WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суб’єктивна сторона самовільного залишення військової частини або місця служби - Реферат

Суб’єктивна сторона самовільного залишення військової частини або місця служби - Реферат

Реферат на тему:

Суб'єктивна сторона самовільного залишення військової частини або місця служби

Суб'єктивна сторона самовільного залишення військової частини або місця служби характеризується низкою особливостей, зумовлених тим, що злочин, передбачений ст.407 КК України, є триваючим, з формальним складом та спеціальним суб'єктом. У зв'язку з цим, в теорії кримінального права та на практиці неоднозначно вирішується питання про те, з якою формою вини може бути вчинене самовільне залишення військової частини або місця служби, який вид умислу чи необережності характерний для цього злочину, які ознаки входять у зміст вини. Розглядаючи конкретні кримінальні справи, суди нерідко ухиляються від встановлення форми вини і залишають нез'ясованим питання про те, чи умисно, чи з необережності вчинений злочин, передбачений ст.407 КК України, хоча правильне встановлення суб'єктивної сторони самовільного залишення військової частини або місця служби має вирішальне значення для встановлення правильної кваліфікації злочину, для забезпечення законності під час кримінального судочинства та для запобігання помилкового притягнення до кримінальної відповідальності.

Не сприяє вирішенню зазначених питань й недостатнє висвітлення цієї проблеми в юридичній літературі. Зокрема, більшість підручників з кримінального права обмежуються лише вказівкою на те, що самовільне залишення військової частини або місця служби може бути вчинене лише умисно, а нез'явлення вчасно без поважних причин на службу – умисно й необережно. Щодо наукових досліджень, то чи не єдиною монографією на цю тему, виданою в Україні за роки її незалежності, є праця М.І. Хавронюка 20, у якій автор розглядає, зокрема, проблему суб'єктивної сторони різних видів військових злочинів. Заслуговує на увагу й монографія П.А. Воробея 7. В ній автор розглядає можливість вчинення злочинів з формальним складом з непрямим умислом, а також висловлює припущення, що кримінальне законодавство України допускає об'єктивне ставлення в вину, а це суперечить принципам правової держави. А Савченко досліджує значення мотиву для злочинів, в яких мотив не є обов'язковою ознакою їх складу 17.

Мета пропонованої статті – розкрити психологічний зміст суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст.407 КК України, з'ясувати за якої форми вини можливе самовільне залишення військової частини або місця служби та нез'явлення вчасно без поважних причин на службу, розкрити зміст умислу та необережності цього злочину, з'ясувати значення мотиву та мети злочину, передбаченого ст.407 КК України.

Суб'єктивна сторона злочину – це ті внутрішні процеси, що відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Створюючи психологічний зміст суспільно небезпечного діяння, суб'єктивна сторона злочину є його внутрішньою (щодо об'єктивної) стороною.

Більшість учених (В.А. Ломако, А.І. Рарог, О.П. Литвин, І.П. Лановенко) вважають, що психологічний зміст суб'єктивної сторони злочину розкривається за допомогою таких юридичиних ознак, як вина, мотив і мета, що характеризують різні форми психічної активності людини. Вони органічно пов'язані між собою і залежні одна від одної, а проте є самостійними психологічними явищами, жодне з яких не може містити в собі інші як складову частину. Кожна ознака має відмінне від інших значення 2, с.126-127; 3, с.6-13; 4, с.1-3; 5, с.38-39.

Відповідно до ст.23 Кримінального кодексу України 6, виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Закон розглядає вину як родове поняття умислу і необережності й інших психологічних моментів у поняття вини не включає. Водночас до змісту вини, тобто умислу і необережності, відповідно до ст.ст.24, 25 КК України, включається лише свідомість та воля і немає місця для мотиву, мети та інших ознак, що характеризують психічну активність суб'єкта в зв'язку з вчиненням злочину.

Суб'єктивна сторона розкривається за допомогою самостійних юридичних ознак: вини, мотиву та мети. Кожна з цих ознак, як вважає А.І. Рарог 3, с.10, відіграє свою, індивідуальну, роль у суб'єктивній стороні злочину. Вина становить ядро суб'єктивної сторони, але не є єдиним її елементом. Вона є обов'язковою ознакою будь-якого злочину і, відповідно, без вини немає складу злочину.

Найпоширенішою формою вини є умисел. За вибірковими дослідженнями А.І. Рарога, частка умисних злочинів серед загальної кількості усіх злочинів становить 90-92% 3, с.27.

Залежно від змісту умисел поділяється на два види: прямий і непрямий.

Відповідно до ст.24 КК України, прямий є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Кримінальний закон визначає умисел стосовно матеріальних злочинів. Самовільне залишення військової частини або місця служби (нез'явлення вчасно без поважних причин на службу) – злочин з формальним складом.

У теорії кримінального права є різні погляди на те, чи можливий непрямий умисел у злочинах з формальним складом. Деякі вчені (Б.С. Утьовський, О.М. Ігнатов, Г.А. Крігер) доводять, що непрямий умисел можливий як у злочинах з матеріальним, так я в злочинах з формальним складом, притому в злочинах з формальним складом вольове ставлення винного передбачається або до наслідків, що лежать поза межами складу злочину 8, с.238; 7, с.107; 10, або не до наслідків, а до соціальних властивостей вчинюваного діяння, тобто до його суспільної небезпеки 9.

Однак, як зауважує П.С. Дагель, питання про бажання чи свідоме допущення наслідків має значення для розмежування форм вини лише стосовно наслідків, що є елементами складу злочину. Ставлення ж до наслідків, що не мають юридичного значення і тому не включені в коло ознак складу злочину, не можуть визначати зміст та форму вини. Крім того, на його думку, поділ умислу в злочинах з формальним складом залежно від вольового ставлення винного до ознак, що надають діянню суспільно небезпечного характеру, полягає на змішуванні форми і змісту вини. Різні варіанти психічного ставлення до інших (крім діяння і наслідків) ознак складу злочину впливають на зміст вини, але не на її форму. Форма ж вини визначається лише ставленням винного до діяння та його наслідків, і ні до жодних інших обставин 1, с.75. Ознаки, що надають діянню суспільно небезпечного характеру, становлять предмет свідомості, а не волі.

Наслідки у випадку вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби чи нез'явлення вчасно без поважних причин на службу полягають у заподіянні шкоди об'єкту посягання – суспільним відносинам, що виникають з приводу встановленого порядку знаходження військовослужбовців у військовій частині або на місці служби. Ці наслідки не можна зафіксувати звичними для нас способами, однак вони завжди існують. Про те, що вони настали, свідчить винне вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст.407 КК України, оскільки ці наслідки органічно й нерозривно пов'язані з діянням. Тому форму вини суб'єкта самовільного залишення військової частини або місця служби (нез'явлення вчасно без поважних причин на службу) можна визначити за його ставленням до вчинення передбаченого статтею кримінального закону діяння. Відтак, самовільне залишення військової частини або місця служби (нез'явлення вчасно без поважних причин на службу), як і будь-який інший злочин з формальним складом, не може бути вчинено з непрямим умислом, оскільки ставлення у вигляді "не бажав, але свідомо допускав" можливе лише до наслідків і в жодних формах не може бути застосоване до діяння.

Зміст прямого умислу у разі вчинення злочину, передбаченого ст.407 КК України, полягає в тому, що винний усвідомлює суспільну небезпеку і фактичні обставини самовільного залишення військової частини або місця служби чи нез'явлення вчасно без поважних причин на службу і бажає вчинити передбачене Особливою частиною кримінального закону діяння.

Loading...

 
 

Цікаве