WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Психологічний підхід до тлумачення поняття моральна шкода - Реферат

Психологічний підхід до тлумачення поняття моральна шкода - Реферат

Реферат на тему:

Психологічний підхід до тлумачення поняття "моральна шкода"

На сьогодні (лютий 2003 року) у законодавстві України є декілька визначень поняття моральна шкода. Зокрема, ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає моральну шкоду, як "шкоду, яку заподіяно особистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження" [1, с.377]. Поняття моральної шкоди, адаптоване до специфіки трудового права, дає Закон України "Про охорону праці": "під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру" [2, с.668]. У наведеному визначенні законодавець виявляє непослідовність, вживаючи поняття "моральна втрата", хоча з огляду на його зміст зрозуміло, що йдеться про один об'єкт правового регулювання. Законодавча недосконалість була відкоригована в останньому визначенні моральної шкоди, наведеному у Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" [3, с.1]. У ньому застосовано термін моральна шкода та відтворена описова частина попереднього визначення.

У п.3.8. Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, наведене інше визначення моральної шкоди. Її визначено як фізичні й моральні страждання, спричинені потерпілому в результаті трудового каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я [4, с.614].

Отже, є підстави констатувати, що загального "універсального" поняття моральної шкоди у законодавстві України немає. Рівночасно наведені дефініції не збігаються за змістом, хоча повинні ґрунтуватися на суттєвих онтологічних ознаках феномену моральної шкоди як цілісного факту людського буття. Це породжує значні ускладнення у правозастосуванні інституту компенсації моральної шкоди, знижує його ефективність на всіх рівнях. Безумовно, такий стан неприйнятний ані з теоретичного, ані з практичного поглядів.

Значну роботу щодо подолання такого незадовільного стану провів Верховний Суд України. У постанові Пленуму від 31 березня 1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" міститься офіційне тлумачення аналізованого поняття – воно визначене як "втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб" [5, с.2].

Аналіз існуючої практики тлумачення поняття моральної шкоди судовою системою України, звичайно, буде неповним без офіційного роз'яснення його змісту Вищим Господарським Судом України. "Моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав" – вказано у п.2 роз'яснення №02-5/95 від 29 лютого 1996р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" [6, с.95]. На наш погляд, ані термін моральна шкода, ані запропонована Вищим Господарським Судом інтерпретація його змісту не відповідають ідеї захисту немайнових прав юридичних осіб, яка нами повністю підтримується.

Наведений витяг із законодавства та його офіційних роз'яснень дає підставу констатувати відсутність дефініції моральної шкоди, яка була б науково обґрунтованою та адекватною фактичній сутності позначуваного явища. Водночас нами виявлена невиправдана колізійність визначень цього терміна, хоча мало б використовуватись єдине цивільно-правове його поняття. До того ж видаються непридатними спроби одним методом правового регулювання захистити немайнові права цілковито різнорідних суб'єктів права.

Правове регулювання, безперечно, не повинне суперечити закономірностям об'єктивного світу, оскільки в іншому разі воно втрачає фактичну підставу і не здатне до ефективного задоволення суспільного запиту. Відповідно, правове регулювання компенсації моральної шкоди повинно бути адекватним психологічним закономірностям буття людини. Отже, метою пропонованої статті окреслити* психологічний підхід до тлумачення правової категорії моральна шкода, що з необхідністю передбачає комплексний науковий аналіз із залученням даних природничих наук про психологічну природу суб'єктивної здатності людини зазнавати страждань унаслідок порушення її прав. Це дасть можливість у такий спосіб сформулювати механізм заподіяння моральної шкоди. Видається, що фактична підстава вимог про компенсацію моральної шкоди може бути належно з'ясована та оцінена лише за такого підходу.

На нашу думку, механізм заподіяння моральної шкоди складається із поступального, безперервного ланцюга психічних процесів: 1) сприйняття факту правопорушення, злочину за допомогою сенсорних органів центральної нервової системи; 2) усвідомлення факту порушення права; 3) оцінка змісту події, її наслідків; 4) емоційне реагування особи на вчинене проти неї посягання.

Пізнання певного об'єктивного факту, зокрема правопорушення, відбувається за допомогою сенсорних органів центральної нервової системи. Будь-який факт об'єктивної дійсності виступає специфічним подразником і в міру своєї інтенсивності фіксується ними. І.А. Кудрявцев зазначав, що сприйняття факту залежить не лише від фізіологічних властивостей сенсорних органів, але й значно зумовлюється особистісним компонентом, що відображається у впливі мотивів, установок, емоцій та потреб особистості [7, с.135]. Про цей ефект ми згадуємо тому, що він може призводити до ігнорування певних сторін дійсності як неістотних або акцентуації (особливої концентрації уваги) на особистісно значущих фактах. Утім, як зазначає Н.Д. Лєвітов, правопорушення є шокуючим, негативним фактом практично у кожному випадку його осмисленого сприйняття [8, с.30]. Злочини проти особи з причин своєї яскраво вираженої небезпечності та аморальності викликають інтенсивні негативні почуття – обурення, образу, інколи страх [9, с.17].

