WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Запобігання помилкам у кваліфікації злочинів - Реферат

Запобігання помилкам у кваліфікації злочинів - Реферат

Реферат на тему:

Запобігання помилкам у кваліфікації злочинів

Питання про запобігання помилок у кваліфікації злочинів має важливе теоретичне і практичне значення. Його правильне вирішення пов'язане з вирішенням важливого соціального і правового завдання забезпечення правильного застосування кримінального закону та зміцнення законності у державі.

Проблема помилки в кваліфікації злочинів не є новою для юридичної науки. Однак в літературі вказана проблема не знайшла достатнього вирішення. Окремі її аспекти розглядались такими науковцями як Ф.Г. Бурчак, А.А. Герцензон, А.С. Горелік, Б.А. Курінов, В.І. Малихін, В.О. Навроцький, А.В. Наумов, І.Я. Клівер, В.А. Якушин та М.М. Вопленко. Цими авторами зроблений значний внесок в теоретичне обгрунтування проблеми помилок в кваліфікації злочинів, розробку наукових основ її вирішення, однак цілісного вчення про виявлення та виправлення помилок в кваліфікації злочинів так і не було створено.

Зокрема в науці залишаються ще невирішеними такі питання як попередження помилок в кваліфікації злочинів та виправлення помилок в кваліфікації злочинів.

Цілями цієї статті є висвітлення поняття попередження помилок в кваліфікації злочинів та визначення видів засобів їх попередження.

Запобігання помилкам у кваліфікації злочинів означає створення таких загальних умов та обстановки, коли такі помилки не допускаються, а допущені помилки виявляються та усуваються. Для цього повинні застосовуватися різноманітні заходи, зміст яких визначається видами та характером факторів, які обумовлюють помилки у кваліфікації злочинів.

Серед заходів запобігання помилкам у кваліфікації злочинів найбільш важливими видаються ті, які стосуються: вдосконалення законодавства; підвищення професійного рівня осіб, які здійснюють кваліфікацію злочинів; проведення виховних заходів, спрямованих на підвищення вимогливості до результатів своєї роботи; надання можливості учасникам процесу більш активної участі у забезпеченні правильної кваліфікації; матеріального забезпечення учасників процесу.

Чи не найважливіше значення серед заходів, спрямованих на запобігання помилкам у кваліфікації злочинів, має вдосконалення законодавства. Загальновизнано, що чим стабільніше, простіше і зрозуміліше законодавство, тим менше помилок у кваліфікації злочинів допускається особами, що проводять кримінально-правову кваліфікацію.

І, навпаки, значна частина допущених помилок у кваліфікації злочинів є прямим породженням недосконалості чинного кримінального законодавства. Серед найбільш істотних недоліків кримінального законодавства, які стають на заваді правильній кваліфікації злочинів, в літературі називають:

  1. невитриманість термінології;

  2. використання оціночних понять, які завідомо не піддаються встановленню;

  3. використання для роз'яснення змісту оціночних понять невдалих критеріїв;

  4. відсутність роз'яснення змісту термінів, що використовуються у КК України;

  5. використання бланкетних диспозицій при відсутності нормативних актів інших галузей права, до яких відсилає кримінально-правова норма [1].

До факторів помилок у кваліфікації злочинів, пов'язаних з недоліками кримінального законодавства, які вже відзначалися в літературі, слід віднести й те, що не було притаманне КК України 1960 року – колізії між нормами Загальної і Особливої частини, непослідовність законодавця при виділенні спеціальних норм, неузгодженість санкцій за окремі злочини.

Прийняття та введення в дію нового КК України спрямоване на поліпшення якості кримінального законодавства. А тим самим і усунення негативних факторів, які породжують помилки у кваліфікації злочинів. Однак, вже перший досвід застосування КК України 2001 року показав, що новий кодекс поряд з очевидними позитивними рисами містить і немало суперечливих чи неясних положень. Вони об'єктивно виступають джерелами помилок у кваліфікації. Повний і систематичний аналіз положень Загальної і Особливої частин нового КК України потребує тривалого часу, значних зусиль і явно виходить за межі цієї роботи. Все ж, для підтвердження тези про те, як недоліки законодавства впливають на помилки у кваліфікації злочинів, наведемо ряд доволі разючих, на наш погляд, прикладів.

