WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Зловживання посадових осіб, які ведуть кримінальний процес як одна з підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами - Реферат

Зловживання посадових осіб, які ведуть кримінальний процес як одна з підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами - Реферат

А.Л. Рівлін вважав, що за наявності цих обставин судове рішення підлягає безумовному скасуванню [5, с.268-269].

На думку Б.С. Тєтєріна, злочинні зловживання таких осіб повинні визнаватися підставою для відновлення справи не в усіх випадках, а тільки тоді, коли вони спричинили винесення незаконного та необґрунтованого судового рішення. Якщо ж ці зловживання не призвели до судової помилки, то вони не є підставами для відновлення справи і тягнуть за собою лише кримінальну відповідальність особи, яка допустила зловживання, не скасовуючи винесене по справі судове рішення. Далі автор доходить висновку, що злочинні зловживання осіб, які проводили досудове розслідування, можуть бути обставинами, що тягнуть відновлення справи тільки в тих випадках, коли ці злочинні зловживання виражалися у фальсифікації доказів, тобто лише тоді, коли наслідком цих зловживань стала фальсифікація доказів, на яких ґрунтується вирок [6, с.47 – 49].

В.М. Блінов висловив думку, згідно з якою встановлені вироком суду, який набрав законної сили злочинні зловживання осіб, які проводили дізнання або досудове слідство, тягнуть скасування судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо ці зловживання вплинули або могли вплинути на винесення незаконного і необґрунтованого судового рішення. Якщо ж винесене судове рішення виявиться законним та обґрунтованим, то мова може йти тільки про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб органів розслідування, які допустили злочинні зловживання [7, с.68-69].

В.С. Поснік вважає, що закон має на увазі лише такі зловживання вказаних осіб, які спричинили винесення незаконного та необґрунтованого судового рішення. Однак, якщо злочинні дії особи, яка проводила розслідування своєчасно виявлені прокурором або якщо про них стало відомо суду, який розглядав кримінальну справу, то ці зловживання до судової помилки не призведуть і судове рішення не підлягатиме скасуванню [8, с.18].

Позиції Б.С. Тєтєріна, В.М. Блінова та В.С. Посніка є доволі спірними. Фальсифікація доказів є лише одним із різноманітних проявів злочинних зловживань осіб, які проводять досудове розслідування. Крім того, коли суд виявить факти злочинних зловживань ще під час судового розгляду, то про жодні нововиявлені обставини мову вести уже неможна.

Дещо іншої думки з цього приводу О.П. Тьомушкін. Він підкреслює, що коли в обґрунтування судового рішення покладено доказ, який виявився недоброякісним, недопустимим, оскільки одержаний із застосуванням заборонених методів розслідування, то таке судове рішення не може бути залишене в силі і підлягає безумовному скасуванню [9, с.221].

Кримінально-процесуальний закон та судова практика чітко та послідовно виходять з того, що фактичні дані, одержані з порушенням закону не можуть вважатися доказами і визнаються такими, що не мають юридичної сили. Відповідно, такі фактичні дані не можуть бути покладені в основу обвинувачення і на них не може ґрунтуватися судове рішення, а також використовуватися для доказування обставин, передбачених ст.64 КПК.

Якщо у кримінальній справі мали місце факти злочинних зловживань осіб, які проводили досудове розслідування та прокурора, не викриті під час судового розгляду, то жоден суддя із стовідсотковою впевненістю не може запевнити, що винесене за його участі судове рішення відповідає об'єктивній дійсності. В основі норм п.2 ч.1 ст.4005 КПК лежать кримінально-правові та кримінально-процесуальні заборони, які не мають винятків. Злочинні зловживання осіб, які проводили у справі досудове розслідування та прокурора не тільки підривають авторитет правоохоронних органів, але й знецінюють віру людей в неупереджене та об'єктивне правосуддя, а тому заподіюють шкоду не меншу, ніж злочинні зловживання по справі судді. Адже вони походять від тих, хто від імені держави зобов'язаний охороняти та захищати права, свободи і законні інтереси людини та громадянина. Такі обставини, мають комплексний характер і завжди неминуче негативно впливають на хід правильного вирішення справи по суті.

