WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінальний процес та криміналістика спеціальні принципи надання правової допомоги у сфері кримінального судочинства - Реферат

Кримінальний процес та криміналістика спеціальні принципи надання правової допомоги у сфері кримінального судочинства - Реферат

Реферат на тему:

Кримінальний процес та криміналістика спеціальні принципи надання правової допомоги у сфері кримінального судочинства

Будь-яка діяльність за своєю природою підпорядкована певним закономірностям, принципам, які визначають її спрямування і характер, тобто виступають стосовно неї своєрідним дороговказом. Не є винятком і діяльність компетентних органів України, яка пов'язана з наданням правової допомоги у галузі кримінального судочинства. Разом з тим регулювання цієї діяльності нормами міжнародного і внутрідержавного права кладе свій особливий відбиток на її характер, а, отже, і на притаманну їй систему принципів.

Сучасна юридична наука не виробила єдиної позиції щодо системи принципів міжнародного співробітництва у сфері надання правової допомоги у кримінальних справах, що зумовлено як складним характером предмета дослідження, так і відсутністю єдиного нормативного регулювання цього питання. Це спонукало нас до комплексного дослідження положень міжнародних договорів про правову допомогу, метою якого є виділення тих фундаментальних основ (базису), на яких ґрунтується організація і діяльність компетентних українських органів щодо надання правової допомоги у кримінальних справах.

У контексті розгляду окремих аспектів надання правової допомоги у кримінальних справах проблеми принципів торкались багато науковців. Перші спроби системного підходу до розгляду цього питання були зроблені радянськими вченими Л.Н. Галенською і О.І. Бастрикіним. Значний вплив на формування наукових поглядів щодо системи принципів правової допомоги мали праці російського дослідника В.М. Волженкіної. В Україні з позиції системного підходу цю проблему досліджували В.М. Гребенюк і О.І. Виноградова.

Залежно від позиції окремих учених структура цієї системи принципів є ширшою чи вужчою. Аналіз літератури свідчить про наявність двох точок зору з цього питання. Перша група вчених, до якої належать Л.Н. Галенська, О.І. Бастрикін, В.М. Гребенюк, у системі принципів, що регулюють співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю, виділяють: загальновизнані принципи, дія яких поширюється на всю сферу міжнародного права, і спеціальні принципи, які характеризуються вужчою сферою застосування [1, с.6-8; 2, с.7-8; 3, с.14]. Відзначимо, що такий підхід тривалий час був домінуючим у вітчизняній юридичній науці.

Проте поза увагою вказаних дослідників залишився комплексний характер предмета дослідження, який зумовлений єдністю міжнародного і внутрідержавного регулювання правовідносин у цій сфері. Своєю чергою це призвело до однобічності розгляду принципів правової допомоги, оскільки поза межами дослідження залишились принципи національного законодавства. Відтак, цілком слушною є позиція О.І. Виноградової, що "основу міжнародного співробітництва у кримінальних справах складає сукупність принципів: принципів міжнародного права, які регулюють співробітництво держави в цілому; принципів, викладених у міжнародних договорах окремої країни про надання правової допомоги; принципів внутрішнього (національного) законодавства країни (кримінального, кримінально-процесуального, конституційного тощо)" [4, с.9-10]. Цю ж точку зору поділяє і В.М. Волженкіна [5, с.69].

Спільним для обох підходів є виділення групи принципів міжнародного співробітництва, які закріплені у міжнародних договорах України про правову допомогу (спеціальних принципів). Зважаючи на те, що загальновизнані принципи міжнародного співробітництва і принципи національного законодавства, на яких ґрунтується правова допомога у кримінальних справах, визначені і досліджуються наукою міжнародного, кримінального, кримінально-процесуального, конституційного права, вважаємо за доцільне акцентувати увагу на характеристиці саме спеціальних принципів правової допомоги.

Розгляд цієї групи принципів заслуговує на особливу увагу також тому, що серед науковців немає єдності в поглядах щодо кола спеціальних принципів надання правової допомоги у кримінальних справах.

На думку Л.Н. Галенської, яку поділяє і О.І. Бастрикін, у сфері міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю діють такі спеціальні принципи: принцип невидачі політичних емігрантів, невідворотності покарання, принцип гуманності, захисту прав своїх громадян за кордоном [2, с.19-28; 1, с.8]. Не беручи під сумнів існування цих принципів, все ж відзначимо, що їхній зміст може бути розкритий лише під кутом зору матеріального (кримінального, конституційного) права, в той час як нас цікавлять принципи, що визначають закономірності і порядок організації діяльності компетентних органів України щодо звернення чи надання правової допомоги у кримінальних справах, тобто з позиції науки кримінального процесу.

