави стягнення судових витрат, вона вважає, що такою виступає протиправне винне заподіяння матеріальної шкоди у сфері кримінального судочинства [8, с.18].

Цей підхід до визначення підстави стягнення судових витрат знайшов свій розвиток у спільно написаній нею з І.А. Алієвим монографії. На підкріплення висловленої Н.О. Сидоровою тези наводяться такі аргументи. В ряді зарубіжних держав на той час судові витрати могли стягуватися не лише із засуджених і потерпілих у справах приватного обвинувачення, а також із свідків, експертів, перекладачів, захисників (параграфи 31, 41, 65 КПК НДР, 1 ст.246 КПК ПНР); з осіб, з вини яких не вручені повістки чи повідомлення, не доставлені судові документи; з осіб, які подали безпідставні клопотання про перегляд справи (367 КПК НДР, ст.551 КПК ПНР), і навіть з виправданої особи (366 КПК НДР). На їхню думку, такий підхід до визначення кола суб'єктів, з яких можуть стягуватися судові витрати, дає можливість чітко виділити матеріальну підставу стягнення судових витрат. В усіх вищезазначених випадках, коли витрати стягуються із свідка чи з засудженого, вони стягуються не просто у зв'язку з порушенням обов'язку свідком чи у зв'язку з доведенням факту вчинення злочину саме підсудним. Законодавець у цих випадках підкреслював, що матеріальною підставою стягнення судових витрат є сам факт заподіяння винним матеріальної шкоди у сфері кримінального судочинства [1, с.71-72].

Справді такі положення були закріплені у КПК колишніх НДР та ПНР. Проте якщо детальніше їх проаналізувати, то побачимо, що: 1) норми, які передбачали можливість стягнення судових витрат із свідків, експертів, спеціалістів, секретарів судових засідань, вміщені не в розділах цих кодексів, які регулювали інститут судових витрат; 2) за загальним правилом, яке закріплено в цих кодексах, судові витрати (з деякими варіаціями) стягувалися з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину; 3) якщо в аналізованих вище випадках свідки, експерти та ін. під час стягнення з них судових витрат несуть відповідальність за заподіяну матеріальну шкоду лише у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків, то засуджені чи обвинувачі (приватні) у такому випадку не притягуються до відповідальності. Вони не відповідають за порушення якогось правила, а на них покладається публічний обов'язок відшкодувати державі частину затрат на розслідування вчиненого ними злочину чи злочину розслідуваного за їхньою заявою; 4) випадки стягнення судових витрат із свідків, експертів є своєрідними винятками із загального правила, коли судові витрати не стягуються з особи, визнаної винною. Це зумовлено тим, що ця частина витрат утворилася внаслідок невиконання свідком, експертом, секретарем судового засідання своїх обов'язків, а не з вини обвинуваченого чи підсудного. Для підсилення цього положення зацитуємо іншого дореволюційного вченого В. Волжина: "При цьому, звичайно, не стягуються із засудженого судові витрати за відстрочку судового засідання не з його вини, а з причин, які від нього не залежали. Наприклад, коли справа була відкладена через неявку свідка, на якого за це, крім грошового стягнення, накладалися ще й судові витрати, чи з вини інших учасників процесу" [9, с.1].

Та звернемось знову до матеріальної підстави стягнення судових витрат. Поява судових витрат, як уже зазначалось, не перебуває у прямій залежності від кримінально-правового відношення, зв'язок тут має опосередкований характер. Не пов'язана можливість стягнення судових витрат (прямо) з характером (видом) розслідуваного злочину. Для підтвердження цієї тези наведемо такий аргумент. Злочини, віднесені законом до категорії тяжких або особливо тяжких, інколи можуть потягти за собою менші витрати у ході провадження у справі, ніж злочини невеликої або середньої тяжкості. Наприклад, розслідування вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, коли злочинець з'явився з повинною, і розслідування хуліганства, вчиненого невідомою особою, але в присутності свідків. Очевидно, що на розслідування хуліганства витрати можуть бути більші, аніж у першому випадку.

Отже, встановлення даних, які вказують на наявність у діяннях особи ознак злочину, є безпосередньою причиною порушення кримінальної справи і відповідно опосередкованою можливістю для проведення слідчих та інших процесуальних дій і виникненням у зв'язку з цим судових витрат. Кожна з цих дій має свою безпосередню підставу для їх проведення і відповідну передумову для виникнення судових витрат. На підставі викладеного, враховуючи, що загальною причиною виникнення судових витрат є розслідуване суспільно-небезпечне діяння, виводиться і матеріальна підстава для стягнення судових витрат. Як видається, матеріальною підставою для стягнення судових витрат (базовою умовою стягнення) в силу публічного характеру кримінального процесу є факт понесення органами дізнання, досудового розслідування і судом у зв'язку із розслідуванням, розглядом і вирішенням кримінальної справи проти певної особи матеріальних затрат, які законодавець відносить до судових. Чому так?

Loading...

 
 

Цікаве