WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Джерела конституційно-правового регулювання комунальної власності в Україні - Реферат

Джерела конституційно-правового регулювання комунальної власності в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Джерела конституційно-правового регулювання комунальної власності в Україні

Питання про джерела конституційного права України в науці конституційного права є одним з найдискусійніших та найбільш проблемних. Цим питанням присвятили свої праці В. Годованець, В. Кампо, В. Копейчиков, В. Кравченко, В. Погорілко, Ю. Тодика, О. Фрицький та інші автори. Однак питання про конституційно-правові джерела регулювання питань комунальної власності залишається одним з найменш розроблених, а тому потребує пильної уваги.

З метою обґрунтування ролі та значення системи джерел конституційного права у цілому та її окремих різновидів в регулювання відносин комунальної власності в статті висвітлюватимуться такі питання:

а) місце і роль різних джерел конституційного права у регулюванні вищезазначених відносин комунальної форми власності, теоретичних і практичних засад функціонування цих джерел;

б) співвідношення юридичного і фактичного змісту конституційно-правового регулювання цих відносин в умовах трансформації місцевого самоврядування (від традиційної до інноваційної або європейської моделі його розвитку);

в) особливе значення судової практики для конституційно-правового захисту права комунальної власності у відносинах органів місцевого самоврядування;

г) законодавче регулювання питань комунальної власності.

Запропонований напрям наукових досліджень джерел конституційного права має значні перспективи, оскільки служить розв'язанню однієї із недостатньо з'ясованих проблем місцевого самоврядування: законодавчого врегулювання питань комунальної власності. Очевидно, що дана тема потребує фундаментальних конституційно-правових досліджень, які б дали змогу прийняти оптимальний варіант законодавства про комунальну власність. Такі дослідження збагатять теорію і практику конституційного джерелознавства як самостійного наукового напряму.

У науці конституційного права важлива роль приділяється питанню джерел конституційного права, тобто формам виразу норм цієї галузі права. В науці відомі дві основні точки зору на ці джерела, представлені юридичною та реалістичною школами конституційного права [1, с.128-130, с.142-145, с.326-329].

Юридична школа обмежує коло джерел виключно нормативно-правовими або прирівняними до них правовими актами (наприклад, рішеннями органу конституційної юрисдикції), тоді як реалістична школа визнає в якості джерел конституційного права, крім нормативно-правових актів, також й інші джерела права: судові прецеденти, договори, звичаї, навіть доктрину (детальніше про реалістичну школу права, наприклад, див.:[2, с.38-43]).

Проаналізувавши праці українських вчених-конституціоналістів, бачимо, що одні автори до джерел конституційного права відносять нормативно-правові акти (Конституція України, закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти місцевого самоврядування), акти Конституційного Суду України, конституційні та міжнародні договори, конституційні прецеденти та правові звичаї [3, с.46-51], а інші до цих джерел відносять тільки нормативно-правові акти та міжнародні договори [4, с.19].

У цілому в українській науці конституційного права, попри особливості в позиціях деяких авторів, переважає точка зору юридичної школи. І це не випадково. Юридична школа конституційного права традиційно є офіційною школою, яка закладає основи юридичної ідеології в суспільстві [5, с.135-188].

Проте аналіз конституційної практики вказує на те, що нормативно-правова і фактична система джерел конституційного права в Україні далеко не збігаються. Традиційна модель політичної системи, яка склалась в Україні з середини 1990-х років, привела до створення в державі умов для порівняно довільного тлумачення та застосування норм конституційного права. Тому нерідко органи і посадові особи державної влади та місцевого самоврядування, інші суб'єкти конституційно-правових відносин створюють на практиці численні конституційні прецеденти, формують конституційні звичаї, укладають конституційні угоди та використовуються норми конституційно-правової доктрини (коментарі, підручники, офіційні концепції).

Існуючі розбіжності між нормативно-правовою і фактичною системою джерел конституційного права в Україні, звичайно, дещо ускладнюють працю юристів, але професійна честь і гідність зобов'язує знаходити відповіді на поставлені питання і в цій складній ситуації. У перспективі завдяки європейському вибору України ці дві системи джерел повинні зблизитись, а саме конституційне право – стати максимально реальним і стабільним [6, с.65-69].

