WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Окремі питання кодифікації норм міжнародного цивільного процесу в сучасних іноземних державах - Реферат

Окремі питання кодифікації норм міжнародного цивільного процесу в сучасних іноземних державах - Реферат

У латиноамериканських державах норми міжнародного цивільного процесу є в конституціях, законах про правовий статус іноземців, цивільних процесуальних кодексах, інших актах. Часто це уніфіковані норми, оскільки вони грунтуються на положеннях міжнародного договору – Кодексу міжнародного приватного права від 25 листопада 1928 р. (інакше – Кодексу Бустаманте). Проекти кодексів з міжнародного приватного права, які розроблялися з 60-х–70-х років у латиноамериканських державах, також мали цивільні процесуальні норми. Робота над проектами кодексів зумовлювалася необхідністю усунути прогалини в законодавстві, яке покликане регулювати відносини з "іноземним елементом", запровадити норми-тлумачення, упорядкувати законодавство, встановити ієрархію джерел міжнародного приватного права.

Результатом кодифікаційних робіт став Бразильський кодекс з застосування юридичних норм 1964 р., який, зокрема, має норми про визнання та виконання іноземних судових рішень. Проект закону, що містив норми міжнародного приватного права, було розроблено у Венесуелі 1963 р. й частково модифіковано 1965 р., проте його норми вирішували тільки деякі проблеми міжнародного процесуального права. Тому в 1998 р. у Венесуелі був прийнятий новий Закон "Про міжнародне приватне право", який в останніх главах вичерпно врегулював питання міжнародного цивільного процесу. У 1974 р. Міністерство юстиції Аргентини схвалило проект кодексу, який складався із національного Закону з міжнародного приватного права й Закону з міжнародного процесуального цивільного та торгового права. Відповідно до Закону з міжнародного процесуального цивільного та торгового права передбачено створення й функціонування у системі федеральної юстиції спеціальних судів для розгляду справ за участю "іноземного елемента". Закон регулює питання визнання та виконання судових рішень. Отже, держави Латинської Америки, як і деякі європейські, здійснюють намір перемістити цивільні процесуальні норми, що застосовуються при вирішенні спорів з "іноземним елементом", які традиційно були у цивільних процесуальних кодексах та інших актах, до спеціальних законів з міжнародного приватного права.

Відомо, що у державах "сім'ї загального права" основним джерелом права є прецедент. Але для регулювання процесуальних питань, які виникають при вирішенні спорів з "іноземним елементом", приймаються нормативно-правові акти. Процесуальне законодавство Великобританії, США та інших держав офіційно не кодифіковане, проте по-своєму систематизоване. Наприклад, у Великобританії останні три десятиріччя відзначаються прийняттям чималої кількості нормативних актів у сфері регулювання зазначених питань. Це зумовлено її участю у кількох Гаазьких конвенціях, вступом у "Спільний ринок", необхідністю імплементації у внутрішнє законодавство багатьох актів, прийнятих ЄС. Таким чином, нормативно-правові акти Великобританії значною мірою уніфіковані. Це Закони про визнання судових рішень про розлучення та роздільне проживання подружжя 1971 р., про виконання рішень по аліментах 1972 р., про арбітраж 1975 р. та про докази при здійсненні судочинства в інших юрисдикціях 1975 р. Норми Акта про імунітет держави 1978 р. уніфіковані відповідно до Європейської конвенції про імунітет держави 1972 р.

