WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Спільні та розмежувальні ознаки складів злочинів, передбачених ст.130 КК України "зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної і - Реферат

Спільні та розмежувальні ознаки складів злочинів, передбачених ст.130 КК України "зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної і - Реферат

Реферат на тему:

Спільні та розмежувальні ознаки складів злочинів, передбачених ст.130 КК України "зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби", із суміжними складами злочинів

У науковій літературі, присвяченій проблемам кримінально-правової кваліфікації, стверджується, що весь процес кваліфікації полягає у послідовному розмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів [1, с.126]. Зрозуміло, що не можна зводити всі проблеми кримінально-правової кваліфікації лише до розмежування складів злочинів, проте статистика, яка наведена у кримінально-правових дослідженнях, показує, що 60% помилок під час кваліфікації злочинів, пов'язані саме з їх розмежуванням. Для того щоб правильно розмежувати будь-які суміжні склади злочинів, дуже важливо правильно встановити їхні спільні та розмежувальні ознаки та чітко визначити зміст цих ознак. З'ясування змісту спільних та розмежувальних ознак складів злочинів, передбачених ст.130 КК України та суміжних з ними складів злочинів, які передбачені у інших статтях Особливої частини КК України і є метою цього дослідження.

Норму про відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби не можна назвати абсолютно новою. Відповідальність за зараження вірусом імунодефіциту людини була передбачена статтею 1082 КК України 1960р. Разом з тим бузумовною новелою чинного КК України є те, що у статті 130 КК України встановлена відповідальність за зараження не лише вірусом імунодефіциту людини, а й іншої невиліковної інфекційної хвороби [2, с.104]. Тому у кримінально-правовій літературі ще недостатньо розроблені питання, пов'язані з аналізом ознак складів злочинів, передбачених ст.130 КК України, проблемами розмежування їх із суміжними складами злочинів та вирішення ситуацій, пов'язаних із конкуренцією кримінально-правових норм. Ці склади злочинів піддані аналізу в основному лише у науково-практичних коментарях до КК України [3, с.306-308; 4, с.270-273] та підручниках [5, с.52-55].

У ст.130 КК України встановлена відповідальність за три основні склади злочину (ч.1, ч.2, ч.4 ст.130) та один кваліфікований (ч.3 ст.130). Спільними ознаками у цих суміжних складах злочинів виступають об'єкт злочину, знаряддя вчинення злочину та спеціальний суб'єкт злочину.

Об'єктивна сторона у кожному із простих та кваліфікованому видів цього злочину характеризується тим, що суспільно-небезпечне діяння пов'язане із вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Останній виступає знаряддям вчинення злочину, бо ним заподіюється шкода об'єкту кримінально-правової охорони. Ця ознака, як уже було сказано, є спільною ознакою суміжних складів злочинів, передбачених ст.130 КК України. Дуже важливо встановити зміст терміну "вірус імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини". Причому встановлення поняття вірусу імунодефіциту людини не становить труднощів, бо воно визначене у законі [6]. Проблема ж встановлення змісту, вжитого у законі термінологічного звороту "іншої невиліковної хвороби, що є небезпечною для життя людини", має кілька аспектів.

Перший аспект проблеми полягає у тому, щоб визначити, яким збудником повинна передаватись інша невиліковна, небезпечна для життя людини інфекційна хвороба, щоб свідоме поставлення у небезпеку зараження якою, чи зараження нею, могло кваліфікуватись за відповідною частиною ст.130 КК. З цього приводу у кримінально-правовій літературі висловлено дві точки зору.

Так О.О. Дудоров, коментуючи ст.130 КК України [3, с.307], до таких хвороб відносить, крім СНІДу та інших патологій вірусної етіології, також чуму, холеру, туберкульоз, які передаються бактеріями. Тобто всі хвороби, які у законодавстві названі як особливо небезпечні інфекційні хвороби [7]. Такого самого підходу притримується і В.В. Сташис. Говорячи про інші невиліковні інфекційні хвороби, що є небезпечними для життя людини, він не робить акценту на тому, що це хвороби лише вірусного походження [5, с.53]. Крім того, як приклад наводить захворювання важкими формами туберкульозу – хвороби, яка, як відомо, має бактерійну етіологію [8].

Друга позиція висловлена П.П. Андрушком, який, коментуючи цю ж статтю КК України у науково-практичному коментарі КК України іншого колективу авторів, пише: "Відповідальність передбачена за зараження іншої особи не будь-якими невиліковними інфекційними хворобами, а тими із них, що виникають внаслідок зараження лише одним із видів їх живих збудників – вірусами... Зараження іншої особи інфекційними, в тому числі особливо небезпечними хворобами невірусної етіології, зокрема бактеріальними (чума, холера, бруцельоз, туляремія, сибірка, сап та ін.) складу злочину, передбаченого ст.130, не утворює..." [4, с.271]. Вважаю, що є підстави погодитись саме з таким твердженням.