Інша група дослідників вважає, що взаємодія правоохоронних органів з цих питань базується на принципах відмови від співробітництва щодо злочинів, які не отримали міжнародне визнання; гуманності; поваги до правової системи, суверенітету і безпеки кожної держави; невідворотності покарання; ефективності; швидкості реагування; службової зацікавленості [6, с.112-114].

В.М. Волженкіна до спеціальних принципів, на яких ґрунтуються міжнародні договори про правову допомогу, відносить: 1) взаємність співробітництва; 2) добровільність співробітництва; 3) дотримання суверенітету і безпеки держав-учасниць міжнародного договору; 4) обов'язкова поступка частиною суверенітету (застосування іноземного кримінального процесу); 5) відповідність прохання країни, що запитує правову допомогу, законодавству держави, яка виконуватиме його; 6) рівність повноважень судово-слідчих органів суверенних держав, що співпрацюють; 7) забезпечення правового захисту і рівності повноважень учасників кримінального процесу на території держав-учасниць; 8) реалізація умов договору за допомогою застосування національного законодавства; 9) обмеження дії і застосування міжнародного договору територіями держав-учасниць цього договору; 10) дотримання прав та інтересів третіх країн учасниками договірних відносин; 11) обов'язковість виконання умов договору; 12) взаємодія на основі права, передбаченого міжнародним договором; 13) принцип законності [5, с.70-71]. Майже таку ж позицію займає і О.І. Виноградова, відмінність полягає у невіднесенні до цієї групи принципу законності [4, с.10-11].

Як відзначає В.В. Мілінчук, принципами надання правової допомоги у кримінальній справі є: 1) взаємність у питаннях обов'язковості для сторін умов договору, а також повага і дотримання суверенітету і безпеки сторін; 2) обумовленість нормами договору порядку, меж і форм правової допомоги; 3) визнання компетенції іноземної держави у кримінальній справі, у зв'язку з якою запитується допомога; 4) поступка частиною суверенітету в ході проведення дій за участю громадян іншої держави; 5) допустимість застосування іноземного законодавства під час виконання процесуальних дій, а також оперативно-розшукових заходів на запит іншої держави – в тій частині, в якій це не суперечить основним принципам запитуваної держави [7, с.25].

До цієї групи принципів В.С. Овчинський відносить: 1) виконання доручення згідно з процедурою запитуваної держави; 2) подвійна підсудність; 3) "non bis in idem"; 4) особливості; 5) відмова від виконання у випадках, пов'язаних з політичними правопорушеннями; 6) відмова від виконання у випадку суперечності державній політиці [8, с.99-100]

Наведене яскраво свідчить, що у юридичній літературі точки зору з цього питання далеко не тотожні і навіть бувають протилежними. Тому важливо визначити критерії віднесення того чи іншого положення до принципів надання правової допомоги. Зокрема, принципами можуть бути визнані: а) основні, вихідні положення міжнародних договорів про правову допомогу, які виражають її правові основи, вимоги, зміст і значення; б) сфера їх дії повинна охоплювати всі види правової допомоги у кримінальних справах; в) ці положення повинні бути закріплені у нормах міжнародних договорів про правову допомогу, учасницею яких є Україна, чи випливати з них; г) порушення принципів тягне за собою припинення міжнародного співробітництва у кримінальних справах з державою-порушницею чи відмову у наданні правової допомоги.

Аналізуючи виділені у юридичній літературі принципи, доходимо висновку, що не всі вони відповідають наведеним критеріям. Окремі з них є лише конкретизацією загальновизнаних принципів міжнародного співробітництва чи мають не правовий характер (як несуперечність державній політиці, службової зацікавленості), а отже, віднесення їх до принципів надання правової допомоги є безпідставним.

На думку В.М. Волженкіної, одним з принципів, що діє у цій сфері правовідносин, є рівність повноважень судово-слідчих органів суверенних держав, що здійснюють співробітництво. Виникає питання, про яку "рівність повноважень" йде мова? Повноваження судових та правоохоронних органів України визначаються винятково національним законодавством України (Закон України "Про судоустрій України", "Про прокуратуру", "Про міліцію", КПК України, положення про відповідні міністерства і відомства). Отже, про жодну рівність повноважень органів різних держав на національному рівні не може бути мови, оскільки, по-перше, це потребує приведення законів однієї держави у відповідність до законодавства іншої, по-друге, надання правової допомоги завжди пов'язане з передачею іноземному органу частини компетенції по розслідуванню чи розгляду кримінальної справи.

Loading...

 
 

Цікаве