WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове врегулювання еутаназії за законодавством Австралії - Реферат

Правове врегулювання еутаназії за законодавством Австралії - Реферат

  • пацієнт є безнадійно хворим. "Безнадійна хвороба" визначається як "хвороба, яка, з точки зору медицини, за нормального перебігу, без застосування надзвичайних заходів чи лікування неприйнятного для пацієнта, обов'язково має спричинити смерть";

  • пацієнт досягнув 18-річного віку;

  • безнадійна хвороба змушує пацієнта відчувати сильний біль чи страждання, рівень яких є неприйнятним для пацієнта;

Лікар може погодитись на здійснення еутаназії лише, якщо, спираючись на достатні підстави, він переконаний, що:

  • пацієнт є безнадійно хворим і хвороба за нормального її перебігу і без застосування надзвичайних заходів призведе до смерті пацієнта;

  • не існує медичного лікування, прийнятного для пацієнта, яке змогло б його вилікувати;

  • єдине медичне лікування, що є прийнятним для пацієнта – це пом'якшувальний догляд, тобто лікування, що пом'якшує біль і / чи душевне страждання, метою якого є дозволити пацієнту вмерти легкою смертю;

  • пацієнт при здоровому глузді і рішення пацієнта закінчити своє життя було прийнято добровільно, без тиску і після належного обдумування;

  • пацієнт обговорив наслідки свого рішення зі своєю сім'єю.

Законодавець встановлює й суттєві вимоги до лікарів, які можуть і бажають взяти участь в еутаназії. Перший (основний) лікар повинен мати медичну практику безперервно не менше ніж 5 років, бути у даний час резидентом Північної Території і мати право на здійснення медичної практики у межах Північній Території. Зазначимо, що законодавство не вимагає, щоб пацієнт був резидентом Північної території.

Другий незалежний лікар, що є спеціалістом у лікуванні невиліковних хвороб, від яких страждає пацієнт, повинен підтвердити думку першого лікаря про хворобу пацієнта. Цей лікар також повинен мати право здійснювати медичну практику в Австралії безперервно протягом не менше як 5 років, має бути резидентом Північної Території, мати дозвіл на зайняття медичною практикою в межах Північної Території.

Третій незалежний лікар має бути кваліфікованим психіатром. Він повинен підтвердити, що пацієнт не страждає на клінічну депресію. Цей лікар не зобов'язаний бути мешканцем Північної Території і не повинен мати дозволу на заняття медичною практикою в межах Північної Території.

Пацієнт (або, якщо пацієнт фізично неспроможний вчинити це, інша особа, вказана пацієнтом) повинен підписати так званий "сертифікат про вимогу". Підпис має бути засвідчений основним (першим) лікарем, а також другим лікарем, який обговорив це питання з пацієнтом і першим лікарем. Згадані вище лікарі, а також їхні близькі родичі чи друзі повинні свідомо уникати фінансових чи інших заохочень (окрім тих, які є справедливою платнею за медичні послуги), що можуть надаватися в разі смерті пацієнта.

Навіть якщо усі вищевказані умови були дотримані, пацієнт може "в будь-який час і у будь-який спосіб" анулювати свою вимогу про допомогу у спричиненні смерті. Закон також не зобов'язує лікаря погоджуватися на прохання пацієнта про такого роду допомогу. У законодавстві спеціально зазначено, що лікар може з будь-якої причини й у будь-який час відмовити пацієнту у допомозі щодо припинення його (її) життя.

Якщо лікар все ж погодиться виконати вимогу пацієнта, то він може вчинити ці дії шляхом призначення смертельної речовини, приготування смертельної речовини, надання смертельної речовини для самостійного введення і / чи ввести смертельну речовину пацієнтові. Це положення узаконює як асистоване лікарем самогубство, так і активну добровільну еутаназію. У процесі надання допомоги у спричиненні смерті будь-яким з цих способів, лікар повинен керуватися "визнаними медичними стандартами", повинен "брати до уваги відповідну фармацевтичну інформацію про речовину, придатну до використання" і повинен обрати "ліки чи комбінацію ліків, які практикуючий лікар визнає найбільш прийнятними для допомоги пацієнту".

У випадку, якщо лікар допомагає пацієнтові припинити його / її життя шляхом введення смертельних ліків, він повинен надати інформацію про дію цих ліків членам сім'ї пацієнта для того, щоб вони вирішили, чи бути присутніми при вчиненні акту еутаназії. Лікар також повинен залишитися протягом розумного часу після смерті пацієнта з присутніми при цьому його сім'єю і друзями для того, щоб відповісти на будь-які запитання, які в них можуть виникнути.

Лікар повинен скласти детальний письмовий звіт про асистування пацієнтові у вчиненні еутаназії. Лікар також повинен надсилати відповідні медичні звіти коронерові, який своєю чергою щорічно звітує про кількість таких смертей, Генеральному прокуророві. Генеральний прокурор повинен звітувати про висновки коронера Законодавчій Асамблеї.

Лікар, який допомагає пацієнтові припинити його життя з дотриманням цього законодавства, не підлягає цивільній чи кримінальній відповідальності, а також професійній дисциплінарній відповідальності, якщо він діяв "добросовісно і без недбалості".

У законодавстві передбачено й значну відповідальність за деякі дії, пов'язані з вчиненням еутаназії, а саме:

  • Кожний, хто підбурює чи погрожує лікареві чи іншій особі щодо вимоги пацієнта про допомогу у припиненні його (її) життя, вчиняє злочин, за який встановлюється покарання у вигляді штрафу у розмірі до 10000$.