Однак, крім загальних проблем, існують певні особливості стосовно джерел конституційно-правового регулювання окремих його об'єктів. Це вказує на те, що реально існуюча система джерел конституційного права залежно від об'єкта регулювання може модифікуватись.

У зв'язку з вищевикладеним значний інтерес викликає тема джерел конституційно-правового регулювання комунальної власності в Україні. Як відомо, комунальна власність – це публічна форма власності, яка належить територіальним громадам та їхнім об'єднанням. А проте конституційний інститут комунальної власності не дістав належного та достатнього: законодавчого регулювання; судового захисту; застосування у практиці органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Тому в цілому конституційно-правовий інститут комунальної власності переживає кризу, з якої його вивести може тільки нове покоління законодавства про місцеве самоврядування та оновлена практика його застосування і захисту. Це законодавство і практика повинні спиратись, на нашу думку, не на традиційний, а на ліберальний конституціоналізм, який має утвердитись з реалізацією європейського вибору України та запровадженням європейської моделі політичної системи [7, с.5-14].

Для докладнішого висвітлення цієї теми зупинимось на питаннях конституційної історії комунальної власності, а також на характеристиці таких джерел її конституційно-правового регулювання, як нормативно-правові акти та прецедентне право.

Досліджувана форма публічної власності з'являється на українських землях наприкінці ХІХ ст. у період їх входження до складу двох імперій – Австро-Угорської та Російської. Існування особливої комунальної власності територіальних громад підтверджували й акти Української Центральної Ради та інших вищих органів державної влади періоду національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр.

З перемогою радянської влади на більшій території України (1920-1921) комунальна власність, як і місцеве самоврядування, були скасовані, а сама власність передана у власність радянської держави. На західноукраїнських землях комунальна власність зберігалась до 1939-1940 рр., поки ці землі не були окуповані радянською та фашистськими державами.

У пострадянський період термін "комунальна власність" вперше з'явився в нині діючому Законі України "Про власність", прийнятому Верховною Радою України 26 березня 1991 р. Відповідно до ст.31 цього закону, в Україні поряд із загальнодержавною власністю з'явилась і державна комунальна власність як власність окремих адміністративно – територіальних одиниць. Фактично назва "державна комунальна власність" відображала нерозмежованість об'єктів державної і власне комунальної власності, яка існує, певною мірою й понині [8, с.25].

Суб'єктами права державної комунальної власності було визначено адміністративнотериторіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Закон не визначив вичерпного переліку об'єктів права державної комунальної власності, а тільки зазначав, що таким може бути, крім переліченого у законі, й інше майно, необхідне для забезпечення економічного та соціального розвитку відповідної території.

Відносна визначеність об'єктів права державної комунальної власності дала право тлумачити його як таке, що обмежене тільки об'єктами, які перебувають на виключному праві приватної, колективної чи загальнодержавної власності. На практиці коло об'єктів права державної комунальної власності було досить обмеженим.

На виконання закону "Про власність" Кабінет Міністрів України 5 листопада 1991 р. ухвалив постанову "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно – територіальних одиниць (комунальною власністю)".

Майно, яке перебувало на той час у загальнодержавній власності, передавалось у державну комунальну власність. Однак вона передавалась областям, а вже області (в особі виконавчих комітетів обласних Рад народних депутатів), відповідно до п.3 даної постанови, розмежовували майно між власністю областей, міст Києва та Севастополя, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя за участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів. Тобто безпосередньо області визначали, яке майно відноситься до їхньої власності, а яке передавалось ними на нижчий рівень адміністративно-територіального поділу [9, с.1].

Така політика держави у галузі формування комунальної власності привела до того, що низові адміністративно-територіальні одиниці – села, селища і міста були поставлені у залежність від областей. Фактично така політика відповідала традиційній (номенклатурній) моделі місцевого самоврядування, що поступово складалась.

Loading...

 
 

Цікаве