WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Джерела права соціального забезпечення - Реферат

Джерела права соціального забезпечення - Реферат

Реферат на тему:

Джерела права соціального забезпечення

В умовах реформування законодавства про соціальне забезпечення України необхідними є наукові дослідження загальнотеоретичних засад правового регулювання відносин в соціальному забезпеченні, серед яких важливе місце належить проблемі джерел права соціального забезпечення. Дослідження джерел права соціального забезпечення зумовлене і суто практичними інтересами, оскільки у цій сфері накопичилось чимало проблем, які в основі своїй не сприяють правильному застосуванню чинного трудового законодавства.

Проблему джерел права соціального забезпечення тією чи іншою мірою досліджувалась Андреєвим В.С. [1], Мачульською О.Є. [2], Смірновою М.О. [3] та деякими іншими авторами. В Україні проблема джерел права соціального забезпечення достатньо не вивчена.

Теорія права розглядає поняття джерело права у двох значеннях. Перше значення розкриває причину створення права. Такою причиною є держава, яка наділена владою ухвалювати відповідні рішення у вигляді правових норм для реалізації потреб суспільства і розвитку суспільних відносин.

Друге значення поняття характеризує його юридичну природу. У цьому розумінні під джерелом права розуміють форму виразу державної волі, тому у цьому тлумаченні джерело права часто ототожнюється із формою права.

Найбільшого поширення у юридичній науці набуло розуміння джерела права як офіційна форма зовнішнього виразу правових норм, який засвідчує їхню державну загальнообов'язковість [4, с.109].

Для українського права характерним є те, що головними його джерелами є нормативно-правові акти і нормативно-правові договори.

Джерелами права соціального забезпечення як самостійної галузі права є численні нормативно-правові акти: закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, різноманітні нормативно-правові акти міністерств і відомств, а також органів місцевого самоврядування, та нормативно-правові договори: міжнародні договори, Генеральні, галузеві і регіональні угоди й колективні договори.

Перш ніж визначити поняття джерела права соціального забезпечення, виділимо особливості, що відрізняють їх з-поміж нормативно-правових актів інших галузей права.

По-перше, в Україні немає єдиного кодифікованого акта, який би врегулював весь комплекс суспільних відносин, що становлять предмет права соціального забезпечення. Це зумовлено об'єктивними причинами. Джерела права соціального забезпечення формуються під впливом низки економічних, соціальних та правових чинників, які визначають їхню правову природу, сутність та особливості формування. Система законодавства у справі соціального забезпечення перебуває у стадії реформування. На сьогодні діюче законодавство характеризується великою нестабільністю. Це своєю чергою призводить до безсистемності і дублювання. У багатьох випадках у різних законах одне і те ж поняття тлумачиться по різному, що утруднює їх застосування. Як приклад, наведемо, те що система державних допомог регулюється понад сотнею нормативно-правовими актами, які прийняті на різних рівнях. Тому в недалекому майбутньому постане необхідність у прийнятті якщо не єдиного, то декількох кодифікованих актів, які регулюватимуть окремі види соціального забезпечення, а також систему соціального страхування. Очевидно, це повинно бути щось на зразок Соціального кодексу, або Кодексу про соціальне забезпечення.

По-друге, важлива роль серед джерел права соціального забезпечення належить міжнародним актам.

Відповідно до ст.9 конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України передбачені інші правила, ніж у законі, то застосовуються правила міжнародного договору.

Серед міжнародних документів особливе місце посідає Загальна декларація прав людини, яка у ст.22 передбачила право людини на соціальне забезпечення за допомогою національних зусиль та міжнародного співробітництва й відповідно до структури і ресурсів кожної держави. У розвиток норм Загальної декларації був прийнятий Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права.

Держави-учасниці Пакту взяли на себе юридичні обов'язки гарантувати кожному право на соціальне забезпечення, в тому числі право на соціальне страхування, а також забезпечити право кожного на відповідний життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, тобто достатнє харчування, одяг і житло.

До цієї групи джерел слід віднести, прийняту Радою Європи Європейську соціальну хартію, яка була переглянута у 1996р. у Страсбурзі.

