WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове врегулювання еутаназії за законодавством Австралії - Реферат

Правове врегулювання еутаназії за законодавством Австралії - Реферат

Реферат на тему:

Правове врегулювання еутаназії за законодавством Австралії

У період побудови в Україні демократичної, правової та соціальної держави основним є захист життя та здоров'я людини, особливо коли посягання на них відбувається злочинним шляхом. Відтак не може не дивувати надзвичайно пасивне ставлення вітчизняного законодавця до однієї з найбільш дебатованих проблем цього роду, а саме до еутаназії. Досі не прийнято жодного нормативного припису, який би встановлював заборону чи надавав дозвіл на таке діяння. Єдиним, до того ж фактично декларативним, приписом є норма, яка міститься у Основах законодавства України про охорону здоров'я. Згідно з ч.3 ст.52, медичним працівникам забороняється здійсненняеутаназії – умисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

Як же закріплюється кримінальна відповідальність за вчинення еутаназії? Український законодавець за такої ситуації допускає використання ч.1 або відповідного пункту ч.2 ст.115 КК України [з цього приводу більш детально див., 10, с.81 – 82], що не до кінця охоплює та захищає врегульовані положення.

Отже, впровадження належного законодавчого врегулювання є надзвичайно важливим та актуальним. І чи не найкращим прикладом цього може бути Австралія, а, точніше, її правова база з цього питання.

У наш час існує надзвичайно велика кількість досліджень питань еутаназії, однак вони або мають загальний характер (наприклад, Астахова В. Эвтаназия: за и против // Здравоохранение. – 2001. – №1; Gunning K.F. Euthanasia // Lancet. – 1991. – # 338. P. 1010 – 1011), або стосуються окремих елементів чи ознак цього явища (Олейник О. Этические и правовые аспекты эвтаназии // Юридическая практика. – 28 ноября 2001 г. – №48 (206); Те Е. Некоторые правовые, морально-этические и другие аспекты эвтаназии в России // Право и Жизнь. – 2000. – №31; Emanuel E.J. Euthanasia: historical, ethical and empirical perspectives. // Archives of Internal Medicine. – # 154). Правових же досліджень законодавства Австралії у нашій державі, та й у державах пострадянського простору фактично немає.

Відтак в основу дослідження покладено праці таких відомих австралійських дослідників, як М. Отловскі (Otlowski M. Active Voluntary Euthanasia: A Timely Appraisal. Hobart: University of Tasmania Law School, 1992; Otlowski M. Mercy Killing Cases in the Australian Criminal Justice System // Criminal Law Journal. – 1993. – #9), Р. Скотта (Scott R. When is Medical Treatment for Abortion, Pain Relief or Euthanasia Actionable? // Queensland Law Society Journal. – 1995), П. Глера (Glare P.A., Tobin B., Ryan C.J., Kaye M. Euthanasia in Australia. // New England Journal of Medicine. – # 334).

Основним завданням дослідження є вивчення найхарактернішим положень нормативно-правових актів різноманітних штатів та територій Австралії, які безпосередньо чи опосередковано стосуються питань еутаназії.

Уперше поняття еутаназія було введено в науковий обіг англійським філософом Ф. Беконом (1561 – 1626).

Еутаназія – "хороша, спокійна і легка смерть, без мук і страждань". Іноді таку смерть називають "солодкою".

Нині науковці розрізняють пасивну та активну еутаназію.

Пасивна еутаназія (чи як її ще називають "метод відкладеного шприца") виявляється у тому, що припиняється надання спрямованої на продовження життя медичної допомоги, що прискорює настання природної смерті.

Під активною еутаназією ("метод наповненого шприца") розуміється введення помираючому якихось медичних чи інших препаратів, а також інші дії, що тягнуть за собою швидке і безболісне настання смерті [11, с.11]

Найбільш традиційними проявами еутаназії, відповідно до законодавства Австралії, є:

  1. пацієнт страждає від нестерпного болю і просить лікаря звільнити його від цих страждань. Лікар у відповідь на це прохання приписує йому більшу дозу знеболювальних ліків, що прискорює смерть;

  2. пацієнт бажає померти і просить лікаря допомогти йому у цьому. Лікар надає певну допомогу (наприклад, призначає відповідні ліки, надає поради та ін.), однак дії, що стали безпосередньою причиною смерті вчиняються швидше особисто пацієнтом, ніж лікарем;

  3. пацієнт бажає померти і просить лікаря допомогти йому, а лікар вчиняє дії, які призводять до смерті.

Розглянемо окремо, як кожен із видів еутаназії відбився у законодавстві Австралії.

У 1991 р. комісія з реформи права у Західній Австралії виявила зацікавленість невизначеною позицією права щодо призначення знеболювального, яке пришвидшує смерть пацієнта. Вона ж порадила прийняти нормативно-правовий акт, який би захистив лікарів від кримінальної відповідальності, що настає "за призначення ліків чи іншого лікування, метою якого є контролювати біль, навіть якщо ліки чи інше лікування можуть мати побічним ефектом скорочення життя пацієнта, та якщо дана згода пацієнта і таке призначення ліків є обґрунтованим за існуючих обставин." [6, с.25] Однак, жодного нормативно-правового акта такого типу не було прийнято.