Після сприйняття події злочину відбувається його усвідомлення – факт залучається у особистісний досвід людини. Можна вважати, що саме цей етап є визначальним у механізмі заподіяння страждань. Пояснюється така оцінка тим, що емоційне реагування виникає лише в разі достатнього функціонування психіки, що є умовою пізнавально-оцінювальної діяльності. Цей висновок підтверджується дослідами з хімічними препаратами. З їхньою допомогою науковці довели, що без участі кори головного мозку психічні реакції зокрема, емоції, не виникають [10, с.8]. Саме активність мозку людини миттєво пов'язує, співвідносить те, що людина сприйняла чуттєво. Ця обставина дала підставу В. Бєлоконєву зробити правильний, як видається, висновок: людина здатна на душевне страждання саме тому, що вона здійснює усвідомлене буття [11, с.23]. Моральна шкода, на думку Є. Солодка, негативно впливає на емоційну сферу особистості, порушує його душевну рівновагу, що відбувається у результаті усвідомлення громадянином факту порушення його законних прав та інтересів [12, с.15]. Відразу ж слід зауважити правомірність висновків Б. Лапіцького, О.М. Ерделєвського про те, що несвідомі суб'єкти (непритомні, психічно хворі,з одного боку, та юридичні особи – з іншого) не зазнають негативного психологічного впливу, а отже, не здатні на емоційне страждання [13, с.128; 14, с.95].

Однак лише інтелектуального опанування певним фактом дійсності недостатньо для заподіяння моральної шкоди: конкретний злочин повинен бути усвідомлений потерпілим не абстрактно, а як продукт особистісної (хоч і не завжди адекватної) оцінки. Водночас здійснення функції психічної оцінки неможливе без допомоги емоцій, які є невід'ємним компонентом відображення. Привертає увагу своєю універсальністю концепція психічної оцінки значення події для особи, сформульована психологом Ю.Л. Мєтєліцею. На думку цього науковця, адекватна оцінка потерпілим посягання щодо нього можлива після "проходження" фактом чотирьох взаємопов'язаних рівнів розуміння. Оскільки наша точка зору узгоджується із цією концепцією, спробуємо дати її стислий виклад.

В основі першого рівня розуміння автор вбачає усвідомлене сприйняття зовнішнього боку подій (час, місце, особа правопорушника, послідовність його дій тощо). Цей рівень є первинною умовою здатності до розуміння характеру та значення події, виникнення емоційних наслідків. Другий рівень уособлюється у здатності до розуміння фактичної сторони (внутрішнього змісту) вчинюваних щодо потерпілого протиправних діянь. Автор пов'язав цей рівень із розумінням біологічного, фізіологічного, механічного та ін. характеру взаємодії. Третій рівень передбачає здатність потерпілого до осмислення події на рівні соціальних значень, тобто усвідомлення її аморальності та протиправності. Зауваження автора актуальне і у контексті четвертого рівня – його змістом автор вважає розуміння особистісного сенсу фактів. Для того щоб соціальна значимість ситуації була правильно зрозуміла та оцінена потерпілою особою, необхідна збереженість здатності розуміти особистісний сенс, оскільки саме на цьому рівні фіксується суб'єктивне значення осмисленої події. Негативна оцінка злочину потерпілим на підставі усвідомлення себе об'єктом посягання закономірно зумовлює астенічний (негативно забарвлений) характер емоційного реагування на правопорушення, злочин [15, с.58-61]. Людині притаманно реагувати відповідно до розуміння нею ситуації, що зайвий раз підкреслює інтелектуальний зміст емоцій. Не важко помітити, що інформаційні характеристики психотравмуючого впливу цілковито індивідуальні та детерміновані як об'єктивними умовами злочину, так і суб'єктивними особливостями сприйняття – динамічними (швидкість пізнавальних процесів, здатність до концентрації, особливості пам'яті тощо) та змістовими (світогляд, досвід, інтелект тощо). Відтак психотравмуючий вплив не може бути встановлений та оцінений лише на підставі вивчення зовнішнього боку посягання, без з'ясування індивідуальної оцінки самого правопорушення, злочину та його наслідків потерпілим. В.С. Лукьянов з цього приводу зауважив, що відчуття як відображення об'єктивного світу мають разом з тим суб'єктивне забарвлення [10, с.4].

Суб'єктивний характер моральної шкоди рельєфно відображений у рішенні Євросуду у справі Кемпбел та Козенс проти Великобританії від 25 лютого 1982 р. Цей Високий Суд відзначив, що "погроза на адресу вкрай нечутливої людини може не вчинити на неї якогось помітного впливу, однак може бути, беззаперечно, такою, що принижує гідність; і, навпаки, чутлива людина може бути надзвичайно глибоко вражена погрозою, яку можна було б визнати такою, що принижує гідність, лише спотворивши нормальне та звичайне значення цього слова" [16, с.23].

Оцінений факт спонтанно та миттєво оволодіває увагою суб'єкта, він ніби переміщається у "центр" свідомості, витісняючи інші об'єкти сприйняття на її периферію [7, с.80]. Окреслена закономірність у психології має назву особистісної домінанти – стійкого керівного психологічного чинника у емоційно-вольовій сфері [17, с.30]. Емоційна домінанта здатна впливати на перебіг інших психічних процесів. Так у разі різко вираженого емоційного переживання можливою є вибірковість сприйняття, поляризація змісту свідомості, її "звуження" [18, с.412]. У цій ситуації пізнавальна діяльність починає визначатися не об'єктивними умовами ситуації, а характером домінуючих негативних переживань [11, с.23]. Отже, у результаті психотравмуючого впливу посягання страждають емоційна, вольова, інтелектуальна сфери психіки потерпілого.

Loading...

 
 

Цікаве