WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Обсяг дієздатності особи та її законне представництво у кримінальному процесі - Реферат

Обсяг дієздатності особи та її законне представництво у кримінальному процесі - Реферат

Однак, якщо виходити з того, що повна дієздатність особи найперше пов'язується з її психічною та фізичною здатністю усвідомлювати значення процесуальних дій, розуміти і реалізувати свої права, виконувати обов'язки та нести відповідальність за їх невиконання, то така здатність об'єктивно можлива лише за умови досягнення учасником процесу віку фізичної та психічної зрілості, а також якщо у нього немає психічних чи фізичних вад здоров'я, які можуть утруднювати або взагалі унеможливлювати його участь у кримінально-процесуальній діяльності. Зауважимо, що недосягнення особою віку фізичної та психічної зрілості є формальною підставою визнання її процесуально недієздатною, оскільки в силу особливостей індивідуального розвитку кожної людини, встановлений вік досягнення повної дієздатності не є досить об'єктивним критерієм її реального прояву. Щодо психічних чи фізичних вад як індивідуальних характеристик прямо пов'язаних з реальною здатністю бути повноцінним учасником процесу, то вони завжди є реальними підставами.

Чинне галузеве законодавство по-різному визначає обсяг дієздатності особи залежно від віку. Цивільне право до повністю дієздатних відносить осіб, які досягли 18 років (ст.11 ЦК), частково дієздатних – 15 років (ст.13 ЦК). Аналогічна градація і в цивільно-процесуальному праві (ст.101 ЦПК). Кримінальний закон, норми якого реалізуються через кримінально-процесуальні відносини, подає лише градацію деліктоздатності суб'єкта: загальна кримінально-правова деліктоздатність – з 16 років, часткова – з 14 років (ст.22 КК). З огляду на нерозривний зв'язок галузей матеріального та процесуального права в кримінальному процесі дієздатність особи можна було б пов'язати з кримінально-правовою деліктоздатністю, визнавши повну дієздатність учасника процесу з 16 років, часткову – з 14. Проте 16-літній вік не може вважатись віком повної кримінально процесуальної дієздатності – адже, на підставі ст.6 СК, особа до 18 років за правовим статусом все ще є дитиною. Крім того, аналіз низки норм кримінально-процесуального закону дає підставу зробити висновок, що повна процесуальна дієздатність настає тільки з 18 років. Так розділом VIII та іншими статтями КПК України обвинувачуваним у віці саме до 18 років передбачено низку гарантій, серед яких: обов'язкова участь захисника, залучення до участі у справі законних представників. Законодавець у цьому питанні виходить з того, що внаслідок недостатнього розумового розвитку такий обвинувачуваний не в змозі повною мірою усвідомлювати своє процесуальне становище і самостійно здійснювати право на захист, тобто не володіє повною процесуальною дієздатністю.

Зрештою, можна погодитись з думкою В.Д. Адаменка, що обов'язок громадянина нести кримінальну відповідальність не означає наявності у нього достатньої здатності захищатись від пред'явленого обвинувачення і цивільного позову [5, с.15]. Очевидно, що 18-літній вік досягнення повної процесуальної дієздатності повинен стосуватися й інших учасників процесу: потерпілого, цивільного позивача і відповідача. До 18 років неповнолітні не володіють кримінально-процесуальною дієздатністю у повному обсязі, а тому потребують додаткових гарантій забезпечення своїх прав.

Щодо вікового критерію визнання часткової кримінально-процесуальної дієздатності особи, то його безсумнівне встановлення є досить проблематичним. Стосовно обвинувачуваного, то самоочевидно, що вже з моменту притягнення до відповідальності він може користуватись відповідними правами у повному обсязі, оскільки в законі не передбачається якесь обмеження його прав через недосягнення певного віку, окрім випадку видалення з залу судового засідання в порядку ст.444 КПК. Таким чином, часткова дієздатність обвинувачуваного настає з 14 років. Відносно потерпілих, пропонується таку дієздатність визнавати також з 14 років [6, с.59; 7, с.9-10]. Відтак, у потерпілого буде однакова з обвинувачуваним процесуальна можливість обстоювати інтереси. Крім того, досягнення особою 14 років, відповідно до ст.6 СК, збігається з набуттям нею статусу неповнолітнього, і, тому тягне за собою наділення новим обсягом дієздатності порівняно з малолітніми особами. Водночас на підставі положень цивільного та цивільно-процесуального права часткова дієздатність цивільного позивача і відповідача, за аналогією, мала б настати з 15 років, в результаті чого виникає неузгодженість між 14-літнім віком часткової дієздатності потерпілого і 15-літнім віком часткової дієздатності цивільного позивача.

Проблемність достатньо обґрунтованого визначення віку часткової процесуальної дієздатності, з якого учасники кримінального процесу набувають здатності виступати в процесі поряд зі своїм законним представником, окремим процесуалістам дала підставу відмовитись від цієї градації, визнавши, що учасники процесу до досягнення 18-літнього віку використовують процесуальні права і виконують обов'язки здебільшого через представника [5, с.19; 8, с.60].

Однак визнання часткової дієздатності неповнолітніх учасників процесу з певного мінімального віку дало б їм змогу краще захистити власні інтереси і мало б значний виховний вплив. На нашу думку, вік часткової процесуальної дієздатності в результаті тенденцій розвитку галузевого законодавства бажано було б встановити на рівні 14 років, закріпивши це положення в кримінально-процесуальному законі. Завдяки цьому всі неповнолітні учасники віком від 14 до 18 років набули б можливість реалізувати процесуальні права за погодженням зі своїми законними представниками або через них.

Іншу категорію підстав відсутності у особи повної процесуальної дієздатності становлять вади психічної діяльності, які поділяють на два види: перші призводять до повної недієздатності особи, чим унеможливлюють її участь у процесі; другі тягнуть лише часткову втрату дієздатності.

До перших належить таке психічне захворювання чи недоумство, внаслідок яких особа не може усвідомлювати своїх дій і керувати ними. Щодо осіб, які вчинили суспільно – небезпечне діяння, то, відповідно до ст.19, 20, 93 КК, ст.116 КПК, до процесуально недієздатних належать: 1) неосудні особи; 2) обмежено осудні, щодо яких будуть застосовані примусові заходи медичного характеру; 3) особи, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. Такі особи є повністю недієздатні, оскільки за ст.419 КПК, їхня участь у судовому розгляді не є обов'язковою і може бути лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер захворювання. Аналогічне значення мають також душевна хвороба або недоумство потерпілого і цивільного позивача, внаслідок яких вони, відповідно до ст.16 ЦК, позбавлені дієздатності. Від імені зазначених вище учасників у кримінальному процесі повинні виступати їхні законні представники, які самостійно реалізують відповідні процесуальні права.

Підставою визнання процесуально-недієздатною особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, щоразу повинен бути висновок судово-психіатричної експертизи, призначеної у даній справі. Щодо інших учасників (потерпілих, цивільних позивачів), то такою підставою може бути лише рішення суду про позбавлення громадянина цивільної дієздатності відповідно до ст.16 ЦК.

Loading...

 
 

Цікаве