WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Адміністративне і фінансове право радник з питань етики - Реферат

Адміністративне і фінансове право радник з питань етики - Реферат

Реферат на тему:

Адміністративне і фінансове право радник з питань етики

Історія становлення та повноваження

Протягом багатьох років в Канаді було прийнято цілий ряд законів, інструкцій, положень, кодексів, які б допомагали державним посадовим особам, що обіймають політичні посади, уникати конфліктів інтересів або в разі необхідності правильно поводитися в таких ситуаціях. На сьогодні міністри Кабінету, державні секретарі, парламентські секретарі1, працівники міністерств та різні посадові особи Кабінету2 зобов'язані дотримуватися положень Кодексу поведінки державних посадових осіб при конфлікті інтересів та після закінчення державної служби (далі "Кодекс поведінки")[1]. Кодекс покликаний зміцнити впевненість суспільства у доброчесності державних посадових осіб і неупередженості процесу прийняття рішень в органах влади.

У цьому дослідженні розглядаються питання створення, ролі й становлення Служби Радника з питань етики у зв'язку з проблемою конфлікту інтересів3. Щоб скласти правильне уявлення про цю службу в контексті її появи та становлення, слід передовсім розглянути діяльність того органу, який здійснював нагляд за дотриманням відповідних норм та положень ще до створення Служби Радника з питань етики.

Ситуація, що передувала створенню служби радника з питань етики

На початку 70-х років у суспільстві суттєво зросло занепокоєння питаннями етики в органах державної влади, і в самих владних структурах визріло розуміння того, що багаточисельна та структурно складна державна служба вже більше не може керуватися неписаними правилами поведінки [2, c.6]. Норми, що регулювали в Канаді питання конфліктів інтересів стосовно депутатів Парламенту, були розпорошені по різних нормативних актах і містилися, зокрема, в Законі Канади про вибори, Кримінальному кодексі Канади, Законі про Палату громад, Законі про Сенат і Палату громад, Регламенті Палати громад, Регламенті Сенату, а також у законах і звичаях Великобританії [3, c.13].

18 липня 1973 року уряд вніс на розгляд Палати громад Положення про конфлікт інтересів, яке поширювалося на міністрів Кабінету [4, c.5735]. 17 грудня 1973 року на розгляд було внесено ще два Положення: одне – для державних службовців, а інше – для посадових осіб, призначених Кабінетом [4, c.8837-8838].

У травні 1974 року було створено Управління помічника заступника начальника Служби реєстрації (Office of the Assistant Deputy Registrar General), яке мало відповідати за додержання Положень міністрами Кабінету і посадовими особами, призначеними Кабінетом4 [5, c.201]. Помічник заступника начальника Служби реєстрації отримав широкі повноваження, але не мав права проводити розслідування у зв'язку з можливим конфліктом інтересів. Серед основних функцій [5, c.202-203] новоствореної посади було:

- надання консультацій і допомоги окремим особам з метою такої організації їхніх особистих справ, яка б не суперечила нормам Положень;

- надання Прем'єр-міністрові та міністрам інформації, необхідної для прийняття рішень у справах про конфлікт інтересів;

- ведення Державного реєстру, до якого заносилися "заяви про конфлікт інтересів" і "публічні заяви" осіб, на яких поширювалася дія Положень;

- надання згоди на заходи, що вживалися для врегулювання конфліктів інтересів особами, на яких поширювалася дія Положень;

- отримання згоди у Прем'єр-міністра в разі власної згоди з заходами, що вживалися міністрами Кабінету, з метою врегулювання конфліктів інтересів;

- вирішення складних, делікатних або нових проблем, що виникали в процесі реалізації норм про конфлікт інтересів чи застосування Положень;

- інформування Прем'єр-міністра і Секретаря Таємної ради5 про дотримання Положень особами, на яких поширювалася їх дія, та інші справи, що стосувалися конфліктів інтересів;

- надання міністерствам та відомствам на їх прохання порад і допомоги в підготовці додаткових нормативних актів, що відповідали б урядовій політиці у сфері регулювання конфліктів інтересів.

У 1983 році Прем'єр-міністр прийняв рішення про необхідність проведення в державних інтересах офіційного аналізу політики і методики регулювання поведінки міністрів, парламентських секретарів та посадових осіб, призначених Кабінетом на постійній основі [5, c.2-6]. Для проведення такого аналізу Прем'єр-міністр створив Робочу групу з питань конфліктів інтересів, яка до травня 1984 року підготувала звіт під назвою "Етична поведінка на державній службі"6. Робоча група рекомендувала для більшої ясності згрупувати всі норми про конфлікт інтересів в єдиний Кодекс етичної поведінки. Крім того, робоча група рекомендувала передати функції помічника заступника начальника Служби реєстрації новій Службі з питань етики, яка мала б отримати чіткіше сформульовані і ширші повноваження. Нове управління мав очолити Радник з питань етики, з яким би могли радитися Прем'єр-міністр і ті, на кого поширювалася б дія Кодексу, і який також проводив би просвітницьку роботу та на вимогу розслідував би заяви про порушення Кодексу етичної поведінки. Робоча група також запропонувала, щоб звіт про результати розслідування, проведеного Радником з питань етики стосовно будь-якого міністра Кабінету, доводився до відома Прем'єр-міністра і громадськості.