Так в ч.6 ст.27 Загальної частини КК України говориться про те, що не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених ст.198 та ст.396 КК України. Однак, такий випадок передбачений і ст.256 КК України, за якою кримінальна відповідальність настає за заздалегідь не обіцяне укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів.

Ще один приклад, на який важко не звернути увагу. Він стосується регламентації відповідальності за організовану злочинну діяльність – проблемі, якій останнім часом приділяється чи не найбільш пильна увага. Новий КК України, на відміну від раніше діючого, визначає загальне поняття злочинної організації, яке чомусь не узгоджене з вирішенням відповідних питань в статтях Особливої частини КК України. Так із ч.4 ст.28 КК України випливає, що злочинна організація має місце тоді, коли вона створюється "з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації", тобто однозначно вказано, що про злочинну організацію не можна вести мову, коли не доведено мети вчинення кількох злочинів. В той же час, в ч.1 ст.255 КК України передбачена відповідальність за "створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину", в ст.257 КК України передбачено відповідальність за "організацію озброєної банди з метою нападу", "участь у...нападі" – тобто, статті Особливої частини передбачають відповідальність за діяльність злочинної організації, яка обмежується вчиненням і одного злочину.

А в ст.32 КК України передбачено, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів передбачених тією самою статтею Особливої частини цього Кодексу, тобто законодавче визначення повторності виходить з того, що вона передбачає повторність тотожних злочинів. Поняття ж повторності щодо найбільш поширених в правозастосовній практиці злочинів, яке наведене в примітці 1 до ст.185 КК України, базується на повторності однорідних злочинів, передбачених не тільки тією самою, але й іншими статтями Особливої частини КК України.

В таких та подібних ситуаціях важко, а то й неможливо визначити, хто допустив помилку – той хто брав за основу положення статей Загальної частини, чи той хто керувався статтями Особливої частини. Так чи інакше, суперечливість законодавства є джерелом помилок у кваліфікації злочинів.

Значна частина труднощів в застосуванні нового КК України стосується визначення співвідношення між загальними і спеціальними нормами. Так, не викликає сумніву що виділення окремої статті "Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків" (ст.178 КК України)[2] було спрямоване на посилення відповідальності за посягання на такого роду предмети. Однак, виділяючи спеціальну норму із загальних про умисне знищення чи пошкодження майна, законодавець не передбачив у ст.178 КК України кваліфікуючих ознак, які містяться в ч.2 ст.194 КК України. Тому пошкодження чи зруйнування релігійної споруди або культового будинку шляхом підпалу, вибухом або іншим загальнонебезпечним способом повинні кваліфікуватися все одно за ст.178 КК України, а факт наявності кваліфікуючих ознак не враховується, відповідальність внаслідок цього по суті пом'якшується. Тому цілком обгрунтованими були пропозиції про виключення статті про пошкодження релігійних споруд чи культових будинків з проекту КК України [3]. Те, що вони проігноровані законодавцем, потягло за собою неузгодженість між вказаними загальною і спеціальною нормами. Внаслідок цього, виникла ситуація, при якій пошкодження релігійних чи культових споруд шляхом підпалу, вибухом або іншим загальнонебезпечним способом може бути кваліфіковане не лише на наведеним вище варіантом, який видається правильним, але й за ч.2 ст.194 КК (щоб врахувати спосіб вчинення злочину) чи навіть за сукупністю ст.178 та ч.2 ст.194 КК. Тим більше, що рішення про юридичну оцінку пошкодження релігійних чи культових споруд звичайно приймається в умовах збурення громадської думки, вимог про найсуворіше покарання послідовників Герострата [4]. І важко однозначно стверджувати, що при такій нечіткості кримінального закону буде неухильно дотримуватися правило про необхідність при вирішенні питань конкуренції загальної та спеціальної норм не враховувати санкції статей Особливої частини КК України.

Loading...

 
 

Цікаве