WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Обсяг дієздатності особи та її законне представництво у кримінальному процесі - Реферат

Обсяг дієздатності особи та її законне представництво у кримінальному процесі - Реферат

Реферат на тему:

Обсяг дієздатності особи та її законне представництво у кримінальному процесі

Утвердження у кримінальному процесі принципів змагальності та диспозитивності, розширення прав учасників кримінального судочинства зумовили необхідність перегляду старих та відшукування нових гарантій реалізації їхніх прав. У цьому аспекті нового змісту набуває питання кримінально-процесуальної дієздатності учасників процесу, від вирішення якого залежить забезпечення реальної юридичної рівності сторін. Будь-який учасник провадження у справі, який з об'єктивних причин не може самостійно реалізувати своє право чи сукупність прав потребує додаткових гарантій. На даному етапі однією з таких гарантій є обов'язкова участь на стороні неповнолітнього або такого, який має фізичні чи психічні вади обвинувачуваного захисника (ст.45 КПК). Разом з тим очевидним є факт, що такі ж причини, які обмежують особу у здатності реалізувати своє право, можуть мати й інші учасники: потерпілі, цивільні позивачі чи відповідачі. Крім того, недієздатність чи часткова дієздатність учасника процесу має тягти за собою залучення до справи його законного представника, функція якого відмінна від функції захисника чи представника за договором а, відтак не може бути компенсована ними.

Визначення обсягу кримінально-процесуальної дієздатності має закласти теоретичну основу надання окремій категорії учасників процесу додаткових гарантій, пов'язаних з встановленням особливостей участі на стороні таких осіб захисника чи представника за договором, а також визначення питань їх законного представництва.

Зауважимо, що проблема кримінально-процесуальної дієздатності хоча і порушувалась у працях як вітчизняних, так і радянських процесуалістів, проте законодавчого вирішення не знайшла. Питання кримінально-процесуальної дієздатності в межах загальних праць з представництва торкались В. Адаменко, М. Гошовський, О. Кучинська, Л. Кокорев, В. Лазарева, О. Ландо, В. Шимановський та ін. Комплексне дослідження проблеми у 80-х роках проведене В. Полосковим. Розробки згаданих процесуалістів у цілому сформулювали концепцію розуміння кримінально-процесуальної дієздатності і, що найголовніше, визначили три головні підстави її обмеження – неповноліття, фізичні та психічні вади учасника, які на теоретичному рівні є досить обґрунтованими і можуть лягти в основу подальших досліджень, пов'язаних з цією проблематикою. Разом з тим питання взаємозв'язку обсягу кримінально-процесуальної дієздатності та меж участі у процесі законного представника обвинувачуваного, потерпілого чи цивільного позивача залишається не дослідженим, що зумовлює труднощі під час визначення кола його повноважень, адже участь законного представника на стороні відповідного недієздатного чи частково дієздатного учасника не повинна перетворитись з гарантії прав на додаткову перепону їх реалізації.

Метою пропонованого дослідження є визначення меж законного представництва учасників процесу залежно від обсягу їхньої дієздатності. Водночас з'ясовується зміст поняття кримінально-процесуальної дієздатності, проводиться аналіз підстав її обмеження та визначається градація її обсягу.

Однією з умов законного представництва учасника кримінального процесу є відсутність у нього повної процесуальної дієздатності. На відміну від цивільно процесуального кримінально-процесуальний закон не пояснює, з якими обставинами може бути пов'язана її відсутність чи обмеження, хоча аналіз окремих норм дає підстави стверджувати, що такі обставини існують. Нерозкриття в законі поняття процесуальної дієздатності, її обсягу та підстав обмеження призводить до неоднозначного розуміння ролі законного представника у процесі, труднощів у визначенні меж реалізації ним повноважень з представництва підопічного.

