WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Спільні та розмежувальні ознаки складів злочинів, передбачених ст.130 КК України "зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної і - Реферат

Спільні та розмежувальні ознаки складів злочинів, передбачених ст.130 КК України "зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної і - Реферат

П.П. Андрушко, коментуючи ст.131 КК України, серед можливих суб'єктів цього злочину називає працівників дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном, які видали візу на в'їзд в Україну без дотримання вимог ст.11 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" [4, с.274]. В зв'язку з цим хотілося б звернути увагу на те, що і простий, і кваліфікований види цього злочину мають матеріальні склади, причинний зв'язок між неналежним виконанням суб'єктом цього злочину своїх професійних обов'язків і зараженням іншої особи відповідним вірусом є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони кожного із складів злочинів, передбачених ст.131 КК України. А між діянням названих П.П. Андрушком працівників і наслідками простого чи кваліфікованого видів злочину, що аналізується, навряд чи можна встановити прямий причинний зв'язок. Зокрема, ВІЛ не передається повітряно-крапельним шляхом, не проникає в організм іншої людини через здорову шкіру. Для того, щоб відбулося зараження іншої людини цим вірусом необхідним є діяння самої інфікованої особи. А це виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб. Разом з тим, працівники, котрі здійснюють лабораторну діагностику ВІЛ-інфекції, інших невиліковних інфекційних хвороб, які названі П.П. Андрушком у переліку можливих суб'єктів злочину, у разі поставлення неправильного діагнозу ВІЛ-інфікованій особі, яка, в зв'язку з цим, вважаючи себе здоровою, заразить інших людей, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за відповідною частиною ст.131 КК України за наявності усіх необхідних ознак складу злочину. До такої категорії спеціального суб'єкта злочину, передбаченого будь-якою з частин ст.131 КК України, названою в законі як "інший працівник", О.М. Джужа відносить і перукарів, працівників, які надають косметичні послуги [18, с.18].

На підставі викладеного можна виділити такі ознаки спеціального суб'єкта злочину, передбаченого ст.131 КК України: 1) це – медичний, фармацевтичний або інший працівник; 2) в його професійні обов'язки входить недопущення розповсюдження хвороб, названих у диспозиції ч.1 ст.131 КК України; 3) у зв'язку з виконанням своїх професійних обов'язків цей працівник наділений відповідними знаннями про заходи недопущення інфікування інших осіб.

Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу – злочин, передбачений ч.2 ст.130 КК України, потрібно розмежовувати із злочином, передбаченим ч.1 ст.133 КК України, – зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби. Необхідність розмежувати зумовлена наявністю спільних ознак: суспільно небезпечного діяння та суспільно небезпечних наслідків, що полягають у зараженні.

У цих складів злочинів лише одна розмежувальна ознака – знаряддя вчинення злочину – збудник хвороби, щодо якої вчиняється суспільно небезпечне діяння. Перелік венеричних хвороб не затверджений у нормативних актах. Але медична й судова практика відносить до венеричних п'ять конкретних хвороб. Тому розмежування складів злочинів, що порівнюються, не повинно викликати труднощів.

Проте формулювання кримінально-правової норми, що встановлює відповідальність за зараження венеричною хворобою, викликає зауваження. Нормативно визначеного переліку венеричних хвороб не існує, нормативні акти, які встановлювали порядок звітності про захворюваність на венеричні хвороби, скасовані [22]. Нині у законодавстві, що діє у сфері охорони здоров'я, замість терміну "венеричні хвороби" використовується термін "хвороби, що передаються статевим шляхом" [23; 24; 25]. Тому законодавцю потрібно відмовитись від використання архаїчного терміну "венерична хвороба", замінивши його тим, який сьогодні використовується у законодавстві, що регламентує питання охорони здоров'я. Потрібно також нормативно визначити перелік таких хвороб.

Професор В.Н. Кудрявцев писав, що з точки зору теорії кваліфікації важливо не стільки вирішити конкретні дискусійні випадки розмежування злочинів, скільки встановити загальні правила для таких рішень [1, с.126]. Але щоб встановити загальні закономірності, яким підпорядковується розмежування складів злочинів, виявити недоліки у кримінальному законі, що перешкоджають чіткому розмежуванню складів злочинів, потрібно проаналізувати всі конкретні випадки розмежування, встановити спільні та розмежувальні ознаки конкретних суміжних складів злочинів. На підставі такого аналізу можна обґрунтувати пропозиції стосовно вдосконалення кримінального закону та сформулювати загальні правила розмежування складів злочинів. Тому дослідження проблем розмежування складів злочинів, передбачених ст.130 КК України із суміжними, як у межах цієї статті КК, так і з передбаченими в інших статтях КК України, є сходинкою до вироблення загальних правил розмежування складів злочинів.

Література

  1. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – Москва: Юристъ, 1999.

  2. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960р. та 2001р.). – Київ: Атіка, 2001.

  3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. /За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка.-К.: Каннон, 2001.

  4. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. /За ред. С.С.Яценка. – К.: А.С.К., 2002.

  5. Кримінальне право України.Особлива частина./За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002.

  6. "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення": Закон України від 12 грудня 1991р. із змінами, внесеними Законами України від 3 березня 1998р., 15 листопада 2001 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №.11. – Ст.152; 1998. – №35. – Ст.235; 2001. – №6. – Ст.41.

  7. "Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних і паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб": затверджений наказом МОЗ України від 19 липня 1995 р, №133, //www. rada. kiev. ua.

  8. "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз": Закон України від 5 липня 2001р. //Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №49. – Ст.258.

  9. Сучасна українська літературна мова./За ред. М.Я.Плющ. – Київ: Вища школа, 1994.

  10. Словник української мови. В 11-ти томах.Т.3. – Київ: Наукова думка, 1972.

  11. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-є вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003.

  12. Здоровье матери и ребенка. Энциклопедия. – Киев: Издательство "Украинская энциклопедия" имени М.П.Бажана, 1992.

  13. Ладанівський Р.І., Павлів Р.М., Кудла О.С. Пріонні інфекції (Трансмісійні губкоподібні енцефалопатії). – Львів, 2001.

  14. "Про захист населення від інфекційних хвороб": Закон України від 6 квітня 2002р. //Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №29. – Ст.228.

  15. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. – Киев: "Наукова думка", 1985.

  16. Кримінальне право України. Загальна частина. – Київ: Правові джерела, 2002.

  17. Уголовное право. Особенная часть. Учебник для вузов. Ответственные редакторы: д.ю.н., проф.И.Я.Козаченко, д.ю.н., проф.З.А.Незнамова, к.ю.н., доц. Г.П.Новоселов. – М.:Издат.группа ИНФРА-М-НОРМА, 1998.

  18. Джужа О.М. Запобігання поширенню СНІДу: кримінологічні та кримінально-правові проблеми. Автореферат дисер.... доктора юрид. наук. – Київ, 1996.

  19. Уголовное право России. Особенная часть. Учебник под ред. проф. А.И. Рарога. – М.: Институт международного права и экономики. Издательство "Триада, Лтд", 1996.

  20. SARS: наростаюча загроза. // За здорову націю. Медичний вісник. – 2003. – №2.

Loading...

 
 

Цікаве