WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття "посадова особа": основні етапи дослідження в адміністративно-правовій науці і законодавстві - Реферат

Поняття "посадова особа": основні етапи дослідження в адміністративно-правовій науці і законодавстві - Реферат

У радянський період державно-службові відносини регулювалися переважно нормами трудового права, притім трудове законодавство не визначило понять "служба", "посада", "посадова особа", не було прийнято спеціального правового акта, який би регулював службово-трудовий статус державних службовців.

Характерною ознакою третього етапу є виявлення специфіки в правовому регулюванні відносин державної служби, визначення концептуальних засад державної служби та обґрунтування доцільності їх законодавчого закріплення. Вперше ідея прийняття адміністративного законодавства про державну службу була висловлена ще в 60-х роках ХХ ст. І.В. Пахомовим [7, с.10]. З часом вона знайшла розвиток у наукових працях В.М. Манохіна [8, с.153] і набула широкого схвалення науковцями-адміністративістами.

Представниками адміністративно-правової науки висловлювалися різні погляди щодо форми правового регулювання державно-службових відносин, зокрема прийняття: кодексу законів про державну службу; закону про державну службу; основ законодавства про державну службу; закону про організацію державного управління. Більшість схилялася до пропозиції прийняття закону про державну службу, який би став комплексним нормативним актом регулювання відносин державної служби. На початку 90-х років минулого століття як основний спосіб вирішення цієї проблеми було запропоновано прийняття Союзного і республіканських законів про державну службу [9, с.90-98]. Після проголошення республік суверенними і незалежними державами такий підхід втратив свою доцільність.

Після проголошення незалежності Української держави гостра потреба в апараті професійно підготовлених управлінських кадрів і закріплення їх правового статусу зумовила необхідність у формуванні національного інституту державної служби. Саме ці обставини спонукали до прийняття 16 грудня 1993 року Закону України "Про державну службу" [10]. Зауважу, що Україна одна з перших серед республік колишнього Союзу РСР прийняла такий правовий акт.

Закон України "Про державну службу" закріпив основні організаційно-правові засади інституту державної служби в Українській державі та визначив основи правового статусу державних службовців, які охоплюють посади в державних органах та їх апараті. Проте цей закон нечітко окреслив межі державно-службових відносин, чим активізував пошук нового оптимального вирішення цієї проблеми.

До початку 90-х років ХХ ст. в українському законодавстві і правовій літературі вживався термін "службова особа". Закон України "Про державну службу" вперше ввів поняття "посадова особа" і закріпив його дефініцію. Така ситуація спричинила виникнення колізії правових норм окремих законодавчих актів, які регулювали питання служби. Чинне на той час законодавство, у тому числі Кримінальний Кодекс і Кодекс України про адміністративні правопорушення, без будь-яких застережень продовжували використовувати термін "службова особа". Одночасне використання у законодавстві двох понять, без належного їх тлумачення і розмежування, створювало труднощі у правозастосовчій практиці.

Лише прийнятий 11 липня 1995 року Закон України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб" вніс зміни до Кримінального, Кримінально-процесуального Кодексів та Кодексу про адміністративні правопорушення стосовно використання терміна "посадова особа" замість "службова особа". Кримінальне законодавство, змінивши термін, залишило попередню дефініцію "службової особи". Ситуація, яка склалася у законодавстві, давала підстави ототожнювати ці поняття.

Проблема співвідношення понять "посадової особи" і "службової особи" особливо загострилась після прийняття нової Конституції України, яка їх розмежувала (статті 19, 40 і 56). Такий хід подій зумовив потребу у виділенні критерію, що дав би змогу встановити їхню відмінність. Неврегульованість цього питання може призвести до колізій у процесі використання відповідних понять, що й спонукає до прискорення пошуку оптимальних шляхів його вирішення.

Чинне законодавство не містить єдиного підходу у використанні термінів "посадова особа" і "службова особа". Наприклад, Митний кодекс України 1992 р. використовує термін "службова особа", натомість прийнятий 11 липня 2002 р. Митний кодекс України не містить цього терміна, проте розмежовує поняття "керівник митного органу" і "посадова особа митного органу" (ст.57). У цьому випадку законодавець припускається помилки, оскільки категорія "посадові особи" – загальна і охоплює керівників, як окремий вид посадових осіб.

