WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Спільні та розмежувальні ознаки складів злочинів, передбачених ст.130 КК України "зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної і - Реферат

Спільні та розмежувальні ознаки складів злочинів, передбачених ст.130 КК України "зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної і - Реферат

Людство не лише відкриває існуючі в природі нові види збудників невиліковних, небезпечних для життя людини інфекційних хвороб, а й саме їх створює. Як приклад можна навести видозмінення бактерій – збудників сибірки, якими у 2001-2002 рр. терористи атакували США. Цей видозмінений людиною у лабораторних умовах збудник використовувався як бактеріологічна зброя і викликав невиліковну і смертельну хворобу. Тому можна стверджувати, що поставлення іншої особи у небезпеку зараження чи зараження пріонами або іншими збудниками, які викликають невиліковну смертельну хворобу, є не менш суспільно небезпечним діянням, ніж зараження вірусом імунодефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної хвороби, небезпечної для життя людини, і таке діяння повинно бути криміналізоване. Тому у відповідні статті КК України потрібно внести зміни в частині вказівки на хворобу та її збудника. Відповідальність повинна наставати за поставлення в небезпеку зараження, чи зараження "вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою, небезпечною для життя людини". Таке формулювання означатиме, що кримінально-караним буде суспільно небезпечне діяння, яке потягло за собою наслідки у вигляді створення небезпеки зараження чи зараження хворобою, яка має вказані у диспозиції ч.1 ст.130 КК України ознаки, незалежно від її вірусної, бактеріальної, пріонової чи ще якоїсь, на сьогодні, невідомої етіології. Крім того, буде усунуто ще й такий недолік теперішнього законодавчого формулювання в цій частині, як тавтологію при формулюванні кримінально-правової норми: використання слова "інфекційної" для формулювання ознак складів злочинів, передбачених ст.130 КК України. Якщо це хвороба, збудником якої є вірус, то само собою зрозуміло, що вона є інфекційною [14].

Другий аспект проблеми встановлення змісту поняття "вірус іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини", полягає в тому, що хвороба має бути невиліковною. П.П. Андрушко з цього приводу пише, що "повністю невиліковних хвороб немає... Визначення тієї чи іншої інфекційної хвороби невиліковною має даватись висновком судово-медичної експертизи, щодо конкретних фактів зараження такою хворобою... Очевидно, невиліковною інфекційною хворобою повинна вважатись така інфекційна хвороба, яка за конкретних фактичних обставин зараження нею і в даних конкретних умовах не може бути вилікувана" [4, с.271]. Думаю, з цією позицією погодитись важко. До обов'язкових ознак складів злочинів, передбачених ст.130 КК України, така ознака як обстановка вчинення злочину не включена. Тому для встановлення змісту поняття, що розглядається, не повинні мати значення такі обставини, як "наявність відповідних ліків, обладнання, фахівців відповідної кваліфікації, стадії перебігу хвороби", про які пише П.П. Андрушко, а також характеристики імунного статусу конкретного організму. Закон пише про невиліковну хворобу. Тобто така хвороба має бути об'єктивно невиліковною. Це означає, що на момент вчинення суспільно небезпечного діяння в медичній науці і практиці немає належним чином апробованих і дозволених для застосування методів і засобів лікування такої хвороби. І такі хвороби існують. Для кваліфікації діяння не може мати значення той факт, про який говорить П.П. Андрушко, що інфекційні хвороби, які вважаються невиліковними в одних країнах, можуть піддаватися лікуванню в інших. Розуміння невиліковності хвороби не можна виводити із конкретної ситуації. Це поняття, як уже було сказано, є об'єктивним. Для визначення того, є та чи інша хвороба невиліковною, проводити судово-медичну експертизу не потрібно, бо, як уже було сказано, для встановлення факту невиліковності хвороби індивідуальні показники людського організму чи характеристики конкретної ситуації зараження і лікування не повинні мати значення. Достатньо висновку спеціаліста про об'єктивно невиліковний і небезпечний для життя людини характер тієї чи іншої хвороби. Але в найближчій перспективі доцільно було б це оціночне поняття зробити формально визначеним у спеціальному нормативному акті – "Переліку невиліковних інфекційних хвороб, що є небезпечними для життя людини", який будучи затвердженим наказом Міністра охорони здоров'я України, виражав би офіційну позицію, засновану на досягненнях медичної науки, щодо проблеми, яка розглядається. Такий перелік мав би періодично переглядатися і доповнюватися, чи зменшуватися залежно від того, відкриваються нові збудники невиліковних інфекційних хвороб, небезпечних для життя людини, чи з'являються нові методи лікування існуючих.

