WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Сфера застосування давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку - Реферат

Сфера застосування давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку - Реферат

  • рішень, ухвал і постанов судів у цивільних справах;

  • вироків, ухвал і постанов судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень (давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку не застосовується до "...вироків суду в частині конфіскації майна і накладення штрафу як засобів кримінального покарання, оскільки їх виконання можливе в межах давності виконання обвинувальних вироків" [7, с.530];

  • мирових угод, затверджених судом;

  • рішень, ухвал, постанов господарських судів;

  • виконавчих написів нотаріусів;

  • рішень третейських судів;

  • рішень комісій по трудових спорах;

  • рішень іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках;

  • рішень Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини";

  • рішень державних органів, прийнятих з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

  • рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках;

  • рішень інших органів державної влади, якщо за законом їх виконання покладено на Державну виконавчу службу.

До рішень інших державних органів, що підлягають примусовому виконанню, належать, наприклад, рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Ці органи, відповідно до ст.158 Земельного кодексу України, можуть приймати рішення у спорах щодо земельних сервітутів. У разі невиконання таких рішень добровільно вони можуть бути пред'явлені для примусового виконання до державної виконавчої служби.

Проте, не всі із перелічених вище рішень про захист підлягають примусовому виконанню. Наприклад, за способом захисту рішення, зокрема судові, прийнято поділяти на три види:

  • рішення про присудження;

  • рішення про визнання;

  • перетворювальні рішення.

Рішенням про присудження боржник– відповідач зобов'язується до примусового здійснення добровільно невиконаного ним обов'язку, яке полягає у вчиненні певних дій або утриманні від їх учинення на користь кредитора. Типовими прикладами рішень про присудження є рішення про стягнення аліментів, про виселення із жилих приміщень, про відшкодування збитків або моральної шкоди, про усунення перешкод у користуванні майном та ін. "Характерною особливістю таких рішень є їх здатність бути виконаними в примусовому порядку" [8, с.8].

У рішенні про визнання суд або інший орган, організація чи особа підтверджує наявність або відсутність між сторонами спору певних правовідносин, в існуванні яких у них виник сумнів. Залежно від мети, яка досягається із постановленням рішень про визнання, вони поділяються на позитивні і негативні. Рішення, які спрямовані на підтвердження наявності певних правовідносин між сторонами спору (наприклад, про визнання права власності на житло) називаються позитивними. Якщо ж у рішенні підтверджується відсутність певних правовідносин між сторонами спору (наприклад, про визнання договору недійсним), таке рішення визнається негативним. "Характерною особливістю рішень про визнання, – як стверджує професор Є.Г. Пушкар, – є те, що вони ніколи не вимагають примусового виконання, а захист права здійснюється безпосередньо рішенням" [8, с.8]. Із набранням законної сили рішенням про визнання захист є таким, що вже відбувся. Від протилежної сторони не вимагається вчинення якихось дій або утримання від них. "Такі акти не слід розглядати як підстави виконання" [9, с.430].

Перетворювальні рішення покликані перетворити наявні між сторонами спору правовідносини, в існуванні яких у них немає сумнівів. Залежно від мети постановлення таких рішень вони поділяються на:

  1. рішення, спрямовані на зміну правовідносин (наприклад, про виділ частки із спільного майна);

  2. рішення, спрямовані на припинення правовідносин (наприклад, про розірвання договору).

Ті перетворювальні рішення, реалізація яких залежить від подальшої поведінки (вчинення певних дій чи утримання від них) протилежної сторони можуть бути примусово виконані. Наприклад, виділ частки із спільного майна одному із співвласників, як правило, неможливий без певних активних дій або, навпаки, утримання від них, інших учасників спільної часткової власності. Якщо ж вони не вчиняють дій щодо виділу частки, або ж перешкоджають у цьому, рішення про виділ буде виконано примусово. Стосовно реалізації таких перетворювальних рішень як, наприклад, про розірвання шлюбу чи визнання особи такою, що втратила право користуватися жилим приміщенням, то вони не потребують примусового виконання.