У той же час використання терміна "службова особа" в главі 31-А Цивільно-процесуального кодексу України не відповідає ст.40 і 56 Конституції України. Це ще раз вказує на необхідність законодавчого закріплення дефініцій "посадової особи" і "службової особи", що дасть змогу усунути колізію правових норм та підміну понять, які спостерігаються у чинному законодавстві.

Сьогодні залишається актуальним і питання уніфікації у законодавчих актах поняття "посадова особа". Закон України "Про державну службу" визначає це поняття у межах державної служби, проте й саму державну службу законодавець розглядає у вузькому розумінні, як професійну діяльність в органах виконавчої влади та їх апараті. Отже, згідно з законом посадовими особами є лише окрема категорія державних службовців, а це суперечить законодавству про адміністративну, дисциплінарну і кримінальну відповідальність, у якому відображено широке розуміння цього поняття.

Прийняття нового Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001р. ще більше загострило проблему співвідношення понять "посадова особа" і "службова особа". У Примітці до ст.364 Кримінального кодексу України визначено, що службові особи – це особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями. За своїм змістом ця дефініція повністю відповідає визначенню "посадова особа", яке містила ст.164 попередньої редакції Кримінального кодексу України, тобто відбулася лише заміна термінів без належного обґрунтування.

Законодавець визначає зміст поняття посадової особи у різних аспектах, що створює значні проблеми і негативно позначається при встановленні їхнього адміністративно-правового статусу та застосуванні законодавства про службу на практиці. З метою усунення прогалин та колізій у правовому регулюванні цього питання необхідно вийти за межі галузевих досліджень і доцільно виробити загальноправове поняття посадової особи та закріпити його у національному законодавстві. При цьому О.В. Петришин наголошує на необхідності єдиної методології дослідження особливостей статусу державних службовців і посадових осіб [11, с.33]. Вирішити проблему можна лише шляхом прийняття нового закону про державну службу.

Отже, враховуючи сучасні науково-теоретичні підходи визначення посадової особи та розвиток адміністративного законодавства після проголошення України суверенною державою, доцільно виділити новий етап у дослідженні проблеми державної служби і тлумачення поняття посадової особи. Для цього етапу характерним є: закріплення поняття "посадова особа" у законодавстві про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування; визначення шляхів вирішення проблеми співвідношення понять "посадова особа" і "службова особа"; пошук критеріїв відмежування політичної діяльності від здійснення державно-службових функцій, а відтак – і розмежування понять "посадова особа" і "політичний діяч".

Для нормативно-правовового врегулювання державно-службових відносин, проблеми розмежування понять "посадова особа" і "службова особа" та закріплення адміністративно-правового статусу посадової особи необхідно сформувати нові науково-теоретичні засади. З метою подолання існуючих колізій і усунення прогалин у законодавстві важливо всебічно проаналізувати вітчизняні наукові напрацювання і вивчити зарубіжний досвід у регулюванні цих питань. У комплексі це сприятиме вітчизняній законотворчості у сфері державно-службових відносин.

Література

  1. Петухов Г.Е., Васильев А.С. Понятие должностного лица в советском законодательстве и правовой науке // Правоведение. – 1980. – №3. – С.40-48.

  2. Горшенев В.М., Петришин О.В. Природа статуса должностного лица // Проблемы социалистической законности. Респ. межвед. науч. сб. / Отв. ред. В. Я. Таций. – Харьков: Выща школа, 1988. – Вып.22. – С.9-16.

  3. Коник С. Рада Міністрів і міністерства Української держави 1918 року: структура, компетенція та склад. Організація державної служби //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 1999. – №1. – С.72-88.

  4. Евтихиев И.И., Власов В.А. Административное право СССР. – М., 1946.

  5. Вопросы советского административного права. – М.; Л., 1949.

  6. Петров Ю.А. О понятии должностного лица // Правоведение. – 1974. – №6. – С.31-36.

  7. Пахомов И.Н. Виды советских государственных служащих, их права и обязанности. – Львов, 1965. – 71 с.

  8. Манохин В.М. Советская государственная служба. – М.: Юрид.лит., 1966. – 196 с.

  9. Манохин В.М. Концепция закона о государственной службе //Государство и право. – 1991. – №12. – С.90-98.

  10. Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №52. – Ст.490.

  11. Петришин О.В. Державна служба як проблема теорії держави і права //Вісник Академії правових наук України. – 2000. – №1. – С.21-34.

Loading...

 
 

Цікаве