WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінальний процес та криміналістика спеціальні принципи надання правової допомоги у сфері кримінального судочинства - Реферат

Кримінальний процес та криміналістика спеціальні принципи надання правової допомоги у сфері кримінального судочинства - Реферат

Іншим аспектом цього принципу є добровільність міжнародного співробітництва. Жодна держава, незалежно від того чи є вона учасницею певного міжнародного договору, чи ні, не може бути примушена до надання правової допомоги, якщо це веде до порушення державного суверенітету чи загрожує її безпеці. Тому виділення окремого принципу добровільності, як це роблять В.М. Волженкіна і О.І. Виноградова, є, на нашу думку, необґрунтованим.

Зміст принципу поступки частиною суверенітету полягає у тому, що держава, яка звертається за правовою допомогою, передає запитуваній державі кримінальну юрисдикцію чи її частину щодо розслідування, судового розгляду кримінальної справи або виконання вироку суду. В таких випадках держава поступається частиною свого суверенного права розслідувати злочини, вчинені на її території чи проти її інтересів, і карати винних у цьому, оскільки тільки держава може давати правову оцінку фактам, виявленим у межах її території, і встановлювати за них санкції. Застосування запитуваною державою кримінально-процесуального закону іноземної держави при проведенні процесуальних дій на її прохання, відображає інший аспект цього принципу.

Тісний взаємозв'язок існує між принципами несуперечності прохання про правову допомогу принципам законодавства держави, яка виконує його, і реалізації умов договору за допомогою застосування національного законодавства. У всіх міжнародних договорах України визначається загальний порядок виконання прохання про надання правової допомоги. Як правило, органи держави, яка виконує подібне прохання, керуються у своїй діяльності нормами національного законодавства. Так у ст.22 Європейської конвенції про видачу правопорушників визначено: "Якщо ця Конвенція не передбачає іншого, процедура стосовно видачі правопорушників і тимчасового арешту регулюється виключно законодавством запитуваної Сторони".

Отже, норми міжнародного договору, які визначають засади і порядок звернення за правовою допомогою, реалізуються в ході діяльності державних органів України щодо її надання, і така діяльність регулюється українським законодавством.

Оскільки виконання прохання про правову допомогу здійснюється органами України, згідно з українським законодавством, то таке прохання не може стосуватись вчинення дій, які заборонені або суперечать законодавству нашої держави, зокрема таким його принципам як законність, невидача власних громадян, недоторканність особи, гласність.

Не можна погодитись з думкою В.В. Мілінчук щодо спірності виділення такого принципу, як обмеження дії і застосування міжнародного договору територіями держав-учасниць. На її переконання, виділяючи цю засаду, не врахували такі положення як, наприклад, залучення третіх країн у випадку транзитного перевезення осіб, що перебувають під вартою і тимчасово передаються іншій державі як свідки [7, с.24].

Проте така позиція необґрунтована – адже, як випливає з положень міжнародних договорів України про правову допомогу, питання транзитного перевезення особи через територію однієї з договірних держав здійснюється винятково на підставі договору, учасниками якого є ці держави, і не стосується прав третіх країн. Загалом, якщо звернутись до двосторонніх міжнародних договорів, то у преамбулах до них чітко визначаються держави, для яких положення договору мають силу норми права. Відповідні положення, які визначають межі територіальної дії міжнародного договору, містяться і в багатосторонніх конвенціях, учасницею яких є Україна (наприклад, ст.27 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р.).

Важливе значення для правильного, повного і швидкого виконання клопотань про надання правової допомоги у кримінальних справах має принцип взаємного визнання договірними державами дійсності (юридичної сили) офіційних документів. Згідно з міжнародними договорами про правову допомогу, учасницею яких є Україна, документи, складені чи засвідчені правоохоронними і судовими органами однієї держави або її офіційною особою (експертом, офіційним перекладачем, Міністром юстиції та ін.), визнаються офіційними і на території іншої держави-учасниці договору і додатково не потребують легалізації.