У 1985 році уряд вніс на розгляд Кодекс поведінки державних посадових осіб при конфлікті інтересів та після закінчення державної служби, який набрав чинності 1 січня 1986 року. Дія кодексу поширювалася на посадових осіб, призначених безпосередньо урядом, і не охоплювала звичайних державних службовців, які мали керуватися іншими, хоча й схожими нормами [1].

Помічник заступника начальника Служби реєстрації мав забезпечувати виконання Кодексу поведінки, бо в той час ще не було створено Служби з питань етики.

У 1980 році на адресу одного з міністрів були висунуті серйозні звинувачення щодо конфлікту інтересів7. Розслідування цієї справи було доручене судді. Крім фактів, безпосередньо пов'язаних зі справою, слідство ознайомилось з численними матеріалами про структуру і діяльність Управління помічника заступника начальника Служби реєстрації [6, c.358]. Слідство зробило ряд висновків та рекомендацій. Зокрема, слідство запропонувало внести зміни до повноважень помічника заступника начальника Служби реєстрації у разі створення нової служби, яка б безпосередньо займалася конфліктами інтересів і отримала чіткіше визначені функції й ширші повноваження, в тому числі й право розслідувати обставини ймовірних конфліктів інтересів, та й взагалі була б більш впливовою [6, c.360]. У 1988 році уряд відреагував на ці рекомендації проектом С-114 Закону про конфлікт інтересів членів Сенату і депутатів Плати громад (Members of the Senate and House of Commons Conflict of Interests Act), в якому пропонувалося створити Комісію з питань конфліктів інтересів, що розслідувала б звинувачення у порушенні Кодексу [7]. Цей законопроект так і не був прийнятий, бо в цей час були оголошені загальнонаціональні вибори і 1 жовтня 1988 року Парламент того скликання було розпущено. Подібні законопроекти вносилися на розгляд в 1989, 1991 і 1993 роках, але через перерви в роботі або закінчення роботи Парламенту чергового скликання вони так і не встигли пройти повний законодавчий процес8.

Створення служби радника з питань етики

Під час федеральної виборчої кампанії 1993 року Ліберальна партія пообіцяла створити незалежну посаду Радника з питань етики, який звітував би безпосередньо Парламенту [8, c.95]. Після перемоги Ліберальна партія сформувала уряд, який у 1994 році підготував нову редакцію Кодексу поведінки і створив Службу Радника з питань етики в структурі федерального Міністерства промисловості [9, c.13]. Але уряд не повністю дотримав обіцянки, даної під час виборчої кампанії, і зобов'язав Радника з питань етики звітувати не Парламенту, як планувалося спочатку, а безпосередньо Прем'єр-міністрові. На думку уряду, початкова схема не узгоджувалася з принципом підзвітності Прем'єр-міністра Палаті громад і відповідно громадськості [10, c.1-34, c.5-6]. На Радника з питань етики було покладено обов'язки, які раніше виконував помічник заступника начальника Служби реєстрації, та цілий ряд інших завдань, що розглядаються далі.

Кодекс поведінки 1994 року подібний до кодексу 1986 року і його дія поширюється на осіб, які обіймають державні посади міністрів Кабінету, державних секретарів, парламентських секретарів, співробітників міністерств і практично всіх посадових осіб, призначених Кабінетом на постійній основі [11]. Новий кодекс як і раніше не поширюється на звичайних працівників державної служби, які мають свої схожі норми [12], і на депутатів Палати громад та членів Сенату.

Кодекс поведінки встановлює ряд принципів, які поширюються на всіх державних посадових осіб. Зокрема, ці принципи зобов'язують державних посадових осіб:

  • поводитися чесно і дотримуватися найвищих етичних стандартів;

  • виконувати свої офіційні обов'язки і організовувати свої приватні справи у такий спосіб, який витримував би найприскіпливішу перевірку з боку громадськості;

  • завжди приймати рішення в державних інтересах з урахуванням конкретних обставин;

  • відмовитися від приватних інтересів, що можуть зазнати суттєвого впливу з боку державних справ, якими вони займаються;

  • організовувати свої приватні справи так, щоб запобігти виникненню конфлікту інтересів, а в разі виникнення такого конфлікту забезпечити його врегулювання в державних інтересах.

Loading...

 
 

Цікаве