WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародно-правове регулювання інвестиційної діяльності - Реферат

Міжнародно-правове регулювання інвестиційної діяльності - Реферат

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Пошук ефективного правового регулювання відносин між державами, що приймають інвестиції та державами, що надають інвестиції, породив багато складних проблем.
Так, важливе значення має визначення відмінностей між дією держави (Acta imperii) та дією громадянина (Acta gestionis) для того, щоб юридичні та фізичні особи могли в судах інших держав вимагати від держави, що приймає інвестиції, виконання її зобов'язань.
Існує також проблема визначення застосовуваного права у відносинах між приймаючими державами та інвестором. Конкретні умови інвестування капіталу примушували держави при виникненні спорів звертатися в ряді випадків до міжнародного права. Ця тенденція в останній час знайшла своє закріплення у багатосторонньому договорі, яким є Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів (Вашінгтонська конвенція) 1965 p.
Наступна проблема пов'язана із можливістю визнання за деякими категоріями інвесторів статусу суб'єктів міжнародного права. В науці міжнародного права існує немало спроб аргументувати доцільність розширення кола суб'єктів міжнародного права, включивши до їх числа, зокрема транснаціональні корпорації, діяльність яких містить деякі елементи міжнародної правосуб'єктності.
Велику увагу привертає і проблема націоналізації іноземних інвестицій. На даний час не існує загальної норми міжнародного характеру, що регулює ці питання. Є дві резолюції Генеральної Асамблеї ООН, що мають відношення до цього предмету, але не містять чітких рекомендацій. Це резолюція 1803 (XVII) від 14 грудня 1962 р. "Про невід'ємний суверенітет над природними ресурсами" і резолюція 3201 (s-VI) від 12 грудня 1974 р. "Про економічні права та обов'язки держав". Спільним для вказаних резолюцій є підтвердження суверенітету прав держав над своїми природними ресурсами, із якого витікає як їх право на націоналізацію, так і обов'язок добросовісного дотримання договорів, включаючи договори про іноземні інвестиції, що певною мірою протирічать один одному.
В центрі уваги знаходиться також проблема встановлення правових гарантій захисту іноземних інвестицій.
Іноземні інвестори, не відчуваючи себе достатньою мірою захищеними нормами внутрішньодержавного права, віддають перевагу укладенню додаткових угод із відповідними стабілізуючими положеннями, а також прагнуть встановити порядок вирішення спорів шляхом звернення до міжнародного арбітражу, а не до національних судів. Держави, що імпортують капітал, протягом довгого часу без великого бажання зверталися до такого способу вирішення спорів, роблячи переважно наголос на гарантіях захисту своїх інвестицій з боку національних законів приймаючих держав. Оскільки ці закони постійно змінюються, в цілому зберігається нестабільність правового регулювання захисту іноземних інвестицій. Тому на міжнародному рівні необхідно створити таку систему, за якої як приймаюча держава, так і інвестори будуть належним чином захищені.
Ще однією важливою проблемою міжнародно-правового регулювання іноземного інвестування, практичне вирішення якої на сьогодні значно ускладнене, є проблема виконання державою рішень міжнародного арбітражу з інвестиційних спорів. Вашінгтонська конвенція 1965 p. встановлює обов'язковий характер всіх арбітражних рішень, залишаючи національним законам учасників конвенції вирішення проблеми їх виконання Однак, оскільки законодавство багатьох країн визнає імунітет інших держав, в тому числі у відношенні до їх майна, то практично неможливо одній державі приймати такі рішення проти іншої держави.
Особливістю міжнародно-правового регулювання іноземного інвестування є те, що в міжнародних конвенціях відсутнє таке поняття, як "інвестиції", що пов'язано із нерівномірністю та непередбачуваністю роз-витку світових господарських відносин. Поняття "інвестиції" визначається, як правило, в національних законах держав, які потім можуть використовуватися у разі необхідності.
