WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Перспективи адміністративної реформи в Україні - Реферат

Перспективи адміністративної реформи в Україні - Реферат

Наявність другої названої групи суб'єктів, опозиційних політичних партій видається цілком логічною у демократичних суспільствах. Адже одним із дієвих методів здобуття влади опозицією є критика існуючої адміністрації та способів, за допомогою яких вона здійснюється. Проте Бернар Гурне справедливо відзначив, що прагнення опозиційних партій до реформ нерідко забувається із приходом до влади або навіть участі в ній. У кожному випадку наявність у програмних документах політичних партій розділів про реформи публічної адміністрації слід розглядати як позитивний чинник, навіть якщо потім буде реалізована лише частина декларацій.

Третя та четверта групи можливих зацікавлених в адміністративній реформі суб'єктів стосуються лише окремих сфер адміністрації. Хоча їх роль, особливо коли це стосується керівників центральних органів виконавчої влади, є незаперечно важливою, більше того – може покращити загальні показники ефективності діяльності публічної адміністрації.

Зауважимо, що у згаданого автора вищі органи державної влади взагалі не названі серед можливих суб'єктів, зацікавлених в адміністративній реформі. Звідси випливає, що для продовження процесу реформування парламент, главу держави та уряд необхідно спонукати, більше того – примушувати з-зовні, тобто, з боку соціальних груп, що формально перебувають поза межами державного апарату. Іншими словами, суспільство в цілому або його найактивніші частини повинні вимагати від органів публічної адміністрації реформ, що забезпечили б підвищення ефективності їхньої діяльності.

Чи такі процеси відбуваються сьогодні в Україні? Відповідь, на нашу думку, не може бути ані ствердною, ні заперечною. В абстрактному плані, мабуть, кожен громадянин України розуміє, що без ефективної адміністрації неможливий і добробут суспільства, до якого усі прагнуть. Проте зробити певні кроки, до яких публічна адміністрація змушена буде дослухатись, очевидно, можуть зробити лише організовані соціальні групи. Саме наявність та діяльність таких груп робить можливим певний поступ у цьому напрямі.

На думку багатьох дослідників, суспільною силою, яка здатна ефективно вплинути на апарат влади та мобілізувати громадську думку, є підприємці [3, с.18]. Справді, саме бізнесові структури є споживачем більшості адміністративних послуг, що надаються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Тому їхній інтерес в якісному наданні зазначених послуг та й, загалом, в ефективному використанні сплачених податків, завдяки яким функціонують органи публічної адміністрації, є чималим.

Щодо інших соціальних груп та їхніх представників, які б могли бути активними прихильниками адміністративної реформи, то стан тут видається менш привабливим. Жодна громадська організація в Україні не має значної підтримки населення і, відповідно, не справляє значного впливу на функціонування публічної адміністрації. Проте в окремих сферах доцільною в цьому аспекті видається діяльність вузькоспеціалізованих організацій. Наприклад, екологічні громадські організації є безсумнівно зацікавленими в удосконаленні державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Та повернемось до державних органів, лише через рішення яких може бути запроваджена у життя будь-яка реформа. Вилучати їх з кола суб'єктів, що можуть бути зацікавлені в адміністративній реформі, не видається обгрунтованим. Зрозуміло, що ця зацікавленість, як і у випадку з політичними партіями, може бути лише декларативною. Проте публічна адміністрація будь-якої держави зацікавлена у своїй легітимності і тому повинна періодично проводити вдосконалення діяльності апарату з метою підтримки своєї діяльності суспільством. Більше того, перед проведенням виборів та в перші періоди після їхнього закінчення ця діяльність активізується у зв'язку з об'єктивними закономірностями політичного життя.

Приклад України на підтвердження цих тез є достатньо показовим. Усі вищезгадані кроки з реформи адміністрації були запроваджені не парламентом, і не на вимогу виборців, а втілені в життя здебільшого Указами Президента та Постановами Кабінету Міністрів України. З цього приводу можна довго полемізувати про конституційність чи законність цих актів, але в кожному випадку вони є чинними сьогодні і реально впливають на суспільні відносини.

На закінчення наважимось стверджувати, що глава держави та керівники і члени уряду також мають об'єктивно зумовлену зацікавленість у реформі підпорядкованих їм структур. Тут йдеться про політичних діячів, які обіймають владні позиції, на противагу державним службовцям апарату, більшість з яких головно не є зацікавленими в реформах, що змінюють попередній усталений спосіб діяльності.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що адміністративна реформа в Україні матиме своє логічне продовження лише за наявності певних передумов. Передусім, суспільство повинно стати вимогливішим до функціонування органів публічної адміністрації, яка у такому випадку буде змушена проводити реформування. Проте початок нового етапу вдосконалення діяльності державного апарату в кожному випадку залежатиме від вищих посадових осіб держави, які повинні усвідомити першорядність цього завдання для подальшого розвитку. Окрім того, державою мали б бути виділені чималі бюджетні кошти для адміністративної реформи, дивіденди з використання яких стануть очевидними не відразу.

Щодо організаційного центру проведення майбутньої реформи, то більшість пропозицій на сьогодні зводиться до створення на певний період спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого входили б виключно планування, організація та координація заходів з адміністративної реформи [4, с.33-34]. Лише подібна структура могла б систематизувати та вдосконалити існуючі програмні документи із зазначеного реформування, координувати нормотворчу діяльність та забезпечувати ефективну реалізацію прийнятих законів та підзаконних нормативно-правових актів на практиці. Без утворення такого спеціально уповноваженого органу з адміністративної реформи про неї далі говоритимемо лише у ретроспективі 1998-2002 років.

Література

  1. Урядовий кур'єр. – 1998. – 25 липня.

  2. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. Ред. В.Б. Авер'янова. – К.: Ін-Юре, 2002. – 668 с.

  3. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Адміністративна реформа: нездійсненні мрії та втрачені можливості. – К.: Міленіум, 2002. – 136 с.

  4. Адміністративна реформа в Україні – історія, очікування та перспективи / Упоряд. В.П. Тимощук. – К.: Факт, 2002. – 100 с.

  5. Гурней Бернар. Введение в науку управления. – М.: Прогресс, 1969. – 430 с.


 
 

Цікаве

Загрузка...