WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поширення неправдивих відомостей як підстава виникнення права на захист від недобросовісної інформації - Реферат

Поширення неправдивих відомостей як підстава виникнення права на захист від недобросовісної інформації - Реферат

Розглядаючи окремі справи суди часто не враховують згаданих вище положень закону, а в постановлених рішеннях не завжди зазначають, у чому саме полягало опорочення честі і гідності позивача, якими саме неправомірними діями воно було здійснене.

Так Радянський районний суд м.Києва частково задовольнив позов КП "Київський метрополітен" до АТЗТ "Видавництво "Київські відомості", визнавши таким, що не відповідає дійсності, завдає шкоди інтересам позивача та принижує честь і його ділову репутацію надруковане повідомлення про те, що багато станцій столичного метрополітену, всупереч усім світовим канонам побудовані без урахування пасажиропотоку на перспективу а саме: мають лише один вихід, недостатній розмір вестибюлів глибинних станцій та невелику кількість ескалаторів.

Судова колегія Київського міського суду підставно не погодилася з висновком районного суду, оскільки поширена про Київський метрополітен інформація не містить у собі відомостей, які ганьблять позивача. Якщо погодитись із висновком районного суду, то в подібних випадках будь-яку критику технічних рішень народногосподарських об'єктів слід визнати протиправною [7]. Поняття "недостовірна інформація" застосовується в частині 3 ст. 32 Конституції України: "Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію...". В той же час, в інших законодавчих актах такого поняття немає.

Допускається іноді й досить широке трактування судами поняття "неправдива інформація", коли в рішеннях не наводяться переконливі дані, в чому саме полягає неправдива інформація, яку моральну шкоду заподіяно позивачеві, в якому розмірі вона підлягає компенсації.

Наприклад, Нікопольський міський суд Дніпропетровської області задовольнив позов Л. до газети "Нікопольська правда" про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов'язав редакцію газети вибачитись перед ним за публікацію статті "За вибір зі здоровим глуздом" та постановив рішення про стягнення з редакції на користь позивача 3 тис. грн. в якості компенсації моральної шкоди. Цей спір виник у зв'язку з публікацією у газеті повідомлення про те, що: "...у Верховну Раду від нашого округу реально претендують Д., Л. та Б. Як не важко виборцю, а вибір робити треба. Саме від цього вибору залежить припинення приватизації (в її нинішньому розгнузданому вигляді) до повного економічного обґрунтування. Це головне питання, з яким не справився Л." (автор. – він був депутатом ще до проведення цих виборів). У цитованому повідомленні не вбачається провини редакції газети або кореспондента. В рішенні суду не наведено і переконливих доказів того, що повідомлення порочить честь та гідність позивача і що йому заподіяно моральну шкоду в розмірі 3 тис. грн.

Судова колегія Дніпропетровського обласного суду скасувала зазначене рішення і направила справу на новий розгляд, після чого Нікопольський міський суд постановив ухвалу про залишення позову без розгляду [8].

Закони України, що регулюють інформаційні відносини і право на інформацію, використовують поняття "інформація, що не відповідає дійсності" та "інформація, що викладена неправдиво". За своїм філологічним змістом ці поняття близькі. Однак поняття "недостовірна інформація" за змістовим навантаженням є ширшим, ніж поняття "інформація, що не відповідає дійсності", бо не має елементу категоричності й вміщує в себе приховане посилання на її суб'єктивну оцінку з боку розповсюджувача. Законодавчо визнано, що інтенсивність інтелектуальної праці, її нерегульована тривалість за умови жорсткої регламентації редакційного і технологічного циклу підготовки та випуску видань та програм, постійне морально-психологічне навантаження і напруженість, виконання службових обов'язків і реалізація творчих планів у стресових ситуаціях, професійна творча діяльність в екстремальних умовах, наявність об'єктивних і суб'єктивних труднощів та перешкод у добуванні інформації тощо, є специфічними рисами та умовами діяльності журналістів (ч.1 ст.12 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" [9]). Зазначені умови праці створюють реальну можливість помилки в формулюванні та поданні інформації ЗМІ про органи влади, самоврядування, публічних і посадових осіб. Тому, видається, що під час розгляду справ за позовами до засобів масової інформації у зв'язку з їхньою діяльністю суди мають застосовувати конституційну термінологію як таку, що найбільш вдало враховує об'єктивні особливості інформаційної діяльності засобів масової інформації та журналістів.