На сьогодні застосовуються дві основні системи нормативного регулювання угод з іноземними інвестиціями. По-перше, це норми, що діють у межах національних правових систем. По-друге, норми, що діють в межах системи міжнародного права. Вони містяться в двосторонніх та багатосторонніх угодах і договорах. Із останніх, такими, що найчастіше застосовуються, є Вашінгтонська конвенція 1965 p. і Сеульська конвеція 1985 p.
В сфері інвестиційних угод наявність двох вказаних підходів необхідно розглядати як підтвердження волі сторін при укладенні контракту. Держава та громадяни інших держав, що укладають інвестиційні контракти, самі повинні приймати рішення щодо обрання системи норм, які регулюють їх взаємовідносини. Після цієї стадії не допускається відмова від виконання сторонами своїх зобов'язань з даного контракту, включаючи висування претензій, що базуються на імунітеті держав.
В науці існує три погляди на вказану проблему.
Перший полягає в тому, що до контрактів, підписаних суб'єктами міжнародного публічного права та приватними особами, застосовується міжнародне право.
Другий виходить з того, що, оскільки приватні особи не є суб'єктами міжнародного публічного права, то в даному випадку національний закон повинен застосовуватися замість міжнародного публічного права.
І третій погляд передбачає, що для сприяння економічному розвитку держав не слід дотримуватись якоїсь однієї позиції. При цьому, виришення цього питання залежить від конкретних обов'язків сторін. Іншими словами, сторони самі повинні вказати на свою волю при укла-денні такого контракту. І саме в цьому полягає суть Вашінгтонської конвенції 1965 p., тобто третій погляд є найбільш прийнятним.
Для вдосконалення міжнародно-правового регулювання іноземного інвестування доцільно підвищувати роль дво- та багатосторонніх інвестиційних угод, спрямованих на захист іноземних інвестицій. Саме такі угоди можуть в сучасних умовах забезпечити найбільшу стабільність і пе-редбачуваність світових господарських зв'язків. Укладення дво- та багатосторонніх угод щодо сприяння та захист іноземних інвестицій обумовлено дією так званих "інвестиційних ризиків". При цьому вони можуть мати характер комерційних і некомерційних (політичних) ризиків. Необхідно зазначити, що систему правових гарантій від інвестиційних ризиків можна поділити на дві системи. Перша забезпечує правовий захист відповідно до норм національного законодавства. Друга включає в себе заходи міжнародно-правового характеру, що базуються на дво- та багатосторонніх угодах.
У зв'язку із вищезазначеним у міжнародному праві сформувалася доктрина суброгації в сфері інвестиційного регулювання. Її суть полягає в тому, що право вимоги відшкодування шкоди переходить до держави, яка страхує інвестиції свого суб'єкта господарської діяльності в іншій державі. Зазначене право може перейти також до Багатостороннього агентства за гарантіями інвестицій згідно із Сеульською конвенцією 1985 p. Важливою перевагою цієї доктрини є і те, що вона дає можливість державі від імені своїхгромадян подавати до міжнародного арбітражу позови проти інших держав.
На сьогодні реально існує необхідність реалізації в законодавстві України низки положень, які узгоджувалися б з міжнародно-правовими стандартами з питань захисту права власності іноземних інвесторів. Кроком в цьому напрямі повинно стати приєднання України до Вашинг-тонської конвенції 1965 р. "Про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами"' та Сеульської конвенції 1985 р. "Про заснування Багатостороннього Агентства по гарантіям інвестицій"2, які розроблені й успішно діють під егідою Міжнародного банку реконструкції і розвитку, а також до конвенцій та низки інших міжнародних угод, що регулюють діяльність в області іноземного інвестування.
Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), зацікавлені в правовому вирішенні проблеми захисту іноземних інвестицій, протягом декількох десятиліть намагалися вирішити дану проблему в загальному плані. Так, у 1959 p. був розроблений Проект конвенції про інвестиції за
Loading...

 
 

Цікаве