Тому навряд чи можна погодитися з тими дослідниками, які заперечують необхідність виділення в законі безумовних підстав для скасування судових рішень у зв'язку із злочинними зловживаннями зазначених посадових осіб та вважають, що за наявності таких обставин питання про відновлення справи щоразу повинно вирішуватися судом.

Як і щодо першої групи нововиявлених обставин (п.1 ч.1 ст.4005 КПК), так і щодо злочинних зловживань дізнавача, слідчого та прокурора діє вимога, що вони можуть бути підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами тільки в тому разі, коли вони встановлені вироком суду, що набрав законної сили.

Злочинні зловживання суддів під час провадження у справі. Суддя, в силу здійснюваних ним процесуальних функцій та встановлених законодавством гарантій його професійної діяльності, є одним з найголовніших суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності. Конституція України надає судді (суду) виняткове право від імені держави визнати особу винною у вчиненні злочину і призначити їй покарання або визнати її невинуватою і оберегти від кримінальної відповідальності. Крім того, суддя (суд) здійснює правосуддя і у випадку звільнення особи від покарання чи кримінальної відповідальності. В таких наданих судді (суду) повноваженнях містяться надійні гарантії захисту прав та законних інтересів людини і громадянина, суворого дотримання законності під час провадження у справі.

Тому будь-які прояви недобросовісності судді, порушення ним закону є особливо нестерпними і завдають інколи непоправної шкоди учасникам процесу, підривають престиж та соціальний авторитет судової влади загалом.

Відповідно до ч.1 ст.58 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. №3018-ІІІ [10], правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Згідно з ч.2 ст.65 та ч.1 ст.72 Закону, народний засідатель під час вирішення всіх питань, пов'язаних з розглядом справи і постановленням судового рішення, користується усіма правами судді. Тому норма п.2 ч.1 ст.4005 КПК (п.2 ч.1 ст.523 проекту КПК) поширюється і на факти злочинних зловживань народних засідателів під час провадження у справі. Очевидно, після запровадження суду присяжних, до нововиявлених обставин слід віднести й злочинні зловживання присяжних засідателів, які спричинили винесення неправосудного вердикту.

Злочинні зловживання професійних суддів та народних засідателів під час провадження у справі можуть полягати у винесенні завідомо неправосудного судового рішення; у фальсифікації протоколів судових дій; в одержанні хабара у зв'язку з розглядом справи тощо.

Неправосудність судового рішення може виражатися у завідомо неправильному викладенні у ньому фактів, які були в дійсності; у завідомо неправильній їх оцінці; у завідомо неправильній кваліфікації діянь особи; у засудженні завідомо невинного та виправданні завідомо винного; у незаконному та необґрунтованому закритті кримінальної справи; у призначенні явно несправедливого покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі винного.

Відповідальність суддів за постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови передбачена ст.375 КК.

Однією з ознак учинення вказаних дій є корислива чи інша особиста заінтересованість. Тому факти неправильного застосування закону, невірної оцінки доказів, неправильного призначення покарання, якщо вони не були результатами злочинних зловживань судді, не можуть бути нововиявленими обставинами.

У літературі цілком слушно звернено увагу на те, що злочинне зловживання судді порушує принцип його незалежності в процесі здійснення правосуддя та підпорядкування тільки законові [11, с.67]. Будучи заінтересованим у результатах справи і, відповідно, приховуючи наявність цієї підстави для самовідводу (п.3 ст.54 КПК), суддя порушує вказаний принцип кримінального судочинства. Пояснюється це тим, що суддя, виявляючи корисливу або іншу особисту заінтересованість у результатах справи, в такий спосіб стає залежним від особи, в інтересах якої він діє. Причому про цю обставину як судді, так і цій особі відомо ще під час провадження у справі та на момент винесення судового рішення. Це призводить до того, що усувається одна з найважливіших ознак нововиявлених обставин – їх невідомість суду під час провадження у справі та на момент винесення судового рішення і, відповідно, можливість їх урахування.

Loading...

 
 

Цікаве