Проте зміст цієї засади не зводиться лише до відсутності вимоги щодо легалізації такого документа. Інший аспект принципу визнання дійсності полягає у тому, що на території України такі документи наділяються такою ж юридичною силою, як і офіційні документи українських органів, і не потребують їх дублювання в Україні. Так юридичною підставою для проведення обшуків, виїмок, взяття під варту особи, яка підлягає видачі, у зв'язку з наданням правової допомоги є відповідне рішення (документ) іноземної установи. Це пояснюється тим, що до компетенції українських органів не входить прийняття таких рішень у кримінальних справах, які розслідуються за межам України. Важливою умовою визнання юридичної сили документа є несуперечність його змісту законодавству України.

В цьому контексті не можна погодитись з висловленою у юридичній літературі позицією щодо необхідності створення відповідного міжнародного судового органу, який розглядав би питання, пов'язані з визнанням однією державою актів, прийнятих органами іншої [16, с.88]. Звернення до такого судового органу ставило б під сумнів правоздатність органів іншої держави ухвалювати відповідні рішення, що виражалося б у порушенні принципів невтручання у внутрішні справи і суверенної рівності держав.

Визначення кола і змісту спеціальних принципів сприятиме правильному розумінню особливостей інституту правової допомоги у кримінальних справах, дає можливість виділити оцінні критерії правомірності її надання. Разом з тим вони відіграють роль своєрідних орієнтирів, яким повинна підпорядковуватись діяльність українських компетентних органів, якщо немає відповідного міжнародного договору. Тому, як видається, ці принципи повинні знайти своє закріплення у кримінально-процесуальному законодавстві України. На жаль, проект КПК України не містить відповідної норми.

Література

  1. Бастрыкин А.И. Процессуальные проблемы участия СССР в международной борьбе с преступностью. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1985. – 99с.

  2. Галенская Л.Н. Правовые проблемы сотрудничества государств в борьбе с преступностью. –Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1978. – 86с.

  3. Гребенюк В.М. Договірні відносини України у сфері взаємодопомоги у кримінальних справах (теорія і практика): Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К.; 1997. – 20с.

  4. Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю (кримінально-процесуальний аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук – Х.; 2000, с.22.

  5. Волженкина В.М. Нормы международного права в российском уголовном процессе. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 359с.

  6. Биленчук П.Д., Еркенов С.Е., Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация: Учебное пособие / Под ред. Акад. П.Д. Биленчука. – К.: Атика, 1999. – 272 с.

  7. Миленчук В.В. Институт взаимной правовой помощи по уголовным делам. Действующая практика и перспективы развития. – М.: Юрлитинформ, 2001 – 352с.

  8. Овчинский В.С. Интерпол (в вопросах и ответах). – М.: ИНФРА-М, 2001. – 320с.

  9. Международное право: Учебник для вузов /Отв. Ред. – проф. Г.В.Игнатенко, проф.О.И. Тиунов. – М.: Из-во НОРМА, 2001. – 584с.

  10. Марышева Н.И. Правовая помощь по уголовным делам (международный аспект) // Материалы по иностранному законодательству и международному частому праву. – М.: ВНИИ сов. гос. строительства и законодательства, 1989, труды 44. – С.135-181.

  11. Валеев Р.М. Выдача преступников в современном международном праве (Некоторые вопросы теории и практики). – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1976. – 123с.

  12. Кравчук С. Процесуальний порядок перейняття кримінального переслідування // Право України. –1999. – №7. – С.61-63

  13. Gregorczyk T. Komentarz kodeksu postępowania karnego. – Zakamycze, 1998.

  14. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. Станом на 01.03.2000 року. – К., 2000.

  15. Рыжаков А.П. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 1024 с.

  16. Plachta M. Uznawanie i wykonywanie zagranicznych orzeczeń karnych (Zagadnienia podstawowe) // Panstwo i prawo. – 1985. – №3.

Loading...

 
 

Цікаве