WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Обсяг дієздатності особи та її законне представництво у кримінальному процесі - Реферат

Обсяг дієздатності особи та її законне представництво у кримінальному процесі - Реферат

Щодо психічних вад, які допускають процесуальну дієздатність особи, то критерії їхньої оцінки по-різному тлумачаться правниками. Так С. Щерба під психічними вадами пропонує розуміти такий тимчасовий розлад психічної діяльності, хронічне душевне захворювання, слабоумство чи інший хворобливий стан, що не унеможливлює осудності обвинувачуваного, однак послабляє, знижує його пізнавальні здатності або призводить до патологічних особливостей емоційно-вольової сфери, і тому перешкоджає брати активну участь у процесуальній діяльності й самостійно захищати свої права [9, с.21-22]. Л. Захожий до таких вад пропонує відносити лише тривалі розлади психічної діяльності [10, с.60]. Інші процесуалісти, психічними вадами, які не унеможливлюють процесуальної дієздатності особи, вважають будь-які порушення, що, виникнувши як той чи інший стійкий хворобливий розлад психічної діяльності, обмежують здатність особи адекватно сприймати, осмислювати і запам'ятовувати обставини, а отже, повноцінно здійснювати право на захист і самостійно використовувати надані для цього законом засоби [11, с.49].

Вирішуючи це питання, визначальним має бути саме юридичний критерій, тобто оцінка здатності особи самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. Для цього потрібен такий стан вищих психічних функцій (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення та ін.) та емоційно-вольової сфери, який забезпечить правильне відображення дійсності і створить передумови для повноцінної інтелектуальної діяльності. При потребі такий стан підлягає встановленню судово-психіатричною експертизою, однак слушною є думка, що таку експертизу можна не проводити, якщо часткове обмеження дієздатності підтверджують інші матеріали [12, с.69]. Такими матеріалами можуть бути документально підтверджені відомості, що особа інвалід певної групи, встановленої з приводу психічного захворювання; є рішення суду, яке визнає особу недієздатною у зв'язку з душевною хворобою чи слабоумством; особа перебуває на обліку в психоневрологічному диспансері або навчається в школі для розумово відсталих дітей; визнана медичною установою хронічним алкоголіком. Участь на стороні названих осіб законного представника є необхідною. При цьому він виступає у процесі поряд з учасником, який має психічні вади, оскільки вони на підставі ст.16 ЦК повністю не позбавляють його дієздатності. Правом брати участь у процесуальній діяльності наряду із законним представником повинні мати і громадяни з обмеженою, відповідно до ст.15 ЦК, дієздатністю.

Стосовно фізичних вад, які утруднюють самостійне здійснення учасниками процесу своїх прав і виконання обов'язків, то під ними зазвичай розуміють повну або часткову втрату зору, слуху, здатності говорити, внаслідок чого особа позбавлена або ослаблена можливість правильно і повно сприймати обставини, які мають значення для захисту її інтересів, відтворювати сприйняте, самостійно обстоювати свої інтереси на слідстві і в суді [9, с.16; 3, с.8-9]. Такий висновок випливає і зі змісту ст.45 КПК, яка передбачає обов'язкову участь захисника на стороні таких учасників. Щодо законного представника, то він може бути допущений до справи лише за окремим клопотанням осіб, які мають зазначені фізичні вади. Його участь у такому випадку має допоміжний характер і її необхідність повинна виявлятися виходячи з конкретних обставин.

Отже, учасників процесу за обсягом дієздатності поділено на такі три категорії:

  1. Процесуально недієздатні: малолітні до 14 років; психічно хворі, визнані судово-психіатричною експертизою неосудними чи обмежено осудними, однак такими, стосовно яких розглядатиметься питання про застосування примусових заходів медичного характеру; громадяни, визнані судом недієздатними. Такі особи не можуть брати участь у кримінально-процесуальних діях, а тому в сфері реалізації прав їх повністю повинні заміняти законні представники.

  2. Частково дієздатні: неповнолітні віком від 14 до 18 років; учасники з фізичними чи психічними вадами, що утруднюють самостійне здійснення ними своїх прав і виконання обов'язків. Такі особи хоч і не усуваються від самостійної участі в процесі, проте об'єктивно обмежені в здатності реалізувати свої права. Вони потребують додаткових гарантій у вигляді допуску в процес законного представника, який повинен діяти поряд з ними, допомагаючи реалізувати надані законом права.

  3. Процесуально дієздатні: повнолітні, фізично і психічно здорові особи, які діють у процесі самостійно і на власний розсуд розпоряджаються наданими правами.

Зауважимо, що наведена вище градація обсягу дієздатності різних категорій осіб є досить умовною, оскільки кримінально-процесуальний закон чітко не врегульовує цього питання. Разом з тим визначення обсягу дієздатності конкретного учасника процесу є необхідною умовою визначення прав та обов'язків його законного представника, а також меж участі останнього в процесуальній діяльності.

Відтак пропонується доповнити кримінально-процесуальний кодекс нормою такого змісту:

У кримінальному процесі здатність самостійно здійснювати свої права та доручати ведення справи представникові належить учасникам, які досягли повноліття, а також юридичним особам.

Учасники процесу віком від 14 до 18 років, а також учасники з психічними чи фізичними вадами, що утруднюють самостійне здійснення ними своїх прав і виконання обов'язків, користуються допомогою законного представника.

Права та охоронювані законом інтереси малолітніх учасників процесу, громадян, визнаних недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також громадян, визнаних судово-психіатричною експертизою неосудними чи обмежено осудними, проте такими, щодо яких розглядатиметься питання про застосування примусових заходів медичного характеру, реалізують їхні законні представники.

Література

  1. Лазарев В.В., Липень С.В. Теория государства и права. – М., 2000. – 511 с.

  2. Курс советского гражданского процессуального права. – Т.1. – М., 1981. – 463 с.

  3. Полосков В.П. Правоспособность и дееспособность в советском уголовном процессе. Автореф. дис. канд. юрид. наук. – М., 1985. – 24 с.

  4. Цивільне право України / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К., 2000. – Кн. перша. – 806 с.

  5. Адаменко В.Д. Советское уголовно-процессуальное представительство. – Томск, 1978. – 196 с.

  6. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К., 1998. – 192 с.

  7. Лазарева В.А. Охрана прав и законных интересов несовершеннолетних потерпевших в советском уголовном процессе. Автореф. дис. канд. юрид. наук – М., 1980. – 20 с.

  8. Шимановский В. Законные представители обвиняемого и потерпевшего в предварительном следствии // Социалистическая законность. – 1971. – №7. – С. 57-60.

  9. Щерба С.П. Расследование и судебное разбирательство по делам лиц, страдающих физическими или психическими недостатками. – М., 1975. – 144 с.

  10. Захожий Л. Гарантии права обвиняемого на защиту при его психических недостатках // Социалистическая законность. – 1974. – №9. – С.59-61.

  11. Боброва И., Метелица Ю., Шишков С. О критериях оценки психических недостатков, препятствующих обвиняемому осуществить право на защиту // Социалистическая законность. – 1983. – №11. – С.47-49.

  12. Коченов М., Кульчицкий Б. Определение способности самостоятельно осуществлять свое право на защиту // Социалистическая законность. – 1978. – №5. – С.68-69.

Loading...

 
 

Цікаве