Граматичний метод тлумачення закону дозволяє стверджувати, що кримінальна відповідальність за будь-якою із частин ст.130 КК настає за відповідні діяння, пов'язані із невиліковною інфекційною хворобою, збудником якої є вірус. Діяння, пов'язане із відповідними хворобами, збудниками яких є інші види інфекцій: бактерії, незалежно від їхніх різновидів, у тому числі чума, холера, про яку згадує О.О. Дудоров, гельмінти, грибки чи інші паразити людини, не охоплюється жодним із складів злочинів, передбачених ст.130 КК України. Такий висновок ґрунтується на правилах української граматики. Згідно з правилами української мови про спосіб зв'язку слів у словосполученні (керування), "залежне слово стає в тому відмінку якого вимагає головне" [9, с.307; 10, с.287]. Тому слово "вірусом" стосується як словосполучення "імунодефіциту людини", так і словосполучення "іншої невиліковної інфекційної хвороби".

Доказ того, що відповідальність за діяння, передбачені відповідними частинами ст.130 КК України, настає за поставлення в небезпеку зараження чи зараження саме хворобою вірусної етіології, міститься у тексті самого закону. У ч.2 ст.130 КК України є пряма вказівка на те, що суб'єкт злочину – це "особа, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу".

Прикметно, що О.О. Дудоров пізніше змінив свою позицію і у третьому виданні коментаря вказав: "... у ст.130 йдеться лише про ті інфекційні хвороби, які передаються від заражених людей здоровим вірусами, а не іншими живими збудниками" [11, с.282].

Метод граматичного тлумачення закону дозволяє встановити букву закону, тобто те, що сказав законодавець тим, чи іншим формулюванням тексту закону. Але для чіткого і правильного розуміння змісту кримінально-правової норми, для того, щоб уяснити дух закону, потрібно встановити мотиви такого підходу законодавця. Як уже було сказано, знаряддям вчинення злочину у складах злочинів, передбачених ст.130 КК, є невиліковна інфекційна хвороба, збудником якої є лише вірус. Очевидно, що для такої позиції законодавця є певні підстави. Як відомо, бактерії – це одноклітинні організми. Віруси ж не мають клітинної будови. Їхня структура значно простіша і менша за клітинну [12, с.115]. Завдяки їхній структурі та іншим особливостям ці організми практично неможливо знищити у людському тілі на відміну від організмів, які мають клітинну будову. Через ці об'єктивні причини на сьогодні не відомо природних інфекційних хвороб бактерійного походження, які були б невиліковними. Суспільна ж небезпека злочину, що розглядається, визначається не видом збудника хвороби, а невиліковним, небезпечним для життя характером інфекційної хвороби. Невиліковними вірусними хворобами, що призводять до смерті людини, є, наприклад, гарячка Ебола, кримська гарячка.

Але не лише віруси здатні викликати невиліковні, небезпечні для життя людини хвороби. Час від часу людство зустрічається з новими такими хворобами, з новими досі невідомими їх збудниками. Наприклад, нещодавно відкрита в медицині, і дуже небезпечна для людства проблема – патогенні (інфекційні) пріони. Патогенні пріони – це збудники "коров'ячого сказу" – хвороби, яка сучасною медициною вважається невиліковною, і яка дає стовідсотковий летальний результат [13, с.4]. Біологічно вони не тотожні з вірусами. Пріони – це новий біологічний тип інфекції [13, с.13]. Це ще менші за віруси живі білкові структури, які мають ще простішу, ніж віруси структуру. Тому ще більш стійкі в навколишньому середовищі, ще незнищенніші у людському організмі. Досить сказати, що вони витримують кип'ятіння, замороження, здатні потрапляти в організм людини всіма шляхами, в тому числі проникати через шкіру [13, с.17-18, 22, 27]. Світова медицина на сьогодні не знає способів лікування цієї хвороби. Біологічно пріони не тотожні вірусам живі організми, термінологічно вони не названі у диспозиціях відповідних кримінально-правових норм, тому поставлення в небезпеку зараження, чи зараження ними іншої людини знаходиться поза межами будь-якого із складів злочинів, передбачених ст.130 КК України. Але їхні вірулентні властивості схожі з властивостями вірусів, хвороба, що ними викликається є невиліковною і небезпечною для життя людини, тобто її ознаки співпадають із юридичними ознаками хвороби, описаної у диспозиціях відповідних частин ст.130 КК України.

Loading...

 
 

Цікаве