WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Виникнення і розвиток інституту касації у кримінальному процесі України - Реферат

Виникнення і розвиток інституту касації у кримінальному процесі України - Реферат

Реферат на тему:

Виникнення і розвиток інституту касації у кримінальному процесі України

Дослідження присвячене питанням виникнення, становлення і розвитку інституту касації у кримінальному судочинстві України. Висвітлювались ці питання у працях В.Т. Маляренка, Л.А. Богословської, В.М. Хотенця, Г.І. Загорського, Н.Н. Ковтуна, А.С. Александрова, В.М. Тертишника. Мета пропонованої статті – дослідити історичні аспекти виникнення і розвитку інституту касації, як важливої гарантії правосуддя і прав особи у кримінальному процесі.

Період Російської імперії 30-70-х років ХІХ ст.увійшов в історію як час реформ та прогресивних перетворень у більшості сфер суспільного життя. Не винятком у цьому плані була і сфера судоустрою, яка зазнала значних демократичних змін.

У 1832 р. Микола Ι затвердив Звід законів Російської імперії, який впроваджено в дію з 1 січня 1835 р. Серед прийнятих законів був і перший Кримінально-процесуальний кодекс під назвою "Про судочинство по злочинах". "Для першого систематизованого, кодифікованого "КПК Росії", який можна вважати і першим Кримінально-процесуальним кодексом України, як частини російської держави характерно було сім розділів: про кримінальне судочинство взагалі, про попереднє розслідування, про слідчі дії, про провадження у суді першої інстанції, про ревізію кримінальних справ у судів другої інстанції, про виконання вироків, про особливі форми провадження" [1].

Після скасування кріпацтва 20 листопада 1864 р. Олександр ΙΙ затвердив другий Кримінально-процесуальний кодекс – Статут кримінального судочинства.

Проаналізувавши норми, які були викладені у цьому Статуті, можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що це був прогресивний процесуальний закон того часу, а деякі його положення навіть і тепер є джерелом для творчих пошуків учених. Це стосується й інституту касації у кримінальному процесі.

Виходячи із загальних положень, Статут кримінального судочинства 1864 р. [2] встановив два види перегляду вироків – апеляційний та касаційний. Автори судових статутів не механічно запровадили кримінально-процесуальні норми, які діяли у країнах Європи у російське законодавство. Приміром, перегляд вироків за Статутом кримінального судочинства містив низку положень, що відрізняли його від перегляду, який був встановлений західноєвропейськими кодексами, зокрема французьким кримінально-процесуальним кодексом, що послужив зразком для багатьох європейських законодавств ХІХ ст.

Статут кримінального судочинства повністю відкинув прийняту у французькому кодексі систему касаційних підстав, які були основою для зміни вироків, ухвал, постанов, і встановив лише загальні підстави тих порушень, які можуть викликати зміну вироків.

На відміну від процесуальних кодексів Західної Європи прокурор, за Статутом кримінального судочинства, мав право вносити касаційне подання і на виправдувальні вироки, що були винесені з участю присяжних. Також система перегляду, запроваджена Статутом, не знала попереднього розгляду поданих касаційних скарг, як і внесення касаційних застав, що були відомі процесуальним кодексам Європи.

Касаційною інстанцією для уїзних з'їздів, за законом від 12 липня 1889 р., була губернська присутність у складі губернатора, губернського керівника дворянства, двох постійних членів і голови чи члена окружного суду.

Чимало змін та доповнень було запроваджено у систему касаційного перегляду законами від 1 липня 1868 р. та 10 червня 1878 р. Зокрема, було запроваджено грошові застави при внесенні касаційних скарг на вироки з'їздів мирових суддів, вироки окружних судів та судових палат. У разі відхилення скарги ці застави надходили в дохід держави, а Законом від 10 червня 1877 р. встановлено попередній розгляд касаційних скарг у розпорядчих засіданнях з метою недопущення касаційного розгляду тих з них, які були подані з порушеннями встановлених законом вимог.

Указом від 7 серпня 1878 р. у місцевостях, де був оголошений військовий стан, справи про державні злочини і злочини проти посадових осіб були вилучені із загальної підсудності і передані військовим судам. Оскарження і перегляд вироків, що були винесені по цих справах військовими судами, як і все судочинство у військових справах, регулювались військово-судовими та військово-морськими статутами, які передбачали касаційне оскарження вироків у головний військовий та головний військово-морський суд.