Термін "вірогідність" застосовується в ч.1 ст.5 Закону України "Про інформацію", де вказано, що "Основними принципами інформаційних відносин є:... об'єктивність, вірогідність інформації...".

За своїм семантичним значенням поняття "достовірний", "вірогідний" виражають оцінку факту з погляду суб'єкта, в даному випадку журналіста чи засобу масової інформації. Оцінка будь-якого факту як достовірного або недостовірного залежить від багатьох чинників, у тому числі від фахової підготовки, досвіду, компетенції редактора, журналіста, від наявності часу для обробки інформації, пошуку додаткових джерел тощо. Тому інформація, яку журналіст чи редактор сприймали та оцінювали на час виходу засобу масової інформації як достовірну, може згодом виявитися частково або повністю неправдивою, оманливою [10]. Це, безумовно, рішуче впливає на визначення судом міри вини і, відповідно,– на рівень відповідальності журналіста та засобу масової інформації. Поняття "достовірність" і "вірогідність" дуже близькі за змістом і можуть тлумачитися як "достойний віри", "віри гідний". Однак, на думку фахівців, поняття "вірогідність" має в собі приховане значення "можливість", тоді як "достовірність" такого значення не має, тобто є більш категоричним.

Щодо поняття "об'єктивність", то воно характеризується поданням засобами масової інформації максимальної кількості суджень про певну подію або факт. У той же час, зрозуміло, що можливість такого подання суттєво обмежена умовами роботи журналістів.

Характерним прикладом оцінки достовірності, вірогідності та об'єктивності інформації журналіста щодо дій органу влади є рішення Європейського суду у справі "Торгейрсон проти Ісландії". Європейський суд, зокрема, зазначив у своєму рішенні: "Можна використовувати те, що говорять люди. Або навіть чутки. Аби були ці чутки настільки схожі та численні, щоб їх не можна було вважати брехнею" [11].

Практичне значення викладеного полягає в можливості визначення таких особливостей, що повинні враховуватись під час розгляду такої категорії справ:

  1. специфіка та умови діяльності журналістів, визначені ст.12 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", передбачають допустимість підготовки ними матеріалів щодо діяльності органів влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб у межах "достовірності", а не "відповідності дійсності";

  2. зазначені чинники зумовлюють також і міру об'єктивності інформації, межі якої в подібних випадках значно ширші, ніж у звичайному її розумінні;

  3. із змісту норм ст.29 (ч.1, п.10) Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", ст.38 (ч.1, п."ж") Закону України "Про телебачення і радіомовлення" випливає, що ЗМІ можуть публікувати зазначений вище авторський матеріал журналіста, оцінюючи його в межах "вірогідності".

Література

  1. Матеріали науково – практичної конференції "Судова практика у справах за позовами до ЗМІ". – К – 1999. – 13-14 трав.-с.-46 (Виступ О. Жуковської.)

  2. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р.№9. – Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. -К.: Юрінком Інтер, 1998.

  3. Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992року. – ВВР. –1992-№48 – ст.650.

  4. Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ.. – Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ. -К. – Юрінком Інтер, 1998.

  5. Узагальнення практики розгляду судами Львівської області цивільних справ за позовами до ЗМІ (журналістів) та за позовами останніх в 1999р.

  6. Вирішення судами справ за позовами до засобів масової інформації. – Вісник Верховного Суду України – 2000р. – 34(20).-с.-16.

  7. Вирішення судами справ за позовами до засобів масової інформації. – Вісник Верховного Суду України – 2000р. – 34(20).-с.-17.

  8. Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів" від 23 вересня 1997 року. ВВР – 1997 – №50, ст.302.

  9. М. Полудьонний, О. Терлецький. Цивільно – правова відповідальність ЗМІ і журналістів у зв'язку з їхньою професійною діяльністю// Українське право. – №2. – 1999. – С.108.

  10. Практика Європейського Суду з прав людини. Рішення. Коментарі -К.-1999.

Loading...

 
 

Цікаве