Надзвичайно складним є цивільне процесуальне законодавство США, оскільки федеральне право та право штатів є досить різноманітними. Джерелами міжнародного цивільного процесуального права цієї держави, як і тих, чиї юридичні системи засновані на принципах "загального" права, є закони, підзаконні акти, прецеденти. У Конституції США 1787 р. вказано, що Конституція і закони США, видані на її підставі, а також договори, які укладаються від імені федерації, вважаються вищим правом держави. Суди кожного штату повинні враховувати ці акти, навіть якщо їх законодавством встановлено інші положення (розд. 2 ст.VI). Питання міжнародного цивільного процесу, зокрема норми про визначення процесуальної дієздатності фізичних і юридичних осіб, врегульовані у Федеральних правилах цивільного процесу для районних судів США 1938 р. та нормативно-правових актах штатів. Як федеральне законодавство, так і законодавство штатів визначає підвідомчість та підсудність справ, у тому числі за участю іноземних держав, їх громадян чи підданих, якщо позов заявляють у США. Звід законів, який періодично видається у цій державі з 1926 р., регулює й актуальне для неї питання так званої "конкуруючої юрисдикції", тобто допустимості розгляду деяких видів позовів судами штатів чи федерації за вибором позивача (розд.28 1441–1444). Загалом цивільне процесуальне законодавство США через федеративний устрій більше, ніж законодавство інших держав, потребує уніфікації. Нею займається Американський інститут права з 1923 р. та Національна конференція уповноважених зі створення єдиних законів. Наприклад, Американський інститут права з 1923 р. сприяє кодифікації нормативних актів. Хоч ці збірники формально не мають юридичної сили, проте вони є авторитетним джерелом для суддів, які здійснюють правосуддя.

Національна конференція уповноважених зі створення єдиних законів, що діє при Конгресі США з 1892 р., залучає до роботи з уніфікації законодавства представників різних штатів. Ця конференція розробляє акти та рекомендує штатам розглянути їх та затвердити. Завдяки цій інституції набули поширення: єдині правила про докази, про рішення за позовами про визнання, про суддівську обізнаність у сфері іноземного права, про колізійні питання в цивільному процесі та ін. Міжнародні комерційні спори регулює Закон про арбітраж США, яким керуються комерційні арбітражі цієї держави. Головна арбітражна установа США – Американська арбітражна асоціація у своїй діяльності використовує Регламент комерційного арбітражу доповнений "Додатковими процедурами міжінародного комерційного арбітражу" [9, с.72].

Прецеденти у цивільному судочинстві мають менше значення, ніж законодавство, проте недооцінювати їх не можна. За загальним правилом, рішення, прийняті судами одного штату, не можуть бути прецедентами у інших. Водночас прецеденти враховуються у інших штатах, коли мова йде про застосування законів стосовно підсудності цивільних справ.

Цивільні процесуальні закони США, зокрема перший ЦПК штату Нью-Йорк 1848 р.. вплинули на формування законодавства Англії, Індії, Шрі-Ланки, інших держав, що використовували "загальне" право.

Цивільне процесуальне законодавство держав Африки формувалося під впливом правових джерел їх метрополій. Оскільки у цих державах приймають Закони (кодекси) з певних питань (наприклад, про правове регулювання іноземних інвестицій), у них передбачають, зокрема, норми про арбітражний (третейський) розгляд.

Отже, з проаналізованого сучасного законодавства іноземних держав з міжнародного цивільного процесу можна зробити висновок, що кожна держава переважно обирає той спосіб кодифікації, який є характерним для держав тієї правової сім'ї, до якої вона належить. Разом з тим безпосередній вплив на кодифікаційні процеси у сучасних державах має правотворчий досвід інших держав, а також участь тієї чи іншої держави у міжнародних договорах, які містять норми міжнародного цивільного процесу.

Література

  1. Кисиль В.И. Правовая реформа в СССР и некоторые аспекты международного частного права // Советское государство и право. – 1990. – №1. – С.98-104.

  2. Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. – К.: Україна, 2000. – 430 с.

  3. Лунц Л.А., Марышева Н.И. Курс международного частного права: Международный гражданский процесс. – М.: Юрид. лит., 1976. – 263 с.

  4. Шебанова Н.А. Проблемы кодификации законодательства по международному частному праву в странах Латинской Америки // Проблемы современного международного частного права: Сб. обзоров / Отв. ред. М.М. Богуславский. – М.: Юрид.лит., 1988. – С.118-129.

  5. Комаров О. Міжнародний комерційний арбітраж в Російській Федерації // Право України. – 1998. – №5. – С.87-93.

  6. Бюллетень чехословацкого права. – 1985. –31-2. – С.92-107.

  7. Cлужебни лист. – 1982. №43. – Ст.525.

  8. Шишкін В. Про третейський суд Іспанії // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. – 1997. – №1. – С.191-193.

  9. Пучинский В.К. Гражданский процесс США. – М.: Наука, 1979. – 93 с.

Loading...

 
 

Цікаве