Отже, головною особливістю касаційного перегляду вироків було те, що Сенат, як вищий Касаційний суд не вирішував справи по суті, а тільки стежив за дотриманням точної сили закону.

Як і апеляційний, так і касаційний перегляд не міг виходити за межі тих підстав, які були вказані у касаційних скаргах та протестах, і не міг поширюватися на підсудних, що не оскаржили вирок чи стосовно яких вирок не був опротестований.

Особливістю касаційного перегляду була і заборона переглядати справу по суті і обмежувати перегляд тільки межами касаційних вимог.

У період перевороту 1917 р. та громадянської війни судова система перебувала у занепаді.

Декретом Ради народних комісарів від 24 листопада 1917 р. про Суд №1 були ліквідовані всі існуючі судові та слідчі органи, скасовано правовий інститут діяльності суду присяжних та мирових суддів, поряд з тим встановлювалися нові форми здійснення судочинства, зокрема: створювалися місцеві суди у складі судді і двох народних засідателів та трибунали, проведення розслідування доручалося судді чи особливим слідчим комісіям, які були утворені при Радах робітничих, солдатських та селянських депутатів. Для боротьби з контрреволюцією 7 грудня 1917 р. ухвалено рішення про заснування "ЧК" (надзвичайні комісії), в яких слідство проводилося одноособово.

Відповідно до Декрету про Суд №2 від 7 березня 1917 р., правосуддя здійснювалося народними судами. Згодом гетьман П. Скоропадський підписав Закон про тимчасовий державний устрій України та Закон про Генеральний суд, який складався з трьох департаментів: цивільного, карного, адміністративного. Судді генерального Суду призначалися гетьманом.

З встановленням радянської влади інститут касації був характерний для судових рішень (вироків, ухвал, постанов), які не набрали законної сили, а на судові рішення, які набули законну силу можна було внести протест у порядку нагляду.

Постановою Народного комісаріату юстиції (далі НКЮ) РРФСР від 26 листопада 1920 р. [3] розгляд у порядку нагляду окремих вироків і рішень народних судів, порушення справ за нововиявленими обставинам покладався на відділ судового контролю НКЮ.

У прийнятому в 1920 р. КПК РРФСР розгляд протестів у порядку нагляду на вироки, що були винесені революційними трибуналами, покладався на Верховний трибунал, а по справах, що розглядалися губернськими Радами народних судів, – на НКЮ РРФСР.

Положенням про прокурорський нагляд, що був прийнятий на третій сесії ВЦВК 28 травня 1922 р. [4], опротестування в порядку вищого судового контролю вироків судів першої інстанції, які набрали законної сили, і касаційних рішень Рад народних суддів покладалось на Прокуратуру республіки.

Постановою 4 сесії ВЦВК від 11 листопада 1922 р. було прийнято Положення про судоустрій РРФСР, який передбачав створення судової системи у вигляді народного суду, губернського суду, Верховного суду РСФСР. Згідно з цим Положенням, право розглядати справи в порядку нагляду було надано тільки Пленуму Верховного Суду РРФСР, а, згідно з Положенням про судоустрій УРСР від 16 грудня 1922 р., розгляд усіх справ, за винятком тих, що були розглянуті у воєнних та воєнно-транспортних трибуналах, у порядку нагляду належало Верховному Суду УРСР.

У КПК РРФСР в редакції від 15 лютого 1923 р. був встановлений такий порядок вирішення справ у порядку нагляду: справи за протестом голови губернського суду, губернського прокурора розглядав пленум губернського суду, а за протестом Голови верховного суду РРФСР, Прокурора республіки чи їхніх заступників – колегії Верховного Суду РРФСР.

Як органи судового нагляду, за положенням про судоустрій РРСФСР 1926 р., діяли пленум губернського суду і Президія верховного суду РРСФСР. Пленуму Верховного суду РРФСР належало право затвердження постанов Президії Верховного суду РРФСР про зміну чи скасування вироків колегії Верховного Суду РРФСР, а також будь-якого суду республіки.

Loading...

 
 

Цікаве