WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правове регулювання використання репродуктивних технологій в Україні - Реферат

Правове регулювання використання репродуктивних технологій в Україні - Реферат

Можливість використання репродуктивних методів реалізації права на батьківство або материнство була зазначена у ст.56 Кодексу про шлюб та сім'ю України (оспорювання батьківства материнства).

Сімейний кодекс України у главі 12 передбачає правові наслідки застосування штучного запліднення та імплантації зародка (визначення походження дитини), зокрема, встановлюючи правила визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка (ст.123 СК України), та правило про неможливість оспорювання батьківства батьком дитини, якщо він дав згоду на штучне запліднення своєї дитини (ч.5, ст.136 СК України), а також аналогічне правило у випадку виникнення спору про материнство (ч.2, ст.139 СК України).

Зазначені законодавчі акти створюють правові засади реалізації права на:

  1. застосування штучного запліднення (метод інсемінації жінок спермою чоловіка (донора);

  2. імплантацію ембріона (ембріонів) – метод екстракорпорального запліднення;

  3. трансплантацію статевих залоз.

Якщо право на застосування штучного запліднення і право на імплантацію ембріона (ембріонів) та відповідні методи їх практичної реалізації більш-менш детально закріплені у нормативно-правових актах, то порядок реалізації права на трансплантацію статевих залоз окремо у законодавстві України не регламентується. Лише Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" у ст.3 (Сфера дії закону) визначає, що дія Закону не поширюється на відносини з приводу трансплантації статевих залоз, репродуктивних клітин та живих ембріонів.

Загалом, оцінюючи зазначені різновиди прав особи у сфері дії процесів відтворення людини, зауважимо, що їх практична реалізація безпосередньо пов'язана з таким особистим немайновим правом, що забезпечує природне існування фізичної особи, як право на донорство. Цивільно-правової регламентації права на донорство на сьогодні немає, і практична реалізація права на донорство певних анатомічних матеріалів регулюється окремими законодавчими актами (Законом України "Про донорство крові та її компонентів" від 23 червня 1995 р., Постановами Кабінету Міністрів України: "Про затвердження Порядку переробки й зберігання донорської крові та її компонентів, реалізації їх і виготовлення з них препаратів" від 16 червня 1998 р.; "Про затвердження Порядку оплати донорам давання крові та (або) її компонентів" від 25 грудня 1997 р.; "Про затвердження Порядку заготівлі і зберігання власної крові та (або) її компонентів, а також крові та (або) її компонентів, отриманих від інших донорів, за особистий рахунок" від 14 квітня 1997 р.

Проте зазначені нормативно-правові акти регулюють практичне втілення лише права на донорство крові, а вже зазначений Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини", який також розглядає реалізацію права на донорство, зі сфери своєї дії виключає відносини з приводу трансплантації статевих тканин.

Водночас у новому Цивільному кодексі України право на донорство досить вдало розглядається як право бути донором крові, її компонентів, а також органів, інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин (п.1, ч.1, ст.290).

У майбутньому, виходячи з цієї правової норми, стане можливим створення та вдосконалення механізмів правового регулювання як донорства загалом, так і безпосередньо донорства органів, їх частин або тканин, що мають причетність до процесу застосування репродуктивних технологій. У майбутньому, безумовно, необхідним стане і законодавче визначення самого поняття репродуктивні технології.

На цей час запропонуємо їх визначення як сукупність методів та процедур медично-лікувального характеру, що спрямовані на здійснення штучно-біологічного відтворення людини з метою реалізації права на батьківство або материнство.

Оцінюючи правові засади використання репродуктивних технологій, необхідно дати відповідь і на питання про можливість визначення пріоритетності регулювання цих відносин певними законодавчими актами. Відповідь на це питання захована у їх природі. Принциповим є те, що, найперше, це сфера дії приватного інтересу з приводу реалізації особами немайнових прав на отримання нематеріального блага – біологічно-психологічно-соціального стану батьківства або материнства (вважаємо, що виправданим є визначення материнства у праві – як біосоціально-психологічно-правового стану жінки). Ця сфера відносин регулюється нормами сімейного права. У той же час ці відносини прямо пов'язані з реалізацією права особи на донорство, що принципово може здійснюватись як на добровільно-безоплатній, так і на добровільно-оплатній основі. Це – сфера цивільно-правового регулювання.

Поряд з цим, відносинам у сфері використання репродуктивних технологій властиві й елементи публічно-правового інтересу. У першу чергу це пов'язано із збереженням генофонду народу і, врешті-решт, є важливим елементом забезпечення національної безпеки (сукупність кількісних та якісних показників населення активно впливає на внутрішню і зовнішню політику держави).

Підсумовуючи викладене, важливо відзначити, що на сьогодні застосування репродуктивних технологій насамперед є засобом лікувальним, видом медичної допомоги. Це сфера дії антропоохоронних засобів регулювання суспільних відносин.

Результатом порушення прав особи в антропоохоронній сфері є притягнення винного до юридичної відповідальності, зокрема кримінальної: ст.143 (порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини) та ст.144 (насильницьке донорство) Кримінального кодексу України.

Підсумовуючи, викладене, зауважимо, що виняткова особливість предмета правового регулювання зазначених відносин з приводу штучно-біологічного відтворення людини потребує комплексного регулювання: визначаючи походження дитини, необхідно керуватися нормами сімейного права; укладаючи договори про надання послуг із застосування конкретних методів, що становлять репродуктивні технології, використовувати норми зобов'язального права; визначаючи підстави, протипоказання, організації процесу відтворення, – норми антропоохоронного законодавства.

Література

  1. Пергамент А.И. Отцовство //Юридический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1987. –С.302.

  2. Ромовська З.В. Батьківство // Юридична енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія імені М.П. Бажана, 2001.-Т.1. – С.201.

  3. Ромовська З.В. Материнство// Юридична енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія імені М.П. Бажана, 2001.Т.3. С.595.

  4. Юридичний словник /За ред. Б.М. Бабія, В.М. Корецького, В.В. Цвєткова. – К.: Гол. ред. української радянської енциклопедії Академії наук УРСР. – К., 1974. –С. 38,380.

Loading...

 
 

Цікаве