  • Кожний, хто використовує обман чи незаконний вплив на процедуру підписання чи засвідчення сертифікату про вимогу, вчиняє злочин, за який встановлюється покарання у виді штрафу у розмірі до 20000$ чи тюремного ув'язнення на строк до чотирьох років.

  • Лікар, який не складе звіту чи не виконає вимогу щодо звітування, вчиняє злочин, за який встановлюється покарання у вигляді штрафу у розмірі до 10000$ чи тюремного ув'язнення на строк до чотирьох років.

Незважаючи на всю прогресивність та актуальність розглядуваного акта, далеко не всі жителі Австралії схвально сприйняли його приписи. Відтак у липні 1996 р. Верховним Судом Північної Території було заслухано позов, поданий Крісом Вейком і Реверендом Гондаррою. Вони доводили, що Акт є недійсним, оскільки Територія не має права приймати приписи, які б дозволили позбавляти життя. 24 липня судді ухвалили рішення, яким відхилили цей позов. Розгляд цього ж позову у Вищому Суді Австралії також завершився тим, що Акт визнали дійсним. Така ж доля спіткала й "Законопроект про анулювання Акта про права безнадійно хворого 1995 року" у жовтні 1996 року.

Ці спроби не вдалися і опозиція вирішила провести свій законопроект через Австралійський Федеральний Парламент.

9 вересня 1996 р. член Австралійського парламенту від Ліберальної партії Австралії Кевін Ендрюз подав відповідний приватний законопроект до Палати Представників Австралії, який, до того ж, мав повну підтримку прем'єр-міністра Австралії та лідера офіційної опозиції. 25 березня 1997 р. законопроект Ендрюза було прийнято Австралійським Федеральним Парламентом, внаслідок чого припинено дію Акта про права безнадійно хворого.

За прикладом Північної Території, й інші території Австралії зробили спроби запровадити закони, які б легалізували вчинення еутаназії. Звернемо увагу лише на декілька з них, які, на думку автора, є найбільш значущими.

9 березня 1995 р. Джон Квірк, скарбник Південної Австралії, представив приватний законопроект під назвою "Законопроект про добровільну еутаназію Південної території", однак Австралії 27 липня того ж року його було відхилено Законодавчою Асамблеєю Південної 30 голосами проти 12.

В серпні 1995 року Майкл Мур подав приватний законопроект до Законодавчої Асамблеї Столичної Території Австралії під назвою "Законопроект про медичне лікування (зміни)". Остаточну редакцію законопроекту було представлено у вересні 1995 р. Його було відхилено 22 листопада 1995 р. з перевагою 10 голосів проти 7.

30 травня 1995 р. Пол О'Грейді подав на розгляд Законодавчої Ради Нового Південного Уельсу приватний законопроект, у якому передбачалося врегулювання захисту медичних працівників, які допомагають безнадійно хворим припинити їхнє життя. Однак він не встиг цього зробити, оскільки у січні 1996 р. через хворобу склав з себе повноваження члена парламенту Нового Південного Уельсу. Жоден інший член парламенту штату не наполягав на розгляді цього законопроекту [5].

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що австралійському законодавцю вперше в світовій історії вдалося, хоч і на короткий час, врегулювати правовий статус такого важливого та неоднозначного як з погляду етики, так і з погляду права явища, як еутаназія. Саме ця спроба законотворення й стала чи не основним підгрунтям прийняття законів, які легалізували це явище у Нідерландах, США, Бельгії та інших державах. Відтак подальше дослідження питань правового врегулювання еутаназії на території Австралії та й у інших державах є надзвичайно важливим та актуальним як для подальшого вітчизняного законотворення, так і для пізнання правової бази зарубіжних держав.

Література

  1. Cica N. Euthanasia – the Australian Law in an International Context. Part 2: Active Voluntary Euthanasia. Canberra: Department of the Parliamentary Library, 1996.

  2. Emanuel E.J. Euthanasia: historical, ethical and empirical perspectives. // Archives of Internal Medicine. – # 154.

  3. Glare P.A., Tobin B., Ryan C.J., Kaye M. Euthanasia in Australia. // New England Journal of Medicine. – # 334.

  4. Legalised euthanasia in Australia // http:// www.nswrtl.org.au/

  5. Northern Territory mercy killing law a mess, says Carr // Sydney Morning Herald. – 1996. – 15 April.

  6. Otlowski M. Active Voluntary Euthanasia: A Timely Appraisal. Hobart: University of Tasmania Law School, 1992.

  7. Otlowski M. Mercy Killing Cases in the Australian Criminal Justice System // Criminal Law Journal. – 1993. – #9.

  8. Ryan C.J. Euthanasia in Australia – The Northern Territory Rights of the Terminally Ill Act // The New England Journal of Medicine. – Vol. 334. – # 5.

  9. Scott R. When is Medical Treatment for Abortion, Pain Relief or Euthanasia Actionable? // Queensland Law Society Journal. – 1995.

  10. Грищук В.К., Марисюк К.Б. Еутаназія в теорії і практиці зарубіжних держав і в Україні // Митна справа. – 2002. – №6.

  11. Олейник О. Этические и правовые аспекты эвтаназии // Юридическая практика. 2001. – №48 (206). – 28 ноября.

Loading...

 
 

Цікаве