Треба погодитись з Є.В. Васьковським, на думку якого існують рішення, що не потребують примусового виконання: "такими є рішення по установчих (про визнання) та багатьох перетворювальних позовах" [10, с.191]. В таких випадках "...фактично йдеться не про виконання, а про реалізацію рішення суду, оскільки реалізуються всі рішення, а виконуються не всі" [11, с.169].

Отже, примусовому виконанню підлягають усі рішення про присудження та частина перетворювальних рішень, за якими на одну із сторін покладається обов'язок вчинити певну дію чи утриматися від її вчинення. Саме з таких рішень може виникнути вимога про їх примусове виконання. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку відтак поширюється на вимоги про примусове виконання рішень про присудження та частини перетворювальних рішень.

У Законі України "Про виконавче провадження" не встановлено переліку вимог, на які не поширюється давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку. З цього можна зробити висновок, що рішення стосовно вимог, до яких не застосовується позовна давність, теж можуть бути пред'явлені до примусового виконання лише в межах строків, встановлених ст.21 Закону України "Про виконавче провадження". Отже, право на захист цивільних матеріальних прав, навіть якщо на вимоги, що виникають з цих прав, не поширюється позовна давність, все ж має часову межу. Такою межею є давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку. Як видається, така позиція законодавця є помилковою.

Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку, як і позовна давність, має своїм безпосереднім предметом впливу один із елементів права на захист. Разом з тим з її настанням право на захист не може бути реалізовано взагалі, як і зі спливом позовної давності. Передбачені законом матеріально-правові вимоги вилучені із сфери дії позовної давності для того, щоб цивільні права, з яких ці вимоги виникають, могли бути захищені в будь-який час. Встановлення для них часової межі у вигляді давності примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку є непослідовним і невиправданим.

З тих же міркувань, з яких на певні матеріально-правові вимоги не поширюється позовна давність, на них не повинна поширюватись і давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку. Тому пропоную доповнити Закон України "Про виконавче провадження" новою статтею, де передбачити перелік вимог, на які не поширюється давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку. Цей перелік вимог повинен збігатися з переліком вимог, на які не поширюється позовна давність.

На підставі цього дослідження можна дійти до певних висновків.

Виконавче провадження може ініціюватися лише носієм матеріального цивільного права та інтересу або уповноваженою ним особою.Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку застосовується до вимог про примусове виконання рішень про захист матеріальних цивільних прав та інтересів. Вона поширюється на вимоги про примусове виконання лише рішень про присудження та частини перетворювальних рішень. Доцільним є встановити перелік вимог, на які не поширюється давність примусового виконання. Він повинен збігатися з переліком вимог, на які не поширюється позовна давність.

Література

  1. Закон Украины об исполнительном производстве: научно-практический комментарий / Тертышников В.И., Тертышников Р.В.–Харьков: Консум,2000.-128с.

  2. Лист Львівського обласного управління юстиції головам місцевих судів Львівської області від 20.11.2001 р. №05-07/ 642 // Архів Львіського обласного управління юстиції

  3. Штефан М.Й. та ін. Виконання судових рішень: Навч. посіб.–К.: Юрінком Інтер,2001.-320с.

  4. Виконавче провадження №314 2001 р. // Архів відділу Державної виконавчої служби Личаківського районного управління юстиції у м.Львові

  5. Виконавче провадження №490 2001 р. // Архів відділу Державної виконавчої служби Личаківського районного управління юстиції у м.Львові

  6. Виконавче провадження №544 2001 р. // Архів відділу Державної виконавчої служби Личаківського районного управління юстиції у м.Львові

  7. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти.–К.: Ін Юре,1997.–608с.

  8. Пушкар Є.Г. Провадження в суді першої інстанції. Позовне провадження. Тексти лекцій для студентів юридичного факультету.–Львів: Юрид.фак-т Львів.ун-ту ім. Івана Франка,1998.-51с.

  9. Цивільне процесуальне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. В.В. Комарова.-Харків: Право,1999.-592с.

  10. Морозова И.Б. Некоторые проблемы исполнительного производства / материалы Всероссийской конференции "Государство и право на рубеже веков".–М.,2001.

  11. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. та ін. Арбітражний процес: Навч. посіб.-Харків: Консум,2000.-Ч.ІІ.-416с.

Loading...

 
 

Цікаве