Відповідно до неї з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення держави зобов'язуються підтримувати систему соціального забезпечення на такому рівні, як це передбачено міжнародною конвенцією Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення. Хартія також передбачає обов'язок держав створити систему надання соціальних допомог у випадках, коли громадяни не мають достатніх засобів для існування. Передбачено також право інвалідів на реабілітацію, а також на працевлаштування, право сім'ї на отримання соціальних допомог.

Іншим за значенням джерелом права соціального забезпечення є Конвенція про права дитини. Ця конвенція охоплює весь комплекс прав дитини: цивільних і соціально-економічних. Нею передбачений також механізм контролю над дотриманням взятих державами на себе зобов'язань. Держави-учасниці цієї Конвенції визнають за кожною дитиною право користуватись соціальним забезпеченням і право на рівень життя, який необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. За неповноцінними дітьми визнається право на особливе піклування з боку держави з метою забезпечення їм ефективного доступу до послуг в галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров'я і в результаті – найповнішого включення такої дитини в соціальне життя.

Велику групу джерел права соціального забезпечення становлять конвенції і рекомендації МОП. Серед них виділяється Конвенція №102 "Про мінімальні норми соціального забезпечення", яка передбачає виплату таких видів допомог:

  • у разі хвороби;

  • по безробіттю;

  • для громадян пенсійного віку;

  • у разі вагітності і пологів;

  • по інвалідності;

  • у разі втрати годувальника.

Серед Конвенцій необхідно також відзначити Конвенцію "Про рівні можливості осіб, які обтяжені сімейними обов'язками", "Про професійну реабілітацію інвалідів" та ін.

Важливе місце серед джерел також займають міждержавні дво – і багатосторонні договори, в яких бере участь Україна. Особливе значення належить Угоді "Про гарантії прав громадян держав-членів СНД в галузі пенсійного забезпечення".

По-третє, зростає роль актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також актів, які приймаються на підприємствах, в установах, організаціях. Органи місцевого самоврядування приймають нормативно-правові акти, якими регулюють окремі питання надання субсидій на житлово-комунальні послуги, надання соціальних пільг окремим категоріям населення тощо. Головна мета цих актів – встановити більш високий рівень соціального захисту на територіальному чи виробничому рівнях, а також врегулювати порядок надання окремих видів соціального забезпечення, які фінансуються за рахунок місцевих бюджетів. Зокрема, розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 15 лютого 1999 р. затверджено норми споживання населенням області скрапленого газу, твердого палива, на які нараховується субсидія.

Зростання ролі актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також актів, які приймаються на підприємствах, в установах, організаціях серед джерел соціального забезпечення, зумовлено такими причинами:

  • розширенням компетенції органів місцевого самоврядування у сфері регулювання відносин у справі соціального забезпечення;

  • збільшення кількості виплат по соціальному забезпеченню, що здійснюються за рахунок місцевих бюджетів;

  • розширенням компетенції роботодавців стосовно здійснення соціальних виплат за рахунок власних коштів.

По-четверте, особливе місце серед джерел права соціального забезпечення належить актам Міністерства праці і соціальної політики України. Це зумовлено тим, що серед основних його завдань є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати праці, пенсійного забезпечення і соціального обслуговування населення. Міністерство праці і соціальної політики України є головним органом у системі центральних органів державної виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, пенсійного забезпечення і соціального обслуговування населення. Так 22 березня 1995 р. прийнято роз'яснення "Про порядок застосування Списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах", яким встановлено особливості застосування цих Списків, у деяких випадках це міністерство приймає акти, яким регулює порядок виплати окремих видів допомог. Так 20 листопада 2000 р. затверджений Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.

Відповідно до своєї компетенції, Міністерство праці і соціальної політики у разі потреби має право видавати спільні акти разом з іншими центральними органами виконавчої влади. Як приклад, назвемо Методику обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, яка затверджена Мінпраці разом з Міністерством фінансів, Міністерством економіки, Державним комітетом у справах сім'ї та молоді і Державним комітетом статистики. Нормативно-правові акти цього міністерства сприяють правильному і однаковому застосуванню законодавства про соціальне забезпечення.

Loading...

 
 

Цікаве