Третій аспект проблеми встановлення змісту поняття "вірус іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини" полягає в тому, що хвороба, про яку йдеться, має бути не просто невиліковною, а небезпечною для життя людини. Щоб встановити зміст ознаки "хвороба, яка є небезпечною для життя людини", потрібно застосувати системний метод тлумачення закону. Наявність у диспозиції однієї й тієї ж частини статті КК вказівки на вірус імунодефіциту людини в одному ряду із вказівкою на вірус іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, означає, що вірус іншої невиліковної інфекційної хвороби, небезпечної для життя людини – явище однопорядкове за своїми властивостями із збудником СНІДу. Проведення аналогії із вірусом імунодефіциту людини дозволяє стверджувати, що невиліковна інфекційна небезпечна для життя людини хвороба – це хвороба, яка при закономірному її розвитку, навіть в разі лікування існуючими на сьогоднішній день засобами через більш чи менш тривалий час після інфікування призводить до смерті. А звідси випливає, що поставлення в небезпеку зараження, чи зараження вірусом невиліковної інфекційної хвороби, яка у разі належного її лікування не призводить до смерті і в багатьох випадках суттєво не погіршує якість життя особи, хоч би й без лікування вона прямо чи непрямо призводила б до смерті (наприклад, цитомегаловірус чи вірус простого герпесу), не охоплюється складами злочинів, передбачених ст.130 КК України.

Говорячи про останню ознаку знаряддя вчинення злочину, доцільно звернути увагу на недоліки формулювання закону в цій частині. У диспозиції ч.2 ст.130 КК України при описанні знаряддя вчинення злочину вказівка на те, що хвороба є небезпечною для життя людини, відсутня. У кримінально-правовій літературі ніхто з авторів не оспорює того, що невиліковний, небезпечний для життя людини характер хвороби є спільною ознакою для усіх суміжних складів злочинів, передбачених різними частинами ст.ст.130, ст.131, 132, КК України [3, с.306-311; 4, с.270-276; 5, с.56-59, 52-54]. Незважаючи на це, зазначений вище недолік законодавчої техніки може викликати різні тлумачення такої ознаки як знаряддя вчинення злочину в частині того, чи небезпечність для життя людини є обов'язковою властивістю хвороби для усіх складів злочинів, передбачених ст.130 КК України. Найпростіший спосіб уникнути помилкового розуміння тих чи інших ознак, описаних у диспозиції кримінально-правової норми – чітко їх сформулювати. Тому й потрібно у ч.2 ст.130 КК України назвати всі властивості хвороби, з якою пов'язане вчинення цього злочину. Тобто дати таку вказівку на знаряддя вчинення злочину, якою вона має бути у диспозиціях всіх частин ст.130 КК України і яка пропонувалася вище в цій роботі.

Але якщо говорити про вдосконалення законодавства у перспективі, про нову кодифікацію, то потрібно переглянути підходи до визначення хвороби, зараження якою тягне кримінальну відповідальність, врахувавши досягнення сучасної медицини.

Таким чином, під іншою невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечною для життя людини, у контексті чинних кримінально-правових норм, потрібно розуміти хворобу, збудником якої є вірус, щодо якої у медичній науці та практиці немає належним чином апробованих і дозволених для застосування методів і засобів лікування, і яка при закономірному її розвитку через більш чи менш тривалий час після інфікування призводить до смерті людини. Всі три ознаки, які формують поняття, що розглядається, є обов'язковими.

Loading...

 
 

Цікаве