Стаття 17 (1) Акта про згоду на медичне лікування і пом'якшувальний догляд 1995 р. (Південна Австралія) застосовується до ситуації, коли лікар чи інший професійний працівник у сфері охорони здоров'я, що діє під наглядом лікаря, призначає медичне лікування "з наміром припинити біль чи страждання", навіть якщо "побічним ефектом лікування буде пришвидшення смерті пацієнта. Ця стаття передбачає, що лікар чи інший професійний працівник у сфері охорони здоров'я не буде нести кримінальну чи цивільну відповідальність за умови, що в цій ситуації він буде діяти:

  • за згодою пацієнта чи його представника,

  • добросовісно та без ознак недбалості,

  • відповідно до загальних професійних стандартів пом'якшувального догляду.

Акт про медичне лікування 1998 р. (штат Вікторія) передбачає, що його юридична сила не впливає на будь яке право, повноваження чи обов'язок, який має лікар чи інша особа щодо пом'якшувального догляду.

Акт про природну смерть 1988 року (Північна територія) передбачає, що його дія не впливає на правові наслідки (якщо вони є), які настають у результаті вчинення терапевтичних заходів (що не є екстраординарними щодо пацієнта, який є безнадійно хворим), незважаючи на те, чи пацієнт давав на це вказівку відповідно до цього акта".

Акт про медичне лікування 1994 р. (Столична територія Австралії) передбачає, що його дія не "впливає на будь-яке право, повноваження чи обов'язок, який медичний працівник чи інша особа має стосовно пом'якшувального догляду". Цей Акт містить положення щодо можливості застосування обґрунтованих медичних процедур для пом'якшення болю, зменшення страждання, дискомфорту у визначені пом'якшувального догляду. У ньому ж зазначається, що не зважаючи на положення будь-якого закону території пацієнтові надається право на отримання максимально можливого полегшення болю чи страждання, що є обґрунтованим за даних обставин.

В червні 1995 р. парламент Квінсленду прийняв новий Кримінальний Кодекс. Стаття 82 звільняє від кримінальної відповідальності за проведення медичного лікування (що визначено як таке, що включає й "полегшення болю"), коли такі дії вчиняються добросовісно і з відповідним піклуванням і вмінням на користь пацієнта і є обґрунтованими, зважаючи на стан пацієнта і всі інші обставини. Більш широке тлумачення цієї статті наштовхує на думку про те, що вона допускає дозволяти застосування за певних обставин знеболювальних ліків, що скорочують життя пацієнта. Нова 82 стаття, видається, дозволяє застосування скорочуючих життя знеболювальних ліків лікарем чи будь якою іншою особою, навіть тоді, коли умисел явно спрямований на припинення життя пацієнта. [9, с.449]. Також, як видається, ця стаття дозволяє здійснення іншого медичного лікування (що не пов'язане з полегшенням болю) з наміром припинити життя пацієнта.

Іншу наступну ситуацію часто називається "асистоване лікарем самогубство".

Хоча кримінальний закон Австралії більше не містить кримінальної караності за доведення до самогубства чи допомогу у його вчиненні, асистоване самогубство визнається злочином на території всієї Австралії.

В Новому Південному Уельсі, Столичній території Австралії, Вікторії та Південній Австралії вважаються злочином підбурювати, радити, допомагати чи іншим способом сприяти іншій особі у вчиненні самогубства або у спробі вчинити самогубство [7, с.10-12]. В Квінсленді, Західній Австралії і Північній території злочином вважається допомагати чи радити іншій особі вбити себе чи допомагати особі у вчиненні самогубства. В Тасманії злочином вважається підбурювати інших осіб до вчинення самогубства.

У той же час в Австралії фактично немає прикладів переслідування лікарів за те, що вони допомагали у вчиненні самогубства їх пацієнтами. Якщо ж такі справи виникатимуть, то, очевидно суд виявить таку ж поблажливість, яку він вже показав в інших справах про асистоване самогубство, якщо лікар вчиняє такі дії з мотивів милосердя.

І врешті, третю ситуацію інколи називають "допомога лікаря у заподіянні смерті", а частіше – активна добровільна еутаназія.

Лікар, який виконує прохання пацієнта у такий спосіб підлягає кримінальній відповідальності за вбивство. На всіх територіях Австралії вбивство вважається вчиненим, якщо особа помирає в результаті вчинення дій спрямованих на заподіяння смерті.

Довічне ув'язнення залишається обов'язковим покаранням у випадку визнання особи винною у вчинені вбивства у Північній території, Квінсленді, Південній Австралії, Тасманії і Західній Австралії.

На розсуд суду вирішується питання про призначення покарання з верхньою межею у вигляді довічного ув'язнення в Новому Південному Уельсі, Австралійській столичній території і Вікторії.

Єдина територія в Австралії, де було, хоч і не надовго, узаконено активну добровільну еутаназію – це Північна територія.

Ця ситуація виникла внаслідок введення в дію Акта про права безнадійно хворого 1995 р. Цей законодавчий акт встановлює законний режим, відповідно до якого асистоване лікарем самогубство і активна добровільна еутаназія можуть здійснюватися без порушення кримінального чи будь якого іншого закону. Він дозволяє лікарю виконувати вимогу безнадійно хворого, дієздатного, повнолітнього пацієнта про надання йому допомоги у закінченні життя, якщо дотримано певних умов.

Акт про права безнадійно хворого 1995 р. дозволяє лікареві виконати прохання пацієнта допомогти йому припинити життя, тільки у разі дотримання таких умов:

Loading...

 
 

Цікаве