WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Перспективи адміністративної реформи в Україні - Реферат

Перспективи адміністративної реформи в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Перспективи адміністративної реформи в Україні

Проблема проведення адміністративної реформи в Україні уже понад п'ять років перебуває в центрі уваги як науковців – представників теорії публічної адміністрації та адміністративного права, так і практиків – політиків та державних службовців усіх рівнів. На сьогодні усі концептуальні зміни, що були запроваджені за цей період в організації та функціонуванні органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, відбулись згідно з положеннями Концепції адміністративної реформи, яка була покладена в основу реформування системи державного управління відповідним Указом Президента України [1]. Як узагальнює професор В.Б. Авер'янов у післямові до колективної монографії "Виконавча влада і адміністративне право", серед важливих кроків з реформування системи виконавчої влади на цей час слід визнати:

  • перетворення апарату Кабінету Міністрів із своєрідного "уряду в уряді" в Секретаріат з обслуговуючими функціями, який очолює не міністр – член уряду, а державний службовець;

  • запровадження урядових комітетів як якісно нової організаційної форми роботи уряду;

  • вдосконалення класифікації центральних органів виконавчої влади з метою утвердити серед них провідну роль міністерств;

  • визначення посад міністрів політичними і відмежування їх від посад державних службовців;

  • введення в міністерствах посад державних секретарів, спрямоване на чіткіше розмежування функцій політичного й адміністративного керівництва [2, с.646].

Отже, зазначена Концепція відіграла достатньо позитивну роль на цьому етапі. Більше того, записані у ній концептуальні постулати і надалі залишаються добрими орієнтирами для подальшого реформування публічної адміністрації. Проте через з дві обставини – згадану часткову реалізацію багатьох ідей Концепції на практиці та недостатнім висвітленням окремих напрямів у цьому документі (зокрема, адміністративно-територіальної реформи), виникла необхідність у розробці нового програмного документа, що мав би визначити орієнтири для подальшого реформування.

Характерним є те, що спроби розроблення таких документів як на рівні державних органів, так і недержавних інституцій за ці роки були неодноразовими. Тут варто згадати проекти таких документів:

  • стратегію та план дій по створенню демократичної системи державного управління в Україні;

  • стратегію проведення в Україні адміністративної реформи [3, с.95-135].

Серед інших розробок науковців з цього приводу за останній період доцільно також відзначити пропозиції Центру політико-правових реформ щодо впровадження першочергових заходів для продовження адміністративної реформи в Україні [4, с.31-46].

Не вдаючись до детального аналізу згаданих документів, слід констатувати, що кожен з них містить низку позитивних ідей, що можуть бути використані в процесі подальшого вдосконалення організації та функціонування публічної адміністрації в Україні.

Проте на відміну від Концепції адміністративної реформи жодну з цих розробок не було схвалено на рівні вищих органів державної влади. Оскільки лише через рішення парламенту, глави держави та уряду може бути реалізована більшість положень згаданих програмних документів, то виникає запитання: чи мають намір Верховна Рада, Президент та Кабінет Міністрів України продовжувати адміністративну реформу в Україні? Відповідь на це запитання, на нашу думку, є архіважливою для реалізації задекларованих Конституцією України демократичних цінностей та й в цілому для майбутнього держави.

Тому із врахуванням зарубіжного досвіду спробуємо з'ясувати:

  • причини необхідності проведення нового етапу реформи;

  • можливих суб'єктів, які б мали бути зацікавлені в подальшій реформі публічної адміністрації в Україні;

  • основні передумови для зазначеного реформування та його перспективи.

Причин, які зумовлюють потребу в новому імпульсі для адміністративної реформи, є багато. У глобальному плані, незважаючи на певне зростання економічних та соціальних показників останніми роками, вони залишаються в Україні надто низькими. Цей стан засвідчує необхідність подальшого підвищення ефективності функціонування публічної адміністрації, кінцевим результатом діяльності якої у будь-якій державі є рівень життя громадян та ступінь розвитку економіки.

Крім того, названі зміни, які обгрунтовано відзначаються як досягнення адміністративної реформи в Україні, стосуються головно структурно-організаційної перебудови центральних ланок системи виконавчої влади. Тобто реформування майже не торкнулось організації та функціонування органів публічної адміністрації на місцях, а також докорінної перебудови змісту відносин цих органів з фізичними та юридичними особами. На нашу думку, саме останній напрям є надзвичайно важливим – адже "сервісний", обслуговуючий характер діяльності публічної адміністрації у відносинах з громадянами є одним з постулатів функціонування демократичних держав. На жаль, ця теза ще не стала аксіомою для багатьох представників адміністративних органів.

Причини продовження адміністративної реформи можна називати й далі, зокрема, конкретизуючи зазначені твердження. Проте навіть у відзначеному обсязі вони засвідчують необхідність нового етапу реформування.

Та повернемось до поставлених запитань. Що стосується суб'єктів, зацікавлених у цьому процесі, то тут відповідь буде далеко не такою однозначною як щодо необхідності реформування. Тому звернемось до класиків, і, зокрема, визначного французького адміністративіста Бернара Гурне, який виділяє чотири основні групи, що можуть бути заінтересовані в реформах державного управління:

а) публіка як абстрактно єдино ціле, іншими словами, усе населення держави, поліпшення управління в якій сприятиме підвищенню його життєвого рівня;

б) політичні партії, здебільшого опозиційні, але й навіть їхнє прагнення до реформ нерідко є декларативним, з винятково політичними цілями, які після приходу до влади забуваються;

в) міністри – щодо реформ у керованих ними сферах, які, проте, часто стикаються із суцільним небажанням чиновництва усіх ланок до будь-яких, не кажучи про кардинальні, змін і фактично блокують реформи;

г) окремі посадові особи "реформатори" в локальних сферах, їхніми мотивами тут можуть бути як кар'єрний поступ, так і бажання просто працювати в зручніших умовах налагоджених систем [5, с.414].

Перша група, яка, відповідно до Конституції, визначається як народ України, без сумніву є зацікавленим суб'єктом, який через виборчі процедури мав би голосувати за ті політичні сили, що заявляють про необхідність адміністративної реформи. А проте на практиці цього не відбувається, вибір українського електорату здебільшого продиктований іншими чинниками.

Loading...

 
 

Цікаве