Попри те, що більшість процесуалістів погоджуються з необхідністю виокремлення і вивчення кримінально-процесуальної дієздатності, є думка, що таке виокремлення в інших галузях права, окрім цивільного, не має практичного значення. Пояснюється це тим, що правовідносини поза безпосередньою участю в них самих носіїв прав та обов'язків можуть існувати лише в цивільному праві. В інших же галузях мова має йти про правосуб'єктність як єдину право-дієздатність, оскільки момент настання право та дієздатності тут співпадають [1, с.335]. Така позиція, висловлена в теорії права, є необґрунтованою, оскільки виділення з правосуб'єктності особи її правоздатності і дієздатності має підстави і в інших галузях права, в тому числі і процесуальних. Відомо, що чинний ЦПК, України спеціально розмежовує вказані поняття. Як випливає зі змісту ст.101 ЦПК цивільно-процесуальна дієздатність є необхідною умовою участі особи в цивільно-процесуальних відносинах. Під нею розуміють здатність учасника процесу особисто здійснювати свої суб'єктивні права, виконувати процесуальні обов'язки і доручати ведення справи представникові [2, с.223].

Якщо процесуальна дієздатність у цивільному процесі є окремим правовим інститутом, існування такого інституту в кримінальному процесі вбачається також цілком доцільним. Викликане воно і причинами об'єктивного характеру. Так різні особи об'єктивно мають різний рівень фізичного та психічного здоров'я, у результаті чого, будучи рівними як суб'єкти права формально, вони є нерівними у здатності реалізувати свої права реально. Така нерівність, не компенсована юридичними засобами, в кінцевому підсумку може спричинити нерівне становище сторін у змагальному процесі, що неприпустимо.

Що ж розуміють під кримінально-процесуальною дієздатністю? Традиційне її визначення сформульоване П.В. Полосковим, який процесуальну дієздатність розуміє як визнану кримінально-процесуальним правом психічну і фізичну здатність особи до самостійного здійснення процесуальних дій, тобто до свідомої реалізації своїх кримінально-процесуальних прав та виконання кримінально-процесуальних обов'язків [3, с.7-8]. Процесуальну дієздатність, отже, пропонується розуміти як здатність правоздійснювальну або правовиконавчу. Разом з тим, виділяють ще кілька елементів правоздатності, до яких відносять: здатність своїми діями набувати суб'єктивних прав і створювати для себе юридичні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести юридичну відповідальність за вчинення правопорушень (деліктоздатність) [4, с.86]. Вказані елементи також підлягають включенню до структури кримінально-процесуальної дієздатності. Наприклад, правонабувальна здатність потрібна при заявлені цивільного позову в кримінальному процесі, а деліктоздатність – при обранні нового запобіжного заходу в разі неналежної поведінки обвинувачуваного, коли запобіжний захід може бути замінено на суворіший. Відтак, процесуальну дієздатність слід розуміти як здатність особи самостійно набувати та реалізувати процесуальні права та обов'язки, розпоряджатися набутими правами і нести відповідальність за невиконання покладених обов'язків. Зауважимо, що метою інституту дієздатності у кримінальному процесі є не встановлення формальних перепон для реалізації учасником свого права, а надання для нього додаткових процесуальних гарантій, в тому числі і через допуск до справи його законного представника.

Виявлення кола обставин, через які в особи може бути відсутня повна процесуальна дієздатність, має проблемний характер, оскільки кримінально-процесуальний закон прямо їх не встановлює. Спеціально не врегулювавши вікову градацію обсягу кримінально-процесуальної дієздатності, а також підстави недієздатності дорослих осіб, законодавець, вірогідно, виходив з того, що ці питання досить добре врегульовані іншими галузями права, зокрема цивільним і цивільно-процесуальним. Однак унаслідок специфіки кримінально-процесуальних відносин, органічного зв'язку галузі не з цивільним, а саме з кримінальним правом, механічне перенесення градації обсягу дієздатності з інших галузей права, передусім цивільного, досить утруднене, і крім того не знаходить повного відображення в кримінальному законі. Зауважимо, що навіть цивільно-процесуальну дієздатність обґрунтовано відмежовують від цивільної дієздатності як самостійний процесуальний інститут [2, с.224]. На нашу думку, це важливе питання потребує нормативного врегулювання в новому кримінально-процесуальному кодексі.

Loading...

 
 

Цікаве